Зелений туризм: навіть село на 50 жителів може заробляти

Зелений туризм: навіть село на 50 жителів може заробляти

Зелений туризм – це коли люди їдуть в села відпочити від міського гамору. Вони хочуть насолодитися природою, поїсти овочі з городу, порибалити і зробити ще тисячу подібних речей. Цілком буденних для жителів сіл, але недоступних людям із заасфальтованих мегаполісів.

На цьому всьому можна заробляти. А жителям Ямпільщини взагалі гріх втрачати таку можливість, адже тут є річки, печери, краєвиди, безвізова Молдова і майже кримський клімат. Місцеві починають це розуміти. Навіть в Оксанівці під Ямполем, селі на 50 жителів-пенсіонерів, знайшлися люди, готові розвивати туризм — Костянтин Аріон полагодив там занедбану хатину своєї бабусі, пообсаджував її квітами й деревами, тепер чекає туристів. А для них неподалік, в урочищі «Мохната», вже роблять туристичну стежку — вона вестиме до скельного храму. Там же будують придорожню капличку та іконну лавку.

«Дирижабль» розшукав кількох людей з Вінниччини, які наважилися відкрити власні садиби, й розпитав про їхній досвід ведення бізнесу.

Втратила роботу і стала бізнесменом

Займатися зеленим туризмом люди починають по-різному. Дехто – дуже неочікувано навіть для себе. Скажімо, Галина Антонюк із села Бернашівка Могилів-Подільського району просто опинилася без роботи і десь краєм вуха почула про зелений туризм.

— Почала дізнаватись, їздила дивитися на чужі садиби переймати досвід. Так все і почалось. Купили одну хату, потім іншу, тепер щороку щось добудовуємо, переробляємо, змінюємо, ремонтуємо.

Після таких спонтанних змін у житті минуло вже вісім років. Відтоді садиба з домашньою назвою «Затишок» прийняла безліч гостей і обзавелася постійними клієнтами. Переважно всі приїздять влітку з дітьми.

— До нас їдуть рибалити, ходити на гриби. Вже є постійні клієнти. Ось із Дніпропетровська родина приїжджає кожного червня – на суниці і трави. Збирають рослини, відпочивають, ходять по горах. Один київський професор приїжджає щороку на місяць, насолоджується природою.

У садибі Галини чотири спальні по дві людини. Тому в липні-серпні господиня змушена відмовляти багатьом, хто хоче приїхати, бо немає місць. За літо приїжджає до сорока людей.

— Люди їдуть у село, але хочуть умови, як у місті. Тому треба вкласти гроші в розвиток. Перші роки фактично всі зароблені кошти йшли на те, щоб розвивати садибу: те добудувати, інше, зробити електричне опалення.

Галина кілька разів проводила семінар у центрі зайнятості в Могилеві – розповідала людям про зелений туризм. Каже, за умов, коли немає роботи – це дуже хороша можливість. І вигідно фінансово.

— Я за літо, тобто один сезон, заробляла більше, ніж за рік роботи в міській раді землеупорядником.

Цього року доба проживання і триразове харчування коштує 200 гривень з людини. Можна замовляти тільки сніданки або готувати самостійно, тоді буде дешевше. Галина готує все сама:

— Цілими днями стою біля плити. Хоча не дуже люблю. Мені більше подобається робити щось таке, що залишається на довше, а їжу з’їли – і все. І все ж довелося опановувати професію кухаря. Зате чоловік щасливий: щоліта в нас і вареники, і пиріжечки, і запіканки. Стараюсь, щоб люди їли щось цікаве.

У Могилів-Подільському районі садиба Галини Антонюк не має конкурентів. Бо більше зеленим туризмом тут ніхто не займається. А дарма – кожне село має свою історію, яку можна подати красиво і цікаво для туристів.

— Люди чомусь бояться братися за все це. А ми не побоялися.

Взяла кредит і організовує тури для дітей

Оксана Бас має садибу «Подільська родина» в селі Гайове Барського району. Аби займатися зеленим туризмом, вона взяла у кредит будинок і переїхала сюди з райцентру. Розробила пізнавальну відпочинкову програму «Цікаве село Гайове для дітей». Ідея в тому, щоб школярі з Вінниці приїжджали сюди на екскурсії, майстер-класи і забавки. Частіше це одноденні програми:

— У нас ще не все ідеально облаштовано, тому ми робимо акцент на програму, коли люди не ночують. Взагалі за рік через нас проходить до 800 дітей.

Каже, якщо займатися цим професійно, то це легко може стати основним джерелом прибутку. Але варто підходити до всього серйозно: перечитати літературу, досліджувати спеціалізовані сайти. А ще – постійно шукати нові джерела прибутку, тобто пропонувати не лише проживання і харчування, а й майстер-класи, співпрацювати з ремісниками, продавати місцеві вироби, сувеніри, організовувати культурну програму, традиційні святкування, поширювати всюди рекламу. І, звісно, залишати хороші спогади тим, хто вже приїжджав – вони ділитимуться емоціями зі знайомими, і ті почнуть приїздити теж.

Вийшла на пенсію і відкрила садибу

61-річна Марія Козенятко з Буші займається зеленим туризмом вже третій рік. Надає людям житло та годує національними стравами.

За добу проживання із триразовим харчуванням бере 200 гривень з людини.

— Пропоную куліш, вареники, тобто таку їжу, яку вдома ти аж не так часто і готуєш. Почала цим займатись випадково — подруга порадила мене знайомій, яка не мала де заночувати. Я її приютила, а потім вирішила, що на цій справі можна і підзаробити кілька копійок.

Тепер Марія поділила свій будинок на дві частини — одна для гостей, а інша для сім’ї. Облаштувала всі зручності, зробила баню. Багато туристів приймати не виходить, бо доводиться все самій робити.

— Світло дороге стало, продукти. Але нехай мені залишиться хоч і третя частина того, що зароблю, буду рада. Я дуже люблю спілкуватися із людьми. Це для мене віддушина, коли вони приїздять. Це так, як свіжий ковток повітря. Нові люди, нові враження. Словами не передати.

У Буші 30 тисяч туристів на рік

Далекого 1986 року Олександр Пірняк, який зараз є директором заповідника «Буша», разом з друзями організував пленер для каменярів «Подільський оберіг». Був лише ентузіазм піднімати село – про гроші мова не йшла, все робили на громадських засадах. Втім, справи рухалися не дуже стрімко, аж поки 2000 року Кабінет міністрів таки погодився видав постанову про створення у Буші заповідника. Тоді з’явилися і туристи.

— Коли почали приїжджати люди, виникла потреба їх десь розміщати. Тому місцеві почали таким займатися. Насправді, це не так вже й складно: купити стару хату, відремонтувати – і можна приймати гостей. Нині у селі близько 15 господарів, які мають свої садиби.

Найбільше туристів приїздить з Одеси, Вінниці та Києва.

— Одесити про нас дізнаються через виставки, які працівники заповідника щороку проводять на морському вокзалі, — розказує Інна Захарчук, науковець заповідника.

Чимало людей потрапляє у Бушу завдяки турам, маршрути яких тепер проходять через село. Воно зацікавило туристичні агенції, бо тут є гарна природа, аж три річки, історія, кілька сотень кам’яних скульптур, пам’ятнки національного значення, замкова вежа, християнський скельний храм, кілька музеїв.

— Є такі, що приїжджають на півтижня: сходити на майстер-класи з витинанки, писанки, роботи з глиною, ляльки-мотанки, — каже Олександр.

Втім, займаються тут не тільки вивченням місцевої культури. Буває, влаштовують психологічні тренінги та медитації — вже кілька років поспіль сюди приїжджає майстер з Перу, читає лекції, на які збираються групи з Києва та Вінниці.

— Із закордону люди є, але зовсім мало. Торік приїхали десь 40 іноземців — переважно з Росії, Молдови, Франції, Австрії. Були туристи і зі Штатів, то вони назву села кумедно вимовляють: роблять наголос на першому складі. Звучить, ніби прізвище їхнього колишнього президента Буша, — сміється Інна.

Автор публикации

не в сети 7 месяцев

admin

Комментарии: 0Публикации: 382Регистрация: 06-08-2015
Знайти схожі статті:, ,
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Оголошення

Авторизация
*
*
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Генерация пароля