Людина тижня

Святослав Страхніцький

Отримав найвищий серед усіх випускників Ямполя бал на ЗНО — 568,5 з можливих 600.

Чому саме ця людина?

Ще кілька місяців тому нікуди не збирався вступати, тому університет обирав у останній момент. Врешті зупинився на Київському національному торговельно-економічному університеті (КНТЕУ). На його користь зіграло те, що він має багато зв’язків із іноземними компаніями і вузами.

Золота медаль за шкільне навчання мала б реальну цінність, якби була зі справжнього золота чи дійсно надавала переваги при вступі. Не отримав би її — не шкодував би анітрохи, але мама засмутилася б.

Останні роки в школі були геть ненапряжними. У старших класах вчителі сприймалися швидше як добрі друзі, а не як суворі викладачі.

ЗНО не таке страшне, як про нього говорять. Ну сів собі, три місяці попрацював, підготувався і здав. Все. Історію я вивчав сам, з іншими предметами допомагали репетитори.

Мене чомусь ніколи не тягнуло до певної професії, навіть трохи заздрив тим, хто ще з дев’ятого класу знав свою майбутню спеціалізацію. Мама часто питала, ким хочу бути. Обговорювали різні варіанти — від художника до інженера. Врешті я просто пішов за батьковим прикладом — він у мене фінансист-військовий.

Взагалі, думав вивчати мови, але йти на філологічний факультет не мав бажання. Що з того, що знаєш лише мови? Несерйозно.

Хочу вивчити японську мову. Японія подобається своїм консерватизмом та традиціями. Вона дуже неохоче пускає чужі традицій до себе, а от їхніми традиціями послуговуються у всьому світі. Японці мають особливий пафос, але це у них у душі, а не зумисне на показ.

Подобається американська система освіти, коли ще в молодшій школі можна обрати спеціалізацію. В Україні готують універсальних школярів, які знають про все на світі, але з конкретикою у нас проблеми. Хіба не простіше від самого дитинства готувати класного спеціаліста у своїй галузі.

У мене було звичайне дитинство — подорожі та нові знайомства, нові міста та враження. Якщо залишалися з батьком удвох, без мами, було справжнє свято, бо він ніколи не жалкував грошей. Бувало я встрявав у бійки, особливо, коли ставав на захист старшої сестри.

Ямполю не вистачає молодіжних розважальних закладів. Так, є «Атлантіс», але у нього не ходили б, якби був ще принаймні один клуб.

Сумувати за рідним містом буду. Але це лиш спершу, поки не звикну до Києва. Повертатись після закінчення навчання до міста поки не збираюся.

Про Ямпіль найперше згадуватиму те, що просто на протилежному березі Дністра розташована інша країна і ти можеш її бачити ледь не кожного дня. Мені це завжди нагадує про те, що світ не обмежується тільки нами.

У Києві житиму у гуртожитку, в одній кімнаті разом з п’ятьма студентами різних курсів. Рік проживання обійдеться у 2500-3000 гривень. Гуртожиток хороший, але щоб оформитися на поселення довелося простояти у черзі 12 годин.

ФОТО: Віолєтта Багінська

Автор публикации

не в сети 6 лет

Світлана Созанська

Комментарии: 0Публикации: 38Регистрация: 26-09-2015
Знайти схожі статті:,
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Оголошення

Авторизация
*
*
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Генерация пароля