Син ямпільського військового місяць провів у Канаді

Син ямпільського військового місяць провів у Канаді

Влітку група з двадцяти українських дітей безкоштовно їздила в Канаду. Одним із них був Сергій Бутнару — син ямпільського військового, котрий нещодавно повернувся з війни на Сході. Власне, для таких дітей і організували цей проект, він називається «Діти за мир». Протягом місяця вони жили в місті Едмонтон у сім’ях канадців українського походження. Ходили в гірські походи, вчили англійську, дізнавались, як працюють місцеві школи, поліція, університети і рятувальні служби, ходили на екскурсії та просто знайомилися з життям іншого континенту.

Ми розпитали Сергія, чим його здивувала Канада, як він потрапив у цю програму, чим він займався щодня в іншій країні та навіщо все це було потрібно.

Ми всі жили в українських сім’ях, які погодилися нас прийняти. У кожної дитини була окрема так звана хост-сім’я. Моя була такою: мама переїхала вісім років тому з України в Канаду, зустріла там чоловіка, а три роки тому перевезла і свою доньку. Тато сім’ї — канадієць. Щоправда, він рідко був удома — весь час на роботі, вчить дітей карате. А моя хост-мама доглядає за хворими. Моя «сестра на місяць» працює в Макдональдсі і готується до вступних іспитів — хоче вступати в університет на фінансиста.

З цією родиною я проводив весь свій час після п’ятої години вечора. Тоді закінчувалася наша основна програма, батьки нас забирали додому або влаштовували свою програму. Ну і на вихідних ми були постійно разом.

 

Така була програма, що інколи доводилося прокидатись о п’ятій годині ранку. Поки я спускався з другого поверху, мене вже на столі чекав велетенський сніданок, який я не завжди міг подолати, але доводилось.

Потім нас із усіх сімей відвозили в Інститут Святого Івана. Ми жили там удень, безкоштовно їли, грали в ігри, вчили англійську, проходили тренінги з лідерства. Ще у нас було завдання — поставити танець і через нього показати ситуацію в Україні. Але нічого не вийшло, бо не було часу репетирувати.

Програма була дуже насиченою. Спочатку ходили по університетах, школах (там є українсько-англійська школа), були на американському футболі, ходили в гори з наметами. Ми підіймалися пішки на висоту 4 000 метрів. Там здається, що дерева внизу — це мурашки. Я взагалі дуже люблю дику природу. Ми з батьками з дитинства їздимо на море з наметами, тож у мене практика активного життя ще з двох років.

Канада, Україна, Діти за мир, Ямпіль
Канада, Україна, Діти за мир, Ямпіль
Канада, Україна, Діти за мир, Ямпіль
Канада, Україна, Діти за мир, Ямпіль
Канада, Україна, Діти за мир, Ямпіль
Канада, Україна, Діти за мир, Ямпіль
Канада, Україна, Діти за мир, Ямпіль
Канада, Україна, Діти за мир, Ямпіль
Канада, Україна, Діти за мир, Ямпіль

 

Дуже цікава історія збору грошей на цю програму. Спершу була лише ідея, яка проіснувала у вигляді задуму цілий рік. Потім організатори почали влаштовувати благодійні концерти. Організували і спортивний марафон, гроші за який теж пішли на втілення ідеї. Врешті вдалося зібрати 50 тисяч доларів, щоб нас усіх туди відвезти. Я розумію, що все це важко було зробити, але вони подарували нам досвід, емоції, враження. Це справді класно, і я їм вдячний.

Ми мало спілкувалися зі справжніми канадійцями. В основному — з українською діаспорою, вона там велетенська. Навіть є українське село — точніше, музей під відкритим небом, щось типу Пирогова. Його створювали з 1900 по 1930 роки, коли українці почали переїжджати і будуватися. Ми жили там тиждень і грали ролі стародавніх українців. Готували їжу, годували курей, свиней — все, як століття тому. Дуже цікаво було, можна було відчути життя того часу.

Для того, щоб вибрати учасників проекту, організатори проводили конкурс. Усі охочі писали проекти, презентації. Ми розписували, що хочемо побачити, дізнатися, отримати від цієї поїздки, робили презентації про Канаду і про місто, в якому живемо. Я про Ямпіль робив, звісно.

Діти за мир, Ямпіль, Канада, Україна
Діти за мир, Ямпіль, Канада, Україна
Діти за мир, Ямпіль, Канада, Україна
Діти за мир, Ямпіль, Канада, Україна
Діти за мир, Ямпіль, Канада, Україна
Діти за мир, Ямпіль, Канада, Україна
Діти за мир, Ямпіль, Канада, Україна
Діти за мир, Ямпіль, Канада, Україна

 

Найбільше в Канаді мене здивували люди. Вони ввічливі, законослухняні. Якісь не такі, як у нас. Там людина має дуже багато прав: якщо щось зробиш не так, тобі законно це скажуть, а не кричатимуть чи сигналитимуть на дорозі.

Вразило те, що в Канаді немає якоїсь однієї кухні. От у нас все просто — є борщ, вареники. А там намішано всього з культур різних країн: Японії, Китаю, України та інших, і в кожної своя окрема кухня та церква.

У канадських університетах дуже дорого навчатися. Але нам розповіли, що якщо ми вчитимемося дуже добре в Україні, то нас візьмуть туди безкоштовно.

Там немає бідних і багатих. Майже всі рівні — це видно навіть по машинах. Причому вони всі не найдешевші. А зарплати, як мені розказали в хост-сім’ї, від 13 до 70 доларів на годину. Максимальна — це зарплата лікаря, а мінімальна — у Макдональдсі. Будівельники отримують від 50.

У Канаді набагато легша шкільна програма. Там у восьмому класі вчать те, що ми пройшли ще у п’ятому.

Навчання триває 12 років, але в 11-му класі треба скласти іспити і тести за всі роки. До того часу вчитися ніхто не змушує — як хочеш, так і вчишся. Але потім є ці іспити, і ти відповідаєш за те, що щось не довчив. На уроці можна говорити, сидіти як хочеш, з ким хочеш і на чому хочеш. Навіть на надувних кулях чи столах. Шкільної форми теж немає. Але коли вчитель просить тиші, то всі слухаються і замовкають. Мабуть, там просто інакше виховують дітей. Навіть домашні завдання інші: не вивчити і зазубрити, а зробити книжечку з малюнками. Вчитель може спокійно сісти на столі і щось розповідати. І у вчителів, і у школярів є більше свободи. Атмосфера творча.

Такі програми дуже потрібні. Серед дітей було багато таких, чиї батьки загинули на війні. І поїздка — це велика підтримка для них. Ну і можна побачити, як живуть люди в іншій країні — і робити свою країну схожою.

Я зрозумів, що треба вчити англійську. Бо вона насправді потрібна всюди — не тільки у Канаді.

Мені все сподобалось, але не знаю, чи переїхав би туди. Україну не хочеться кидати. Там, звісно, цивілізація, але я більше люблю такі маленькі містечка, як Ямпіль.

Фото Влада Савицького та з ВК-сторінки Сергія Бутнару

Автор публикации

не в сети 4 месяца

admin

Комментарии: 0Публикации: 382Регистрация: 06-08-2015
Знайти схожі статті:,
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Оголошення

Авторизация
*
*
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Генерация пароля