«Уявіть, що зараз сніг»: як відкривали міську ялинку

У п’ятницю в Ямполі відкрили міську ялинку. На відміну від минулорічних, цього разу головна новорічна прикраса була штучною. Але все інше на святі було по-справжньому: і нічна крадіжка сніжинок, і порятунок ситуації, і саме дійство з колоритними ведучими й безпосередніми дітьми. «Дирижабль» зафіксував усе.

— Ви тільки подивіться, всі сніжинки вночі позривали. Напишіть обов’язково про це, бо що це за люди? Як можна так ставитись до міста? — Бідкається заступниця мера Галина Ткач. У п’ятницю о десятій ранку вона біля ялинки, біле підніжжя якої до ранку лишилось без прикрас. Невідомі, яких відеокамери не змогли зафіксувати, за ніч украли прикрас на 800 гривень. Треба якось рятувати ситуацію: урочисте відкриття міської ялинки має відбутись уже за три години. Накрапає дощ, під ногами сильна ожеледь. Незатишно.

Із дизайном підніжжя ялинки Галині Михайлівні допомагають двоє робітників старшого віку. Схоже, чоловікам нечасто раніше доводилось займатись декором. Тому своє нове завдання — почепити на білий синтепон паперову сніжинку й набризкати на неї срібної фарби з балончика — вони виконують без ентузіазму й зі смішками.

— Та рівно постав її. Ні, по центру, лівіше, — підказує заступниця мера. Чоловіки вовтузяться у фонтані, переступаючи через слизьке каміння. Та синтепон вологий, і срібна фарба розтікається, перетворюючи відбиток сніжинки на розмиту сріблясту пляму.

— Такі гарні фабричні сніжинки були. Різнокольорові, — зітхає Галина Михайлівна.— І як піднялась рука їх покрасти?

Врешті-решт знаходиться вдале рішення: сніжинки вирізають із фольги й кріплять знизу ялинки. Навіть не схоже, що все робилось в екстреному режимі.

Перед відкриттям біля ялинки з’являються ведмеді й сніговики з пінопласту. Працівники районного будинку культури виносять моделі ялинок і санчат, встановлюють сцену з мікрофонами.

До ялинки сходяться діти з дитсадків та шкіл. Підходять групами: помітно, що людей збирають організовано.

— Ну, тут так собі… Але краще, ніж на уроках сидіти, — кажуть дівчата з місцевої школи. Дійство розраховане насамперед на малечу з дитсадків і початкових класів.

Ведуча просить дітей розступитись і зробити кілька кроків назад, щоб звільнити місце для хороводів. Але діти зіштовхуються з перешкодою — бордюром. Переступити його не наважуються.

— Діти, сьогодні дозволяється ставати на травичку, — заспокоює жінка. Частину дітей аргумент дивує.
— Ой, а раніше не дозволялось? — скептично підіймає брови хлопчик у синій шапці.

— Мамочка, заберіть дітей з фонтану! Заберіть, голольод же! — кричить у мікрофон ведуча, закликаючи до дисципліни.

Нарешті свято починається. На імпровізованій сцені — Снігуронька й Зима. Зима — це повновида старша жіночка з яскравим макіяжем.

— Уявіть, що зараз сніг, — каже вона. Діти з подивом переглядаються: надворі мжичка, ожеледиця. Під ногами є все, що завгодно, крім снігу. Але такий сценарій, і його вже не зміниш.

— Уявіть, що ми робимо сніжки й кидаємо їх у ялинку, — Снігуронька робить рукою відповідний жест.
— Це з землі треба ліпить? — питає в подружки дівчина в другому ряду.

Вона дивиться на свої чобітки, замащені мокрою багнюкою. Сусідка заперечує і показує, як правильно: нахилитись до землі, набрати повітря, іншою рукою допомогти зліпити «сніжку», замахнутись і жбурнути туди, де стоїть Снігуронька.

Певний час діти розважаються цим. Тоді переходять до реальніших ігор. Зима починає зачитувати вірш:

Посміхнись сусіду зліва,
Посміхнись сусіду справа.
Підморгни сусіду зліва
Підморгни сусіду справа.
Привітай сусіда зліва,
Привітай сусіда справа…

Цей вірш, як і гра, не має закінчення. «Руку дай, затанцюй, налякай, розсміши, приголуб…» — виявляється, є мільйон речей, які можна робити з тими, хто стоїть праворуч і ліворуч від тебе. Снігуронька й Зима із запалом їх перелічують. В останньої під сонцем повіки переливаються різнокольоровими блискітками.

— Бліна, ну скільки можна?! — з-поміж дітлахів виринає хлопчик років десяти. Виснажено пробирається через густий натовп. — Скільки можна… Де рібята?

Знайти друзів не так просто: довкола ялинки багато людей. Та за кілька хвилин невелика група його однодумців таки зібралась. Разом вони швидко йдуть в інший від ялинки бік.

Але святкування в самому розпалі: діти докликались діда Мороза. Той тепер читає листа від колеги, Святого Миколая. Адже це його свято. Але Миколаю, вочевидь, не вдалось доїхати до Ямполя вчасно.

— Я радий, що ви любите людей і Батьківщину… — читає Дід Мороз із причепленої до посоху шпаргалки.

Обіцяні на початку свята хороводи не змусили себе довго чекати. Їх очолили Заєць, Вовк і Коза. Остання найреалістичніша, зовсім малі діти бояться до неї підходити. Вони ховаються за спину Зайця, смикаючи його то за одну, то за іншу людську руку.

Зниклих уночі сніжинок ніхто не помітив. Значить, свято вдалося.