Страх і ненависть у Гальжбіївці

Вранці 14 вересня у Гальжбіївці край дороги знайшли побиту 52-річну жінку. Вона була непритомна. Її відвезли в ямпільську райлікарню. Там вона провела чотири дні у реанімації і померла. Того, хто побив, поліція знайшла швидко. А місцеві кажуть: цей чоловік і його друзі тримають усе село у страху.

Ім’я підозрюваного — Валерій Гумовський. Йому 52 роки, живе у Гальжбіївці. Односельчани стверджують, що чоловік зловживає спиртним і зібрав навколо себе цілу компанію хуліганів. Усім від 30 до 50 років.

— Гумовський неодноразово притягався до відповідальності, — каже дільничний інспектор поліції Гальжбіївської територіальної громади Андрій Гітлан. — Шебутний трохи, як вип’є, то чудить. Я складав на нього протоколи за хуліганство і бійки. А у 2002 році він убив людину. Тоді йому інкримінували самооборону і дали три роки умовно. Син його також неодноразово притягався за «хуліганку».

Журналіст Дирижабля подзвонив Гумовському, аби почути його версію подій. Чоловік спілкуватися відмовився. Але замісник начальника поліції Ямпільського району Вадим Луцишин розповів, що той зізнався у побитті жінки.

Місце, де ранком 14 вересня знайшли побитою і непритомною 52-річну Світлану Лапір

— Між ними вже давно були неприязні стосунки. Кілька місяців тому за якусь ситуацію поспорили. Жінка сама з Улянівки, але часто бувала в Гальжбіївці, випивала тут. І так вийшло, що вони зустрілися в центрі села. Вона підвипивша, він підвипивший. Слово за слово, він наніс їй кілька ударів. Рукою, ногою. Вона знепритомніла. Він полив її водою і пішов, — каже Вадим Луцишин.

Жителі Білої і Гальжбіївки, які зв’язалися з Дирижаблем, у таку версію не вірять. Вони впевнені, що жінку били групою. І впевнені, що її зґвалтували. Останнє в поліції заперечують.

— Судово-медична експертиза показала, що зґвалтування не було, — переконує Вадим Луцишин.

Про саму жінку і місцеві жителі, і поліція розповідають, що її звали Світлана Лапір, вона зловживала спиртним і не мала постійного місця проживання. Ночувала по різних хатах у різних селах. Сама родом із Закарпаття.

Валерія Гумовського затримали вже наступного дня після побиття жінки. Але швидко відпустили. Коли потерпіла померла, за ним знову приїхала поліція.

У понеділок, 19 вересня, був суд, Гумовському обирали запобіжний захід. Суддя прийняв рішення про два місяці домашнього арешту, хоча поліція просила закрити підозрюваного у СІЗО.

Попереду суд. Гумовського обвинувачують по 121 статті Кримінального Кодексу: «Умисне тяжке тілесне ушкодження». У випадку смерті потерпілого нею передбачено від семи до десяти років за ґратами.

Місцеві жителі, які зв’язувалися з Дирижаблем, бояться, що цей злочин залишиться без кари. Мовляв, так уже неодноразово бувало, і компанії хуліганів усе сходило з рук. Люди звинувачують у цьому поліцію, прокуратуру, сільську владу і суд. Кажуть, що у Гумовського і його друзів є зв’язки у правоохоронних органах.

Коли журналіст Дирижабля приїхав у Гальжбіївку поговорити з місцевими жителями, зібралося близько 25 людей. Розповідали багато шокуючих історій про компанію хуліганів: бійки, вбивство, зґвалтування неповнолітніх. Що з цього правда, а що чутки — зрозуміти важко. Але Гумовського у селі дійсно дуже бояться. Лише кілька людей погодилися розповісти свої історії відкрито.

«Порвали одяг, побили лице. Кололи вилкою у сідниці»

Олена Беличко, 42-річна мешканка Гальжбіївки, вже другий місяць боїться приходити до своєї хати. Каже, що влітку взагалі в лісі ночувала. Все це після того, як на Івана Купала, коли вона відпочивала у будинку свого знайомого, до них увірвалася група чоловіків.

— Вибили двері разом з варцабами, — каже вона. — Гумовський, його син і ще троє. Били, катували. Порвали одяг, побили лице. Кололи вилкою у сідниці. Почали ґвалтувати.

Олена попросилася в туалет. Її випустили, і вона змогла втекти.

Сестра чоловіка, з яким Олена святкувала Купала, Галина Безпалько каже, що хулігани побили її брата.

— А після того, як я підняла шум по селі, вони почали мені погрожувати, — розказує Галина. — Хотіли мені дати гроші, щоб мовчала. Але я відмовилася. Потім почали мені погрожували, що вони мене і мого брата по кусках будуть різати. Тепер я дуже боюся, вдома не ночую. Уже два місяці по знайомих ходжу. Влітку у кукурудзині ночувала. Тягала із собою матрас і так спала. Холодно, комарі, але хоть жива. Я дзвонила на телебачення. На «Говорить Україна», «Один за всіх». Ніхто не зреагував.

«Ноги переламані у п’яти місцях»

— Це сталося ще в січні 2010-го, — розповідає Наталія Венгер. — У мене двоє братів. Один ішов до мене, другий — від мене. І вони зустрілися посередині села. Там же спинилася машина, за кермом якої сидів Артем Гумовський. Вони щось там до старшого брата Саші мали. Одразу почали його бити. Молодший як те побачив, одразу побіг кликати людей. Коли прибіг назад, там уже нікого не було. Свідки сказали, що Сашу в багажник поклали і повезли. Я підняла всіх на ноги, почала шукати. Поїхали до Валери Гумовського, питаємо: де твій син? Міліціонери сказали, щоб подзвонив до нього. Той набрав сина. Артем розказав йому, що їде зараз у Михайлівку до дівок, а брата мого викинув на звалище, і чи живий ще той, не знає. Брата ми знайшли край дороги. У ямпільській лікарні сказали, що в нього ноги переламані у п’яти місцях. Саша, коли вже прийшов до тями, розповів, що його били саперною лопаткою. Більше року після цього ходити не міг.

Артема судили і дали йому рік умовно. Він зараз живе у селі. Не один раз мені погрожував. Але я не боюся. Не хочу мовчати, нехай усі знають, що в нас тут робиться. Лише за останній рік від цієї компанії вже людей десять постраждало, як я чула.

«Котили до річки, хотіли у воду скинути»

— У 2014 році мій син закінчив 11-й клас, — розповідає Олена Медюлянова. — Влітку пас череду, йому за це гроші платили. І якось, коли він був з худобою, підійшли до нього Валерій Гумовський із сином, і з ними ще двоє було. Вони його покликали, він їх не дуже знав, тому підійшов. Його почали бити без усякої причини. Дуже сильно били і котили до річки, хотіли у воду скинути. Але з сином череду пас ще один чоловік, він його підняв, і хлопчик втік. Я прибігла на те місце десь хвилин через 20. Вже нікого не було, лише синову кепку знайшла. В руках ножиці тримала, думала, точно комусь із них в шию всаджу. Подзвонила у міліцію. Вони приїхали десь через годину. Гумовські і їхні друзі за цей час уже давно розбіглися. До відповідальності їх не притягли. Син тиждень лежав у лікарні. А Гумовський мене після цього якось зустрів і каже: «Вибач, ми його з іншим переплутали».