«Чим дорожча країна, тим менше грошей треба брати»

Йому лише дев’ятнадцять, а він вже об’їздив майже всю Європу і Скандинавію. І ні, він не син мільйонера. Це звичайний студент Артем Калягін з Сімферополя, який зараз навчається в Києві. Просто для того, аби бачити і відкривати світ, йому не потрібні сотні чи тисячі доларів. Він їздить сам і часто не знає, де ночуватиме цієї ночі. Або в якому місті опиниться завтра. Йому не цікаві екскурсійні маршрути і триразове харчування в готелях. Бо там можна побачити лише туристичний бік країни. А справжнє ховається там, де живеш життям місцевих.

Важко сказати, коли я почав подорожувати. І чи можна це називати подорожами. Це для мене, мабуть, надто патетичне слово. Я просто їжджу. Поняття подорожі я для себе дуже ідеалізував і майже ним не користуюсь. Бо всі розкидаються ним направо і наліво.

Все почалося три роки тому. Тоді — як необхідність кудись доїхати. Я зустрічався з дівчиною, ми жили в різних містах. Тому, власне, і їздили то один до одного, то разом. З нею я дізнався, що таке автостоп.

Півтора-два роки всі мої поїздки не виходили за межі України. Я взагалі не уявляв, як це можливо. Потім з другом якось вирішили з’їздити в Молдову, в Петербург. Виявилося все якось занадто круто і просто. От я і вирішив вперше самостійно поїхати на кілька тижнів у Європу.

За півтора року був у 17 країнах. В основному — Центральній та Східній Європі. Було трохи Скандинавії і південної частини Європи.

Найкомфортніше їздити самому. Звісно, з кимось веселіше, але особливого дискомфорту від самотніх поїздок у мене немає. Коли я сам, маю більше можливостей, більше свободи. Не треба нікого чекати, під когось підлаштовуватися. Якщо маєш компанію з однієї людини, то часто починаються сварки. Принаймні я поки не зустрічав людей, з якими виходить інакше. Але тут теж все дуже індивідуально. І має значення, навіщо і куди їхати.

Планую я в основному лише маршрут. Я надто лінивий, щоб готуватися завчасно.

Якщо їдеш автостопом, складно на щось розраховувати, вписуватись у рамки. З житлом теж важко вирішити щось завчасно, тож все вирішується в останній момент. Це швидше вимушений крок, аніж спонтанність.

Я завжди маю якісь гроші про всяк випадок. На першу поїздку відкладав. А потім вирішилось, що дарма переживав, бо витратив утричі менше, ніж брав.

Спонтанність спонтанністю, а спати в мокрому лісі на пакетах чи опинитися серед ночі десь на трасі серед полів теж неприкольно.

Подорож автостопом — така річ, коли тобі нічого не треба робити, і в тебе все буде.

Коли я їхав у Європу, не мав там ніяких друзів, до яких цілеспрямовано хотів потрапити. Просто дуже давно хотів подивитися Берлін. І вирішив зразу ще чотири країни проїхати.

Коли їхав у Будапешт, стояв на автобані, і мене підібрали якісь хлопці. Там залишалося 300 кілометрів. В результаті ми розговорились, я не знав, де буду ночувати. І вони зняли мені номер в хостелі в центрі Будапешта.

За два тижні до поїздки я почав писати всім на каучсьорфінгу. Знайшов, де зупитинитися в Кошиці, Відні, Дрездені і Братиславі.

Одного разу просто випадково написав у ВК на стіну «шукаю вписку в Берліні, Празі і Брно». І знайшов. Спершу одна знайома знайомого погодилася прийняти мене в Берліні. А потім з’ясувалося, що її брат живе в Празі. Ще за день мені написав якийсь київський фотограф, який навчається у Брно.

У Відні, щоправда, не пощастило. Бо людина, яка мала мене прийняти, підвела. Довелося ночувати в заводському парку в спальнику.

Якось я пропустив літак у Норвегію. Грошей з собою не брав — тільки їжі на чотири дні. Тоді ми з другом вирішили поїхати автостопом в Амстердам. Там познайомились з узбеком, він прихистив нас у себе в готелі. А в Брюсселі взагалі ночували в якогось нудиста в пентхаусі з видом на центр.

Бюджет для поїздок залежить від того, куди і наскільки я їду. Ну от їздив я на два тижні з 30 Євро в кишені. І їздив з сотнею. Особливої різниці не відчув насправді. У мене, звісно, не гастротури, але голодувати не доводилось.

Принцип один: чим дорожча країна, тим менше грошей треба брати. Все одно витратиш абсолютно все, що є. А так хоч пригод якихось знайдеш.

Ціни на їжу в супермаркетах Європи майже однакові. І я б не сказав, що набагато дорожчі, ніж в Україні. Звісно, доводиться на всьому економити, але це не значить, що ти менше побачиш. Навпаки.

Економити на їжі можна різними способами. Хоча в Європі голодним лишитися неможливо. До того ж, завжди можна все взяти з дому. Мівінка, заварні каші, ковбаса — мої найкращі друзі в дорозі.

Замість готелів — каучсерфінг і будь-які його альтернативи. Коли люди живуть в готелях, їздять на екскурсії з туристичними групами, ходять туристичними місцями з фотоапаратами і путівниками, для них відкривається туристичний бік тієї чи іншої місцевості.

Я шукаю іншого. Хочу побачити, як живуть люди. Власне, цьому сприяє і автостоп, і каучсерфінг, і спілкування з людьми на вулицях. Неодноразово траплялося так, що мене кликали в гості люди, з якими я щойно познайомився на вулиці.

Фото з ВК-сторінки Артема Калягіна