«Весілля в Малинівці» по-ямпільськи. Як місто пережило день виборів

Минулої неділі в Ямполі завершився виборчий марафон: містяни обрали собі нового мера й оновили міськраду. Як голосувало місто? Про що говорили на виборчих дільницях і під ними? Чого люди чекають від влади? Усе це бачили й чули журналісти «Дирижабля». Ось наш репортаж.

— У нас таке «Весілля в Малинівці», що вам і не снилось. Тільки партії міняються, а люди лишаються ті самі…
Щойно вчителька-спостерігачка встигає це договорити, колега Влад Савицький відводить мене вбік і змовницьки шепоче:
— У спортивній школі бюлетені виносять! Сотнями! Треба йти туди.
Ось тобі й спокійне місто. Мчу з дільниці до спортшколи.

Двома годинами раніше, о 07:11, все ще було спокійно. У холі другої школи голова виборчої дільниці запрошує на другий поверх забирати бюлетені. Чутно, як спостерігачі радяться між собою:
— Треба з сейфу забирати…
— Та з якого сейфу, зі шкафа!
— Скотчем і листком із печаткою заклеєно, правильно.
— Так що правильно, мають бути пломби!
— Пломби лише на скриньках…

Бюлетені виносять на столи, зачитують їхню кількість. Ексцесів немає. До початку голосування лишається півгодини.

— Тільки жінку першою не пускайте! — кричить забобонна членкиня комісії.
— Та вже чоловік перший зайшов, — заспокоює її колега, киваючи на старшого чоловіка, який присів на лавку біля спостерігачів. Йому дозволили почекати початку голосування у приміщенні, «бо ноги болять на морозі стояти».

О восьмій міліціонер широко відчиняє двері, біля яких вже зібрались охочі проголосувати. Перші виборці шукають свої вулиці на ватманах над столами, швидко вилаштовується черга. І раптом галас:
— Я працювала на виборах, я знаю! Самі грязні фальсифікації саме місцеві! Треба все робить по закону!
— О-о-о, Кінзерська прийшла, — всміхається Савицький.
— Кандидатка?
— Ага, на мера. За ці два роки вже чотири партії поміняла. У «Європейській партії» В’ячеслава Кириленка — була. У «Батьківщині» — була. А тепер ось у Ляшка.
Людмила Кінзерська тимчасом продовжує:
— Це ж не тільки моя політична сила так думає, це всі кажуть! — Але спостерігачі у відповідь лише усміхаються.
Підходжу до однієї зі спостерігачок, шкільної вчительки Валентини Вергелес.

— У нас нема такого, щоб люди конкретно якусь партію підтримували, — розповідає. — В нас «політика лічностєй», а кандидати ті самі вже бозна-скільки років.

— А на Майдан ямпільчани їздили?
— Та ні. Хтось, може, і їздив, але щоб масово — то ні. Нам головне що? Аби було де робить, і зарплату вчасно видавали. Бо ці борги вічні вже душать. Ми ж не просимо багато: аби тільки можна було працювати, отримувати гроші, і з дітьми раз на рік на тиждень до моря поїхать. А я проста вчителька, у мене двоє дітей-студентів. На опалювальний сезон мені треба дві тони вугілля, кожна з яких по 4 тисячі коштує. На це навіть відпускних не вистачить.
— А бійців АТО в місті підтримують?
— Так, дуже, — у вчительки запалюються очі. — Ми і ярмарки благодійні організовуємо, й маскувальні сітки з дітьми плетемо, і музей хочемо робити, бо вже двоє випускників нашої школи там загинули…
— Кандидати допомагають?
Валентина Анатоліївна замислюється.
— Деякі приходили, агітацію проводили, говорили з викладачами на перервах. А так, щоб помагали…
Згадати так і не виходить.

Біля спортивної школи стоїть людей із двадцять. Двері відкриті, міліціонер марно просить усіх вийти на вулицю: на дільниці зібрались виборці, кандидати, діючий міський голова Олександр Кульбаба, спостерігачі. Усіх цікавить, чому дільниця не працює.
Голова комісії Ніна Гончарук схвильовано пояснює:
— У нас бюлетенів на одному столі було більше, ніж на іншому. Зараз ми все перерахуємо й відкриємо дільницю.
— А кажуть, тут бюлетені виносять.
— Та що Ви говорите, ніхто нічого не виносить! Просто помилка вийшла, не встигли підготуватись! – Ніна Степанівна переходить на крик.
— Та яке не встигли! Ви три дні готувались, і не встигли? — викрикує обурений виборець. Жінка махає на нього рукою і йде звіряти бюлетені.

— Це з мене все почалось, — усміхається досвідчений спостерігач Руслан. — Дивлюсь, жінка замість чотирьох бюлетенів кидає три. Я в крик. Піднявся шум, голосування припинили. А порушниця кудись зникла.

— А коли це сталося?
— Дільниця відкрилась із запізненням, о 8:20. А це десь о 8:25 сталось, тільки восьмеро людей встигли проголосувати.
На столах у членів комісії стоять скриньки для виїзного голосування. Без необхідних пломб: просто заклеєні скотчем із печаткою. Намагаючись не зважати на шум, члени рахують бюлетені.

На лавці за дверима спортшколи чекає бабуся.
— Синку, якщо я зараз не проголосую, то піду додому, — каже до міліціонера. — Ноги болять дуже, немає сил.
— Та ще не можна, — виправдовується той. — Ну, хочете — зайдіть, посидьте всередині, — допомагає їй піднятись із лавки.
— Та що посидьте? Я вже насиділась, хочу додому вже піти. А голосувати не дають! — Скаржиться бабуся, переступаючи поріг школи.
Назустріч іде молода жінка з двома дітьми за руку.
— Що, ще не пускають? Та скільки можна, вже другий раз приходжу! Все, утретє не прийду! — обурюється вона й розвертається назад.
— На те й розраховано, — каже Влад, поки ми йдемо в бік ринку. — В нас люди як? Побачили, що дільниця не працює — і пішли додому. А це найбільша дільниця в місті. Уявляєш, скільки не проголосує?.. Ооо, Петрович!
Петрович, огрядний чоловік років сорока, радісно тисне Владові руку. Усміхається:
— Піду проголосую. В нас весь базар за Тимошенко. Вона одна хоч щось робить, а то всі інші тільки язиками балакають.
Його колега, продавчиня з «Тисячі та однієї дрібниці», не погоджується:

— Які ж це вибори! Оно дєдушки вже 20 років уже як немає, а він получив запрошення проголосувать! А чоловік мій 15 років у Ямполі прописаний, і жодного разу не голосував! Це як так називається?

Питаємо продавчиню, чи не дізнавалась у виборчій комісії, чому так. Після секундної паузи вона обурюється ще більше:
— А чого я туди піду? Це їхня робота, вони за це гроші отримують. У мене на вулиці ондо ні один не йде голосувати, кажуть, що це без толку. І да, що вони хорошого зробили зі стільки років? Нічого! Одні й ті ж приходять до власті й нічого не роблять! Оно Петровська (колишня голова міста — «Дирижабль») мені обіцяла, що буде світло на вулиці! І що? Досі немає, рови такі, що проїхати не можна. А ви кажете йти голосувать! Люди раньше надіялись, що, може, надбавлять трохи пенсії, чи оно нам ринок критий поставлять. Ми ж і так платимо за місце тут, чого не зробить навіс, щоб дощ не мочив? А нє, немає вже надії.
Жінка розпачливо махає рукою, доїдає пиріжок і перемикає увагу на покупців.
Владу треба проголосувати, йдемо на його дільницю.
— У мене жінка сама балотується, від «Батьківщини», — каже дорогою. — Як Петрович сказав, у Ямполі багато хто за цю партію. Але мені та «Батьківщина» до ноги. Я за Дмитра Анатолійовича. За Яроша. Навіть на президентських виборах за нього голосував, хоча дружині сказав, що за Юльку.

Ще одна виборча дільниця — міський будинок культури. Голосування відбувається спокійно: у чергах по 5-6 людей, через одні двері виборці заходять, виходять через інші. Спостерігачі на стільчиках уважно дивляться, хто куди виходить, як і скільки бюлетенів кидають.
— Сідайте. Ви хто? — Усміхається мені старший чоловік у темно-вишневих сорочці й краватці.
— Журналістка.
— А-а-а, журналстка. А я довірена особа, дивлюсь, щоб усе гаразд було. В нас тут спокійно, всі собі тихесенько голосують. Пєсня.
— А від якої ви політичної сили?
Чоловік мовчить, ніяково всміхається, і врешті каже:
— Я був у партії того чоловіка, що втік у Ростов. А тепер представляю кандидата від «Опозиційного блоку».
Мовчу, проте співрозмовник — як виявилось, Анатолій Чичельницький — починає виправдовуватись:
— Ну, я в Партії регіонів був з 1992-го року (насправді Партію регіонального відродження України засновано 26 жовтня 1997 року, назву «Партія регіонів» вона взяла у березні 2001 року — «Дирижабль»), а там не всі такі погані були, як він. Ніхто ж не знав, що він там робить, де живе.

Я за нього людей агітував, казав, що він таки хароший, симпатичний мужчина. Але як ми взнали, що він робив — вжахнулись. Як мені показали той палац, де він жив… Хіба так люди живуть?

— І батон золотий показали, й унітаз, — підказує йому сусідка.
Анатолій Броніславович відмахується:
— Ой, та який унітаз. То все придумали! Але ж він всяке інше робив, скотиняка. А ніхто й не знав.
— А тепер Ви «Опозиційний блок» підтримуєте?
— Я чоловіка, який од цієї партії іде, підтримую.

Повертаємось у спортивну школу: дільниця таки відкрилась, о пів на другу дня. Голова комісії сказала, що бюлетенів багато, тому так довго й рахували. Кілька разів вони не сходились.
Рівно о 8 вечора міліціонер закриває двері спортшколи. Секретар оголошує кількість використаних бюлетенів — явка виборців близько 30%. Члени комісії починають рахувати невикористані бюлетені.
Кінзерська також тут. Раптово зривається на ноги:
— А нехай кожен стіл по черзі рахує невикористані бюлетені. Є така просьба до членів комісії! Вголос хай кожна рахує бюлетені.
Члени комісії мовчки погоджуються. З-за першого столу встає членкиня комісії, починає рахувати:
— Один, два три…
За кілька хвилин авторка затії втрачає інтерес до підрахунку, починає голосно розмовляти зі знайомими. Жінці з комісії доводиться ледь не криком рахувати, щоб усім було чути.

Всього на столі шість тисяч невикористаних бюлетенів різних видів. Таких столів — чотири.

При цьому в законі про місцеві вибори вимоги рахувати бюлетені вголос і почергово немає. Від цього можна відмовитись. Підходжу з цими словами до члена комісії, в руках якого — книжечка з текстом закону. Та він лиш знизує плечима. Підрахунок уголос продовжується.
Комісія рахувала голоси до 6:45 ранку понеділка. Але досі офіційних підсумків по жодній дільниці на момент публікації тексту ще не було.

За попередніми даними, новим головою Ямполя став член партії УКРОП, 48-річний економіст Анатолій Юрченко. Діючий мер Олександр Кульбаба — на другому місці.