Тепер Дирижабль у руках читачів,свідомих ямпільчан

Лєра Лауда,
керівник сайту та газети «Дирижабль»

— Якби до вас прийшов політик чи підприємець і попросив про нього написати, ну щоб прорекламуватися, ви б це зробили? — поцікавилася у мене Юлія Канюс, редакторка одного видання з Івано-Франківська.

З нею і ще 15 журналістами з різних областей України — від Волині до Донецька, ми сиділи у барі в Києві. Це був прощальний вечір Школи регіональної журналістики, неформальне спілкування викладачів і учасників. Мене запросили туди, щоб я розповіла про досвід Дирижабля — як з нуля ми запускали редакцію, що вдалося, а в чому провалилися. Лекція мала тривати годину, але врешті розтягнулася на дві, а ввечері продовжилася у барі.

— Не опублікували б, — відповіла я.

А потім замислилася: чи є умови, за яких Дирижабль щось подібне зробив би? Ми точно не рекламували б когось із сумнівною репутацією, міркувала я. Не передруковували б тексти — хвалебні оди, написані чиєюсь прес-службою.

Ми поза політикою, тому газета не буде рекламувати партії, політиків чи посадовців.

Підприємців — так. Вони можуть подавати рекламні оголошення. Можуть замовляти і спецпроекти: це коли ми готуємо повноцінну статтю про їхній бізнес чи послуги. Мета такої статті — не розхвалити бізнесмена на пустому місці, а показати, як влаштовано його справу і чим він може бути корисним, розповісти справжню історію. Але навіть поряд із таким текстом ми ставили б позначку «Реклама». Бо з читачами треба бути чесними: не можна матеріал, за який заплачено, видавати за редакційний.

На жаль, медіа цим часто грішать. Особливо — у період виборів. Дирижабль не буде цього робити. Це автоматично позбавить нас частини заробітку, але подарує довіру та повагу читачів. Сподіваємося, вони поступово трансформуються у передплату газети.

— Нам райадміністрація і держустанови постійно надсилають якісь звіти, — бідкається інша учасниця Школи, Інна Хмільовська з Віньківців на Хмельниччині. — Там усе так заплутано, написано офіційною мовою, геть незрозуміло.

Її редактор публікує такі тексти і не вносить жодної правки. Не намагається переписати їх більш доступними словами, пояснити, розібратися у темі. Дівчину це засмучує. Бо так її газета зі справжнього медіа перетворюється на інформаційний бюлетень влади.

В районних редакціях подібна практика досить поширена. Місцева влада офіційно платить ЗМІ за висвітлення своєї діяльності. Натомість видання публікує те, що його попросять — і стає залежним від своїх спонсорів, про критику чи аналітику їхніх дій уже не йдеться.

Дирижабль цим шляхом не піде. Ми обіцяємо висвітлення дій влади, аналітику, за потреби — критику. Але жодного тексту, написаного десь у владних кабінетах або на замовлення звідти, в нашій газеті ви не побачите. Тож від коштів з місцевого бюджету ми теж свідомо відмовляємося.

Це все робить нас незалежними від влади, але повністю залежними від свідомих ямпільчан та їхнього бажання мати власне ЗМІ — атрибут розвинутого суспільства, яким поки що не можуть похвалитися інші невеликі міста України. А Ямпіль — може. Саме через це Дирижабль так часто запрошують виступити перед журналістами з інших міст, розказати про нашу філософію, досвід і помилки. Не буду приховувати — це до біса приємно: робити щось, що надихає інших.

Дирижабль знизив вартість передплати з 49 до 25 гривень за місяць. Це означає, що нам доведеться суттєво урізати деякі статті витрат, тимчасово відмовитися від проведення заходів і знайти майже 2 000 передплатників замість 1 500.

Ми впораємося і віримо, що нас підтримають ямпільчани, яким не байдужі власне місто та район. Передплатна кампанія радує, читачі набираються. Втім, поки що їх ще недостатньо, аби газета і сайт могли спокійно існувати.

Ви можете нам допомогти: подавайте оголошення і вітання. Передплатіть газету. Запитайте у друзів, колег чи сусідів: може, вони теж хотіли б нас читати, але їм лінь іти на пошту чи в кафе «Бульвар», аби оформити передплату. Не проблема — кур’єр може принести їм квитанцію на роботу чи додому у зручний для них час. Аби викликати його, дзвоніть за номером (096)118-10-61.