Спогади про Галину Сіру: її боялися, але й любили

Спогади про Галину Сіру: її боялися, але й любили

Одній з найвідоміших ямпільчанок — Галині Сірій вчора, 19 листопада, виповнилося б 85 років. Тиждень тому про неї говорили на засіданні клубу «Золотий вік». У невеличкій кімнаті Будинку культури зібралося 11 людей, усі вже пенсійного віку. Вони читали вірші Сірої, співали її пісні. Дирижабль записав найцікавіші спогади.

Людмила Пухова, художній керівник Будинку культури:

— Часто ходила до неї попити чаю, посидіти, поговорити. Це була дуже цікава жінка. Коли вона у 1962 році приїхала агрономом у наш бідний колгосп, я лиш народилася.

Сіру любили, Сіру боялися, але Сіру й поважали. Після того як вона пішла з радгоспу, він почав занепадати. Потім вона вдруге повернулася і пропрацювала більше року. Тоді вже було важче — ніякої підтримки від влади. Але це саме вона добилася того, що землі радгоспу розпаювали і віддали людям.

Завдяки Сірій були посаджені садки, які годували наше господарство всі ті роки. Зараз вони вже всі викорчувані.

Вона була всебічно розвинутою людиною: актрисою, співачкою, поетесою. Розумна, начитана, професіонал у кожній справі. Добре, що в 2011 році їй присвоїли звання «Почесний громадянин Ямпільщини».

Деякі кажуть, що Сіра собі грошей нагребла. Але я знаю інше. Були часи, коли вона одиноким жінкам віддавала курячі яйця, щоб вони їх продали і щось собі купили.

Приходиш до неї додому — а там море псів і котів. Вона останнім куском хліба з тваринами ділилася. Збирала їх по всьому Ямполі і несла додому. Намагалася десь притулити, роздати. Я колись прийшла, а вона мені: «Люда, візьми песика». Але я не могла, у мене самої вже четверо.

Вона мені казала: «Люда, у таких концертах, може, я вже й не буду участвувати, але на 9 травня я завжди буду».

Сіра була з таких людей, у яких навіть у 70, 90 чи 100 років ще запал у душі залишається.

У неї в господарстві був задіяний кожен кусочок землі. Пам’ятаю, ми малими лазили на радгоспні черешні, щоб ягоди поїсти. І Сіра нас ганяла. Але так, лякала просто. А тих, хто приходив на черешні з відрами, вона карала. Бо це вже крадіжка.

Одного разу ми дітлахами повилазили на ті черешні, і хтось кричить: «Сіра їде!». Ми думали, що вона зараз на «бобіку» під’їде, а вона вже під деревом і кричить: «Ану злазьте звідти, бандіти! Я вас всіх побачила». Вона на коні була, тому ми і не чули, як наблизилась.

Сіра така гарна була, завжди з зачіскою, нафарбована і в сукні по останній моді. І машиною у такому виді рулила. Тоді це велика рідкість була — жінка за кермом. А коли на коні їздила, то одягала штани.

Галина Сіра, Ямпіль, Спогади
Галина Сіра, Ямпіль, Спогади
Галина Сіра, Ямпіль, Спогади
Галина Сіра, Ямпіль, Спогади

 

Декому від неї і нагайкою діставалося. То правда. І скажу, кому: тим, хто на роботі любив залити за воротнік. Вона казала: «Не вмієш робити головою, будеш робити руками. А не хочеш робити руками — нагайка буде гуляти по твоїй спині». І порядок був.

Я не повірила, коли мені сказали, що померла Галина Степанівна Сіра. Перед цим я з нею розмовляла по телефону. Вона була після лікарні і їй було важко, але все-таки писала і хотіла писати. І мені здається, що вона навіть сама не повірила, що відійшла.

Галина Красна, голова Ради ветеранів:

— Ця жінка була невичерпним вулканом енергії. Вона за кілька років пройшла путь від бригадира до керівника радгоспу. Вона стільки для нас зробила.

Якось вона їздила в Британію — вчитися там садівництву, підвищувати кваліфікацію. І потім розповідала нам одну історію (вона присвятила їй свій вірш «Танго «Британія», який потім став піснею). Так ось, гуляла вона парком у Лондоні, там грала музика, відпочивали люди. Вийшла на місток над річкою, сперлася на поручні і дивилася на парк. У цей час до неї підійшов гарний чоловік і запросив на танець. Грало танго. Вони протанцювали два чи три танці і розійшлися. Вона все життя потім згадувала те перше справжнє кохання. Та мелодія запала їй в душу, і вона перенесла її у свою пісню. Говорила, що це її улюблена пісня.

Галина Сіра, Ямпіль, Спогади
Галина Сіра, Ямпіль, Спогади
Галина Сіра, Ямпіль, Спогади
Галина Сіра, Ямпіль, Спогади
Галина Сіра, Ямпіль, Спогади
Галина Сіра, Ямпіль, Спогади

 

Валентина Широцька, 66 років, пенсіонерка, 41 рік пропрацювала вчителькою у школі № 1:

— Я познайомилася з Галиною Степанівною у 1966 році, коли була школяркою. Мій батько працював головою селищної ради — тоді Ямпіль ще не був містом. А Сіра була членом виконкому. Тому так виходило, що вона неодноразово гостювала у нас в хаті, і ми часто у неї бували. Вона тісно спілкувалася з моїми батьками. Пам’ятаю, якось, коли я вчилася в десятому класі, всі члени виконкому прийшли до нас додому на день народження, а Сірої нема. Мама розстроїлась. Всі вже сіли за стіл, аж тут знадвору донісся скрегіт гальм — і заходить вона з величезним букетом хризантем.

Вже як я працювала у школі, шляхи наші розійшлись. Але якось, коли мали бути чергові вибори, ми з Галиною Степанівною 42 дні їздили по селах. Вона була агітатором Оксани на виборах до Верховної Ради, а я їй допомагала. Об’їздили Ямпільський, Могилів-Подільський, Крижопільський, Чечельницький і Піщанський райони. Зустрічалися з виборцями у сільських клубах.

Сіра вміла з людьми спілкуватися, її слухали. Вона відчувала аудиторію і з різними людьми говорила по-різному.

Читала вірші, співала пісні: «Танго «Британія», а ще частіше — «Шовковицю». І зал їй підспівував. Після закінчення передвиборчої кампанії вона мені книгу свою так підписала: «Валечко Григорівна, згадуємо наші нелегкі, але красиві мандри по округу № 16. Вони були потрібні Україні».

Людмила Москаленко:

— Пам’ятаю, як вона написала в «Ямпільські вісті» звернення: «Єднаймось, ямпільчани». Закликала організовуватися, щось придумувати і не сидіти вдома. А я тільки-но приїхала в Ямпіль. Йду по вулиці і нікого не знаю. В газеті був написаний її номер, я набрала і кажу: «Галина Степанівна, я б хотіла приєднатися до клубу ямпільчанок». І так ми з нею познайомилися. Ми пекли солодощі і чай пили. Дуже цікаві зустрічі були: про парфуми, про книги говорили. Вона написала гарного вірша «Золотые года». А ми з подачі Людмили Пухової назвали свій клуб «Золотий вік». Можливо, тут є паралель і продовження тих традицій. Вона була дуже людяною і справедливою.

Галина Сіра, Ямпіль, Спогади
Галина Сіра, Ямпіль, Спогади
Галина Сіра, Ямпіль, Спогади
Галина Сіра, Ямпіль, Спогади
Галина Сіра, Ямпіль, Спогади
Галина Сіра, Ямпіль, Спогади

 

Катерина Кравченко, журналіст Дирижабля:

— Я тоді вчилася у восьмому класі. Був День Перемоги, і ми давали святковий концерт у Будинку культури. Я мала з іншими дітьми танцювати. Ми чекали своєї черги виходити на сцену і стояли у тій кімнаті, де переодягалися артисти. І там якраз готувалася до виступу Галина Сіра. Вона одягала військову форму. Їй принесли чоботи чорненькі. Не знаю, чи вони були малі, чи, може, вже старенькі, але застібатися зовсім не хотіли. Зрештою блискавка розійшлась і один чобіт залишився не застібнутий. Вона не розгубилась і каже: «Ніхто не буде дивитись на мої чоботи, всі слухатимуть, як я співаю, я ж артистка».

Фото Влада Савицького

Автор публикации

не в сети 3 недели

Катя Кравченко

Комментарии: 0Публикации: 117Регистрация: 11-06-2016
Знайти схожі статті:,
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Оголошення

Авторизация
*
*
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Генерация пароля