Ким були й ким стали «Діти підземелля»

Історія

Ким були й ким стали «Діти підземелля»

Вони називались по-різному: «Діти підземелля», «Планьорка», «Вірус», «Коти» та «Роза мира».  Після вдалого шкільного концерту прийшла популярність, невдовзі почались виступи й гастролі. Але до середини 2000-х усе стихло. Що з ямпільською рок-тусівкою зараз? Ми розшукали учасників популярних у минулому проектів — і виявилось, що вони й досі близькі до музики.

Іван Вітковський, лідер київської групи «Течія», в ямпільському проекті грав на клавішних та гітарі. І досі в кожному виступі виконує пісню «Изгиб Днестра».

— Все почалось у школі, це був десь 1991-92 рік. Спочатку група називалась «Планьорка». Склад постійно змінювався, але стабільно в ньому були Олексій Єрмаков, Віталій Каблучко, Валентин Поліщук та Валентин Левицький.  Чіткого розподілу ролей не було, ми постійно мінялись музичними інструментами. Спочатку проводили репетиції у школі, потім у підвалах. Звідси й назва нашого неформального клубу — «Діти підземелля».  Пам’ятаю, як ми виступали в будинку культури й на шкільних  вечорах. Також був у нас клуб ДОСААФ (з російської «Добровольное общество содействия армии, авиации и флоту», по суті мережа спортивних шкіл — «Дирижабль»), директором якого тоді був Костянтин Главацький. Він дозволяв проводити у приміщенні репетиції.

Це був найяскравіший час, бо ми нічим не були обтяжені.

Зараз раз  на півроку буваю у Ямполі. Останній  раз заїжджав із концерту в Кам’янці-Подільському. Наш гурт «Течія» зараз записує альбом, а в мене скоро вийде збірка поезії під назвою «Изгиб Днестра».

Іван запевняє, що саме Ямпільщина з її краєвидами спонукала його взятись за музику, а участь в місцевій групі була поштовхом до цього.

— Якби старий колектив зібрався, я б із радістю приїхав до Ямполя й виступив у його складі, — запевняє чоловік.

Один із перших знімків музикантів.
Один із перших знімків музикантів.


Віталій Каблучко
, засновник ямпільської групи, зараз організовує різні заходи у Вінниці. Вже 1992 року він займався музикою, виношував ідею створення групи. 

— Щойно ми познайомились із Олексієм Єрмаковим та  Володимиром Богуцьким, створили колектив. Назви тоді не було. Велика дяка водію автопарку Віктору Побережному, який тоді завідував клубом. У клубі була апаратура, і, що важливіше, Побережний вчив нас грати. Він і зробив із нас гурт.
Друга школа вже мала свій музичний колектив, але нам вдалося виступити в них на одному з вечорів. Виступили ми вдало й після того теж отримали статус шкільного колективу. Згодом до нас приєднався барабанщик Валентин Поліщук, і до 94-го року ми грали в цьому гурті без назви, нас знали просто як колектив другої школи. Який був репертуар? Кавер-версії пісень гуртів «Кино», «ДДТ», «Алиса», «Наутилус Помпилиус». 1995-го до нас долучились Анатолій Кушнір та  В’ячеслав Мілєнтєєв. І тоді все стало серйозніше.

З 1995 року група почала виконувати власні пісні. З’явилась і назва — «Коти».

— Навіть не знаю, чого ця ідея нам так влізла у голову, — розказує Віталій.

— Нас усі питали: «Чого «Коти»? Пригадую, Олексій Єрмаков колись відповів: «Коти — тому що не собаки!».

Наступного року колектив зрозумів, що з власними піснями їм Ямполя замало: варто вирушати кудись далі. Тоді ж вони познайомились із музикантами з Могилева-Подільського та вперше отримали пропозицію виїзного концерту. Їхати на гастролі з назвою «Коти» вже було ніяково, й Руслан Кіфорак придумав нову назву — «Вірус».

— У  школі в нас довго не було назви, усі казали на нас «діти підземелля».  Це була компанія не тільки музикантів, а й однодумців та любителів музики, меломанів, — каже Віталій.

«Діти підземелля» раз на рік стабільно робили творчий звіт. Зазвичай у серпні. 1997-го вирішили, що варто розширюватись до формату фестиваля. Перший музичний фестиваль у Ямполі відбувся того ж року в квітні, коли запросили групи з інших міст.

Пік діяльності «Вірусу» — участь у пісенному конкурсі «Червона рута» 2000-го року. Вони навіть стали лауреатами. А всього група проіснувала до 2007 року в незмінному складі з Віталія Каблучка, Анатолія Кушніра, Олексія Єрмакова й Володимира Новожена.

Зараз Каблучко приїздить до Ямполя дуже рідко. Хоча ідея провести у місті концерт його також гріє.

— Недавно мав розмову з Тарасом Тополею  з гурту «Антитіла».  Він давно хоче виступити в Ямполі. Його перші концерти і взагалі інтерес до музики з’явились саме тут, після наших концертів. Якщо це відбудеться, ми з радістю складемо йому компанію.

Валентин Поліщук — приватний підприємець, з 1990-х працював на державній службі, торік і 2013-го — заступником губернатора Вінниччини . У рок-групі був барабанщиком.

— Я навчався в музичній школі грати на баяні. Коли був у 9 класі, якось хлопцям треба було замінити барабанщика. І вони попросили мене зіграти з ними на ударних пісню групи Чайф «Не спеши». Раніше я таку музику практично не слухав, а тоді почалось. Невдовзі вже відпрацьовував пісні групи «Бригада С», але найкраще виходили роботи «Наутилус Помпилиус».

У ті часи школа мала проблеми з музичними інструментами. З’явились вони завдяки директорці Ользі Кідик.

— Дістати якісний інструмент у школу — це була проблема. Врятувало те, що у школі тоді навчався син директорки універмагу. Його батьки й допомогли придбати музичні інструменти, — пригадує Валентин.

Натомість хлопці брали участь у шкільних заходах. Наприклад, грали марш на шкільних лінійках.

— Перший наш виступ був у Будинку культури на річницю загибелі Віктора Цоя. То був вечір пам’яті.  Тоді почали виступати більше. Часто грали на міській дискотеці, у перервах між піснями.

Зараз Валентин музику тільки слухає. Улюблені радіостанції — «Радіо Рокс» та «Такт FM».

— Ми розглядали варіант виступу на зустрічі випускників — ювілейній, коли 20 років з випуску минуло. Не грали, зате співали, — пригадує чоловік.

Миколу Балабана Віталій Каблучко запросив після вдалого виступу на випуску в музичній школі.

— Усе сталось випадково. Мені тоді було 13-14 років, — пригадує Микола. — Я ходив до музичної школи й мав там непогані результати, от мій виступ і поставили на випуск. Того року випускалась і Наталя Мороз, яка тоді зустрічалась із Віталіком Каблучком, соло-гітаристом «Вірусу». 

Від них тоді пішов барабанщик Валік Поліщук, місце якого зайняв гітарист Толя Кушнір. Так у команді виникла нестача гітаристів. І от за кілька днів після мого виступу в музичній школі на вході до дискотеки в БК до мене підійшов Віталій Каблучко і сказав: «Бачив, ти граєш трохи на гітарі. Не хочеш із нами в команді пограти?». До того я з Віталкіом не був знайомий, але прекрасно знав, хто він.

Для мене це було, як ніби до вас зараз підійшов Святослав Вакарчук чи Валерій Харчишин і запропонував пограти з ним. Тоді, у середині 90-х, ямпільский «Вірус» був у нас десь так само популярний, як зараз «Океан Ельзи» чи «Друга Ріка».

Після тієї розмови Микола разом із батьками та «Микитою» (Сергієм Микитюком, нині покійним) вирушили до Києва за новою  електрогітарою.

— Першим моїм концертом був рок-фестиваль у Могилеві-Подільському. І це був найпровальніший мій виступ. На сцені в мене настав повний ступор: забув усе на світі. Жодного акорду не міг взяти. Тоді, пам’ятаю, Віталік Каблучко почав грати мою партію, і якось криво-косо вони відіграли ті кілька пісень. А я ходив по сцені й намагався зрозуміти, що зі мною відбувається. І одночасно лупив невпопад якісь там акорди. Треба віддати друзям належне: вони жодного слова мені за це не сказали. Не знаю, чого. Ніколи з ними про це не говорив.

DSCN4483Перша електрогітара Миколи. Фото одного з підвалів міста.

Невдовзі на виступах Микола попадав в акорди без проблем. Зокрема, на концерті в Ямполі наступного року.

— Наш гурт перейменовується на «Розу Мира». Цього разу всі пісні було відіграно впевнено — принаймні, мені так тоді здавалось. Пам’ятаю, скакав по сцені так, що після кожної пісні доводилось від’єднувати дріт від гітари й розплутувати його. Тоді прийшло повноцінне відчуття учасника гурту, — згадує Микола. Зараз він живе в Києві, до музики стосунку не має.

Анатолій Кушнір та Володимир Новожен зараз живуть у Ямполі. Від творчості далеко не відійшли: чоловіки оброблюють камінь. Найчастіші замовлення — пам’ятники. У їх майстерні завжди грає «метал».

За словами Віталія Каблучка, Анатолій Кушнір — один із найкращих відомих йому композиторів у плані рокового направлення.

Хлопці пригадують найяскравішу подію в житті колективу — виступ на «Червоній руті».

— На «Червону Руту» ми потрапили, пройшовши відбіркові тури. Усю інформацію нам «пробив» Віталій Каблучко. У рок-номінації ми відбірковий тур пройшли, потрапили у півфінал та фінал. Грали тоді дві пісні. Одну з них написала Ірина Шевченко, наша вокаліста. І моя дружина, — всміхається Анатолій.

Музикою  Анатолій зараз займається в домашніх умовах. Пише пісні, співає.

— У ті роки ми часто виступали, проводили концерти. Осоливо нас любила публіка Могилева-Подільського, — каже Володимир. — Ми й зараз не облишаємо ідеї виступати. Тільки вокаліста треба знайти. І є ще одна проблема: в Ямполі зараз нема де проводити репетиції. Тому займатись доведеться у Вінниці.

Востаннє в Ямполі колектив заграв 2006 року на фестивалі «Голос Сарматії». А взагалі останній виступ був 2007-го у Вінниці на День молоді.

 

Після виступу у Вінниці 2007 року.
Після виступу у Вінниці 2007 року.

 

Фото Влада Савицького і з особистого архіву музикантів.

Автор публикации

не в сети 7 лет

Олександра Форзун

Комментарии: 0Публикации: 59Регистрация: 26-11-2015
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Оголошення

Авторизация
*
*
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Генерация пароля