Людина тижня

Стас Іванов

Не знав, що стане футболістом

Чому саме ця людина?

Спортом почав займатися в дитинстві. Я жив у Ямполі біля самої школи, там багато майданчиків, от ми і бігали з дворовими дітьми. З п’ятого класу все стало серйозніше. Нас відібрав тренер і почалися реальні тренування, змагання. Навчання відійшло на другий план, футбол залишився на першому.

На чемпіонаті області, що був моїм першим змаганням, ми перемогли. Далі грали на дитячому чемпіонаті України. Пам’ятаю, якось у нас були змагання в Ямполі. Приїхала команда «Оболонь» із Києва, великий двоповерховий автобус, повна екіпіровка — видно, що зі столиці. Ходять: куди ми приїхали, що за село? А ми їх обіграли. І їх, і Чернівці.

Стали старшими — почали брати участь у чемпіонаті області серед дорослих. Наша ямпільська команда «Тирас» була чемпіоном Кубка області. Вже три-чотири роки вона не грає, але сподіваюся, що вдасться її відродити.

Проблема у фінансуванні: треба гроші, щоб заявитися, щоб грати, щоб оплатити виїзди і суддів.

Такий час, зарплати не вистачає, тому якщо люди вже грають за команду, з ними теж треба розрахуватися. Хоча б трошки. За кожну гру треба платити. Немає фінансування — то ми зараз так, по різних командах області. Хтось за Могилівський район, хтось за Липовець, хтось у Вінниці. Порозбігалися.

Наші всі готові грати за Ямпіль, тільки було б фінансування. Поки що в державі така ситуація, що ті гроші потрібніші на речі інакші, ніж футбол. Але у нас є президент клубу і тренер, які обіцяють, що команда таки відродиться.

Я фізично не сильний, то в бійки на полі не лізу. Можу хіба що посперечатися з кимось, покричати. А хлопці десь щось не поділили — і вже всьо, руками махають. З футболістами таке буває. Доводилося і в команді заспокоювати когось. Футбол — гра командна: 11 на 11. Якщо одного виженуть з поля, буде вже 10 на 11. А це на все впливає. За цим треба дивитися, бо на полі переповнюють емоції. Ти начебто нічого такого не хочеш робити, але воно машинально виходить: і бійки, і те, і се.

Футбол, Тирас, Ямпіль
Футбол, Тирас, Ямпіль
Футбол, Тирас, Ямпіль
Футбол, Тирас, Ямпіль

 

 

Капітаном бути важко. Якщо в тебе серйозна гра, тренер спитає з тебе. До гри ти маєш дрібні обов’язки — приміром, перевірити, щоб м’ячі були накачані. На полі намагаюся підказати. Погано, що іноді десь можу прикрикнути. Знаю, що це неправильно, адже людину треба підтримати. Може, хтось подується, а так… Відіграли гру — і після матчу годинку ще маємо, щоб усе обговорити. Кожен висловлює свої враження.

За роки гри по області і по Україні познайомився з багатьма хлопцями. Якби не футбол, я б цих людей і не знав. А так знайомі і в Києві є. Дружбу підтримуємо. Їдемо у Вінницю — там зідзвонюємося. Якби не футбол, я людей не знав би.

Зараз я треную малих дітей. Вони теж грають на чемпіонаті області, намагаємося не сидіти на місці. Через ці комп’ютери дуже важко заохотити дітей. Їх не можна відірвати від екрана. Головне, щоб у дитини бажання було. Якщо вони самі не будуть хотіти, то що б ти не робив, як би не розпинався, тебе не будуть слухати. Є такі кадри — приходять на тренування, робимо розминку, тягнемося, а вони в цей час обговорюють, хто що в тій комп’ютерній грі купив чи знайшов. Мене це злить. Якщо вже ти прийшов — відпрацюй дві години, а там роби що хочеш.

Футбол, Тирас, Ямпіль
Футбол, Тирас, Ямпіль
Футбол, Тирас, Ямпіль
Футбол, Тирас, Ямпіль
Футбол, Тирас, Ямпіль
Футбол, Тирас, Ямпіль
Футбол, Тирас, Ямпіль

 

Робота мені подобається. Люблю дивитися, як діти прогресують. Приходять геть малі, а там більші, більші, більші… Вже з ними можна і самому побігати, навантаження дати. Мене поки ще не обігрують, але якщо почнуть — буду тільки радий.

Літом дітей менше ходить. Тому вони часто попадають на тренування до дорослих. Цікаво їм підказувати. Займаємося на стадіоні, зимою — в залі спортивної школи. Бувають тренування на Дністрі. Там пляжний майданчик, він піском засипаний.

Футбол — це моє перше хобі. У вільний час люблю з друзями відпочити десь на річці. Тренування закінчилося — і додому, дивитися футбол, особливо коли «Євро» було. Люблю й інші ігри — баскетбол, наприклад. У теніс грати пробував.

Я не знав, що буду футболістом. Думав, може, не вийде, але так потихеньку, потихеньку…

Я дуже люблю грати. І хлопці наші. У нас так: свято чи не свято, гарна погода чи погана, все одно ідемо на тренування. Зараз є багато таких дітей: погода погана — всьо, ми не йдемо, бо в дощ захворіємо. І від батьків теж багато залежить. Ми ходили в будь-яку погоду, і це принесло свої результати.

Немає в мене такого, що в один і той самий час треба встати. От до гри треба підійти серйозно — «порежимити». За день до гри треба лягти нормально спати, поїсти нормально, щоб сили були.

По життю я звик так: якщо ти слово яке сказав, то мусиш його дотриматися. Навіть найдрібніше. От домовилися ми на десяту зустрітися — значить, я маю бути о десятій годині на місці. Або візьмімо свята: постійно всі запізнюються. У тебе ж перед цим весь день був — розплануй так, щоб встигнути. Я у цьому плані дуже принциповий. Таке ставлення допомагає у житті, особливо якщо йдеться про серйозні речі. Приходиш вчасно — люди це поважають. Мовляв, от серйозний чоловік. Ще й у самого з’являється впевненість.

По Україні багато їздили — ще як дітьми грали. І в Криму побували, і на Волині, і в Слов’янську. Старшими — то вже менше, в основному по області. Хотілось би десь за кордон, побачити трохи світу.

Захмарних мрій немає. Хочу якось стабілізувати своє життя, щоб уже сім’я була. І хотілося б кудись поїхати, щось подивитися, а то бачиш по телевізору ці стадіони, цих уболівальників… А захмарного — не треба. Нічого такого, щоб там купа грошей, будинки, машини.

Я не одружений, дівчину маю, Альоною звати. Не хочу нічого загадувати, але поки що все добре.

Багато друзів, рідні, дівчина — всі підтримують. Друзі мої — ці, що я з ними граю. На футболі ми разом, десь зібралися з ними — теж разом.

У житті взагалі не замислювався над чимось серйозним, старався якось наперед не думати. Є в тебе сьогодні і трошки вперед: завтра, післязавтра — ти маєш їх прожити. І щоб для тебе було добре, і щоб для людей було добре. А що там буде далі… Зараз такий світ, що немає чого загадувати. Все може в будь-який момент перевернутися.

Фото Влада Савицького і Миколи Муковоза

Автор публикации

не в сети 6 месяцев

Вікторія Корнійчук

Комментарии: 0Публикации: 4Регистрация: 10-08-2016
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Оголошення

Авторизация
*
*
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Генерация пароля