Як запускали «Дирижабль»
Спочатку тут не було жодного професійного журналіста. Півтора роки інтернет—видання «Дирижабль» робили ямпільські старшокласники: самі придумували теми, фотографували, писали. Часто добре, завжди — з душею. Спершу на проект звернули увагу в Ямполі. Тоді в Києві. А влітку 2015-го підтримати «Дирижабль» вирішило Міністерство закордонних справ Данії. Так у проекта з’явився новий сайт, професійні редактори, і з блогу він перетворюється на справжнє медіа.
Результат цього ви побачите вже найближчим часом. А зараз ми поговорили з тими, завдяки кому все стало можливим.
Нікіта Солунін, Оля Мак, Сашко Шпотак та Каріна Прушинська — ось неповний список найактивніших учасників «Дирижабля». Ставати журналістом не планував жоден із них. Писати, фотографувати й публікувати вчилися вже в польових умовах. Що і як робити, обговорювали на лавці навпроти пам’ятника Богдану Хмельницькому:
— Це наша «організаційна» лавка, — розповідає Нікіта. — Тут ми планували майже всі останні події — велопробіг та свято Холі. Такий собі генштаб просто неба.
Першим завданням Нікіти для «Дирижабля» було переконати випадкових людей на вулиці сфотографуватися з табличкою «Ми за єдину Україну».
— Почав біля райадміністрації, але першого, хто погодився, знайшов аж біля лікарні. Підходити до людей було лячно. Ніби всіх і знаєш, з усіма вітаєшся — але все одно страшно, хто що подумає. Хто першим мамі розкаже, чим я тут займаюся…
Оля щодо перших відчуттів погоджується. Каже, коли вперше йшла за коментарями до тодішнього голови районного відділу освіти чи священика, колінки тряслися.
— Доводилось брати з собою маму для моральної підтримки, — зізнається дівчина.
Завдяки мамі Оля до «Дирижабля» й потрапила. Лариса Мак побачила в соцмережах оголошення, що для цікавої справи потрібні ямпільські старшокласники, які добре знають українську. Переконала доньку відгукнутись. У Нікіти ж історія плутаніша, у найкращих традиціях латиноамериканських серіалів:
— Сиджу якось на уроці хімії. І так мені нудно… П’ятниця, перший урок, самі розумієте. Аж тут починає мені хтось незнайомий писати й розпитувати, чи добре я знаю українську. То був Коля Балабан, засновник «Дирижабля». Він вийшов на мене через свою однокласницю, сестра якої — моя ровесниця. Сама вона долучатись не схотіла, порадила мене.
Чому проектом зацікавився Микола? Його історія довша.
— Коли вчився у школі, в нас була велика рок-н-рольна тусівка, робили щороку фестиваль, — розповідає він. — 2000-го виїхав учитись до Києва, але намагався продовжити тут щось робити. Кілька подій вдалось провести, та з часом усе завмерло.
Пізніше знайшов у Києві ямпільчан, які роблять дельтаплани. Намагались разом відновити тут летовище, але знову нічого не вийшло. Втім, бажання робити щось у місті збереглось.
Зараз працюю в інтернет-рекламі, маю справи з сайтами. Коли з інтернетом в Ямполі стало більш-менш, вирішив зробити сайт для міста. Засів за статті про те, як це робиться, сам зробив простеньку сторінку. Ну й почав шукати тих, хто буде писати.
Микола одразу зрозумів, що допомогти в цьому йому можуть лише школярі. Написав оголошення у «Вконтакті», що шукає людей. Кількох дітей знав особисто. Далі ті радили інших дітей, ті ще інших. Назбиралась команда.
Усе це відбувалось восени 2013 року, коли «Дирижабль» лише готувався до запуску. А перший матеріал побачив світ 21 березня 2014-го. Це був фоторепортаж, присвячений ямпільському маршу миру.
— Овен за гороскопом, а значить можна не боятися — всюди проб’ється, — жартують у редакції про день народження видання.
У Сашка й Каріни історії залучення до «Дирижабля» простіші: обох привів Нікіта. Сашко щиро зізнається, що до початку співпраці з сайтом був асоціальним хлопцем. Пропозицію доєднатися до видання сприйняв за шанс стати частиною справжньої команди. Про рішення не пошкодував жодного разу, хоч і довелось довго пояснювати мамі, що це «ніяка не секта й не політична організація».
Солунін свій вибір кандидатури пояснює так:
— Чому Шпотак? Бо розумний. От є люди, які ніби й на відмінно вчаться, а коли ти питаєш, наприклад, про курс долара — людина навіть не знає, що бакс уже більше року 20 гривень коштує.
Дуже швидко «Дирижабль» із просто видання про місто перетворився на організатора різних заходів. Тоді до нього приєдналася і Каріна — після того, як її запросили на влаштований редакцією пікнік на площі біля міського фонтану.
— Дзвонить мені Нікіта й каже: «Приходь!». Думаю собі: який пікнік взагалі, навіщо, для кого? Але таки прийшла. Смажені сємки, мохіто, покривала на травичці на “святій площі”, яка завжди була недоторканною — це все було, як мінімум, незвично. Людей прийшло мало, але сама атмосферна була просто фантастичною. Після цього я й лишилась із «Дирижаблем».
Усі четверо можуть сміливо називати себе універсальними журналістами:
— В нас не було такого, що «ти фотограф, а я журналіст». Кожен був готовий робити будь-що: знімати, розпитувати людей, а потім швиденько до тих знімків написати текст, — пояснює Нікіта.
— Все йшло за умовним планом, — каже Микола. — Єдине, що не зміг передбачити — це неймовірну віддачу всіх, хто долучився. Діти виконували просто нереальні задачі. Без проблем заходили до керівника міліції та до священиків. Фоткали і цвинтарі, й закинуті бібліотеки.
За півтора роки команда «Дирижабля» подолала чималий шлях — із незрозумілих «сектантів» перетворились на проект, який впізнають у місті.
— Зараз майже всі знають, нащо ми їм дзвонимо, чому кудись витягуємо. Розуміють, що це не просто так, для забавки — а для спільної справи. І, що головне, цікавої, — каже Солунін і додає, що йому самому все ж цікавіше організовувати заходи, ніж писати про них. — Тому радий, що в нашій команді з’явились люди, які цим займатимуться.
Автор публикации
Схожі матеріали
Враження трьох: наймолодші учасниці про медіашколу
У вересні в Ямполі відбулась перша медіашкола #FreedomUkraine. Хоч нижній поріг відбору був 14 років, анкети відправили й три менші дівчини. Знаючи, що не проходять за віком, вони все одно ...
Андрій Баштовий: «Маленьке містечко – це прекрасно, я сам у такому виріс»
Він збирається об’їздити усю планету, плутає поняття «робота» і «дім», сім років не дивиться телевізор і має родичів у Ямполі. Про це і не лише Андрій Баштовий, київський журналіст і ...
Як Джокери та відьми розслідували в Ямполі убивство
Журналісти «Дирижабля» долучились до однієї з команд розслідувальників і зробили репортаж із місця подій. ...
Минуло всього два роки, а нарозповідати про створення Диражабля можна вже на цілу книжку. Стільки всього за цей час було… Дуже круто!
Коля, а скільки-то ще буде! 😀
Я думаю, обов’язково ще буде багато чого))) Цікавого, потрібного і з позитивним настроєм))