Камази намулу й каміння. Велика Кісниця відходить від потопу

Жителі села Велика Кісниця Віктор та Олена Бажури вже тиждень ночують по сусідах. У ніч з 31 травня на 1 червня сильна злива затопила все їхнє подвір’я. Вода потрапила навіть до будинку.

— Це ж до хати тепер усе літо не зайдеш. Уся підлога в намулі, всі меблі мокрі, шпалери повідставали, — бідкається пані Олена й запрошує до хати.

Усі двері й вікна в будинку весь час відчинені, від вологості важко дихати. Стільці і дрібніші меблі стоять на столах і ліжках, вимите від намулу взуття сушиться попід хатою довгим рядком, подвір’ям господарі ходять лише в гумаках.

— У погребі й досі вода стоїть, уся консервація пропала. А в літній кухні і зараз звідкись біжить, не ясно звідки, — каже Віктор і розпачливо показує на струмок води, що витікає з під плити і вже зробив помітну борозну у глиняній підлозі.

 

Від цієї зливи постраждала вся східна частина села, територія Панасової гори зі сторони Придністров’я. Потоками дощової води до села нанесло тони намулу, сміття й величезну кількість каміння. Всього за одну ніч затопило 25 присадибних ділянок, 11 будинків, 29 криниць. Пошкоджено 11 кілометрів доріг, із них три кілометри — міждержавного значення.

 

Загальні збитки склали приблизно 5,4 мільйони гривень. На кожному будинку видно вологі сліди, що вказують, наскільки піднявся рівень води під час зливи.

Але справжньою бідою для села стало знищення врожаю. За словами голови сільської ради Миколи Ганзюка, більшість селян живе від продажу городини. А основний прибуток місцевого бюджету — від оренди фермерами комунальної землі.

— У теплицях п’ять тисяч кущів помідорів пропало, — каже Людмила Ляч. — Проте, кажуть, що намило родючих ґрунтів, і на той рік із урожаями буде краще.

Дім пані Людмили не затопило через мурований паркан. Уночі під час зливи, розповідає жінка, вони разом із чоловіком укріплювали та тримали ворота, щоб не вирвало водою.

— Через мур просочувалась вода, ще б трохи — і пішла б поверх, — розповідає господиня. 

Першими, каже господиня, рятували свиней і птицю. Щоправда, чотири індички, які саме були внизу на сідалі, таки пропали. У свиней уже також вичищено, але їх, здається, злива засмутила найменше, вони собі качаються у свіжій багнюці й вигріваються на сонечку.

У сім’ї Лячів розчистити присадибну ділянку допомагали наймані працівники. Кажуть, самі б не впорались. Три теплиці занесло намулом зовсім. Там Лячі вирощували паростки зимою, щоб уже раннім літом висадити в літні теплиці дорослі саджанці. Зимові теплиці вкопані в землю глибоко, і їх залило багнюкою майже зовсім, доведеться зносити.

— Шкода дуже, їх ще моя мама робила, — бідкається Людмила. Кущі помідорів в літніх теплицях теж до половини в намулі. З очищеного — тільки доріжка навколо будинку й воріт. Роботи на всіх територіях, що постраждали від зливи, тривають з першого дня літа.

 

 

Тракторами й камазами на берег річки щодня вивозять купи землі й каміння. На місці також працюють рятувальники. За словами одного з них, Олександра Мельничука, у Великій Кісниці офіційно зареєстрована надзвичайна ситуація.

— Зараз досі вичищаються криниці й підвали потерпілих, роботи ще дуже багато, — пояснює Мельничук.

Із подвір’я сім’ї Шарко вже вивезли шість камазів намулу й каміння, і це тільки початок. Весь город повністю покритий намулом, уся городина пропала.

— Мій син зараз в армії, а мені навіть допомогти немає кому. Не вистачає чоловічої сили. Я плачу, куди не повернусь — плачу, бо найгірше — мій двір, — із повними очима сліз розповідає Ніна Шарко.

— У 1969 й 1972 роках були сильні зливи, але такого страшного паводку ще не було. Вирвало хвіртку й ворота, вода залила подвір’я, змило все.

На ліквідацію наслідків зливи сільська рада виділила 90 тисяч гривень. У бюджеті села не передбачено коштів на попередження й ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, утім, за словами голови сільради Ганзюка, село доволі багате, тому знайти гроші не стало великою проблемою.

Крім того, район теж село в біді не залишив. Із власних депутатських фондів, 40 тисяч гривень виділили депутати обласної ради Михайло Вдовцов і Микола Копачевський. Допоміг у ліквідації наслідків благодійник Анатолій Сидоренко. Він сам запропонував трактор і цілий день допомагав розчищати ним бруд.

— Зреагували швидко, — не без гордості заявляє Ганзюк.

Телефон у голови сільради не замовкає ні на секунду, він відповідає через гучний зв’язок: хтось пропонує кілька машин асфальту для ремонту доріг, але просить знайти машину для його перевезення. — Ну де ж я тобі ту машину знайду, ну не знайду ж, — нервує пан Микола і кладе слухавку. Сам теж постійно виїздить до людей, спілкується з рятувальниками. Каже, кругом уже розіслали запити про допомогу в побудові дамб і укріплень, щоб запобігти лиху в майбутньому.

Всім постраждалим пообіцяли виплатити грошову допомогу. З них найбільшу — Віктору й Олені Бажурі, 10 тисяч гривень. Їхнє господарство постраждало чи не найсильніше. Повністю затопило погріб, будівля літньої кухні від води й вологості дала тріщину. Будинок просів, лопнув поріг. Біля криниці тріснула бетонна плита, тепер до неї навіть близько підійти не можна.

— Криницю вже двічі відкачували, але воду пити звідти ще довго не можна буде, — каже Віктор Бажура й розводить руками. — Я вже тиждень не мився, чесно вам кажу. І так по чужих людях ночую, ще й митись проситись чи що ж. Будинок Бажур стоїть у низині, після першого паводку його вже піднімали, а що робити тепер, господарі не знають — рівень городу тепер вищий від рівня хати більш ніж на пів метра. Можливо, навіть новий дім купувати доведеться.

В господарстві пропала майже вся птиця — 35 курей і 14 індиків.

— Тільки ці вижили, а було ж багато, — каже пані Олена й показує на десяток брудних індичат, що стоять у коробці на паркані. Трохи далі — порожній, занесений багнюкою маніж, де була вся птиця, на ньому мокре брудне ганчір’я.

 

— Як дощ почався, чоловік мені каже, що треба курчат ховати, а я кажу — що їм буде, вони ж накриті, думала просто дощ… — хитає головою господиня і їй на очі навертаються сльози.

Обом — і Олені, і Вікторові — важко пережити горе, хата належала ще їхнім батькам. Віктор не так давно пережив інсульт. Уночі, кажуть, було дуже страшно, коли потоки несли каміння донизу.

Пані Олена показує кімнату своїх маленьких онуків — усе мокре, мокрі іграшки й фото, дитяче взуття щойно відчистили від намулу.

Розповідає, що онуки плакали, бо дуже перелякались. А старша онучка — дев’ятирічна Оля — склала долоньки й казала до бабусі:

— Бабко Лєно, що ми винні, що нас так Боженька покарав?

— Отак і сказала дитина, ви уявіть, — каже Олена й хитає головою.
На ніч Бажури барикадують хату брезентом і колодами і йдуть ночувати хто куди, вдень повертаються, щоб продовжити роботи. Як перебути рік без врожаю, господарі поки не знають. Та й чи повернуться на осінь до своєї хати — теж невідомо.