Сімейні цінності: штори і мамонти

Нещодавно український медіапростір почало лихоманити. Тільки ледачий не цитував щось на кшталт «Справжня жінка ніколи не сперечається» або «Чоловіка приваблює доступний секс». Причому такі дивні речі писали міністри, депутати, серйозні журналісти, економічні експерти. Вони цитували… шкільний посібник. Цей навчально-методичний посібник був створений для курсу «Сімейні цінності», а вчив дискримінації та сексизму.

Ми спробували розібратися, що з ним було не так, чому діти мають вчити такі дивні предмети і як взагалі формують шкільну програму. Для цього прочитали посібник (це коштувало значних психологічних зусиль) і поговорили з директором ямпільської школи № 1 Наталією Мотуз.

Чому виник скандал

«Сімейні цінності» — це факультативний курс, який був схвалений ще 2012 року. Цей предмет, як і всі інші, передбачає наявність учбових матеріалів, за якими мають учитися школярі. Одним із таких матеріалів став посібник для восьмих та дев’ятих класів, виданий два роки тому. Він викликав шквал критики, став приводом для жартів у соцмережах і причиною головного болю для міністерства. Та й всю програму сприйняли неоднозначно, щойно вона з’явилася у вільному доступі. Зрештою рішення комісії, яка затверджувала посібник, скасували. Його і всю програму відправили на повторний розгляд, а міністр освіти пообіцяла найближчим часом переглянути всі навчально-методичні посібники, які були надруковані за останні п’ять років і отримали грифи міністерства.

А почалася ця історія з того, що регіональні департаменти освіти по всій країні місяць тому отримали лист. У ньому Міністерство освіти України рекомендувало впроваджувати програму формування сімейних цінностей, які, в свою чергу, сформовані «на основі національно-культурної спадщини українського суспільства». Додатково надіслали і список літератури, якою мали б користувалися під час вивчення курсу «Сімейні цінності» і вчителі, і школярі.

Якщо коротко, то діти з цього курсу засвоїли б, що:чоловіка приваблюють чистий одяг, смачна їжа і доступний секс, а справжня жінка ніколи не сперечається і не намагається керувати ситуацією.

Основне завдання жінки, за версією авторів — подобатися чоловікові. І, відповідно, робити для цього все можливе.

Самореалізація чи робота тут не обов’язкові. Головне — підтримувати свого чоловіка і вірити в нього. Тільки в такому випадку він «принесе додому мамонта». А оскільки мамонтів зараз важко знайти навіть справжнісіньким чоловікам, то вони можуть просто приносити гроші.

Якщо раптом жінка теж захоче працювати, то хай працює — аби лише на творчій роботі, яка допомагатиме розкривати жіночі якості. І, звісно, не заважатиме основному заняттю: «…і підбирати штори на вікна, і доглядати за чоловіком, і з любов’ю подавати чай, і готувати їжу, і продумувати сімейне дозвілля».

Такі собі перспективи — і для хлопчиків, і для дівчаток. Одним — усе життя забивати мамонтів, іншим — підбирати штори на вікна. Якось це не дуже в’яжеться з концепцією ґендерної рівності, та й з правами людини загалом.

Коротше кажучи, якесь середньовіччя. Дивно, що не зачепили право жінок голосувати. Хай би вже серйозними речами займалися виключно чоловіки — жінкам достатньо і права вибирати шторки.

Не минуло й тижня, як Міністерство освіти взялося розгрібати затверджену в кількох інстанціях програму, яка лише дискримінує жінок і посилює ґендерні стереотипи в суспільстві. Інтернет-простір, щоправда, зміг добряче повеселитися. На львівському сайті Zaxid.net, наприклад, з’явився тест, де можна було визначити, на скільки відсотків ти «справжня» жінка — за версією посібника.

Що таке необов’язковий шкільний курс

Міністерство рекомендувало в усіх школах ввести його факультативом. Лист підписав замміністра освіти Павло Хобзей, і його розіслали в департаменти освіти.

Взагалі навчальна програма для кожного класу складається з кількох частин. По-перше, це обов’язкові предмети, які не обговорюються. Наприклад, математика, українська мова, фізика, хімія і так далі. Ще є так звана варіативна складова, яку обирає школа самостійно, але за рекомендаціями міністерства. Тобто кожен курс має пройти апробацію і бути затвердженим. Серед цих варіативних предметів є курси за вибором і факультативи. Курси за вибором стоять у розкладі, їх має опановувати весь клас. На факультативи можна ходити за бажанням після уроків.

Курси за вибором, як і факультативи, для всіх класів різні. У ямпільській школі № 1, наприклад, десятикласники вивчають курс «Захисти себе від ВІЛ». Це логічне продовження «Основ здоров’я», він є в усіх школах області.

Список предметів, які можуть опинитися у шкільному розкладі, велетенський. Його формують і розширюють щороку.

Для кожного з обов’язкових предметів є свій список варіативних. Скажімо, цьогоріч серед вибіркових курсів з фізики є навігація, морехідна астрономія, біофізика рослин. А з основ здоров’я — основи повноцінного харчування, курси «Як навчитися легко вчитися» і «Дружина юних пожежних рятувальників». Пов’язаними з історією та правознавством є «Історія Голокосту», «Сучасні процеси європейської інтеграції» та «Основи християнської етики».

Предмети, які планують ввести в навчальну програму, обговорюють на спільному засіданні педагогічної ради та ради школи, до якої мають входити батьки, учні і вчителі. Разом вирішують — чи заносити у варіативну частину програми якісь із предметів, чи ні.

— У нас є типовий навчальний план. А курси за вибором мають підсилювати цей план. Ми не можемо взяти якийсь курс просто тому, що захотіли, — пояснює директор школи № 1 Наталія Мотуз.

Чи будуть школярі вчити якийсь із вибіркових предметів, залежить не тільки від позиції адміністрації, батьків і міністерських дозволів. Ще йдеться про фінансування — курс можуть ввести, якщо на це виділяють кошти з бюджету.

— Має бути державна субвенція. Районна рада дає гроші тільки на харчування дітей з першого по четвертий класи. В принципі, якщо районна рада має кошти і ми звертаємося до них з проханням виділити щось школі, бо хочемо ввести новий предмет, то це може статися. Але це з області фантастики, такого не було жодного разу відтоді, як я працюю в школі, — розповідає директор.

Програму на наступний навчальний рік формують у травні-червні. Тоді ж обирають факультативні предмети. Тож поки що про середньовічні цінності можна не турбуватися.

Чому це — сексизм?

(зі статті на сайті Lustrum, який спеціалізується на пояснювальній журналістиці.)

«Ґендерний стереотип — це стійкі, повторювані, загальноприйняті уявлення (думки) про місце та виконувані ролі того чи іншого ґендеру в суспільстві, а також про особистість людей тієї чи іншої ґендерної ідентичності». Простішими словами, у всіх нас є ґендер — це більше, ніж біологічна категорія статі. Це радше символічне осмислення статі, яка викликає асоціативний зв’язок і таким чином ознаки ґендеру більшою мірою продиктовані суспільними нормами (Зоя Шевченко. Словник ґендерних термінів).

У цьому ж словнику виділено один із найяскравіших проявів таких стереотипів — сексизм, тобто упереджену думку про представників ґендеру, інституціональну практику, коли представникам певного ґендеру нав’язується «більш низьке», так би мовити, підлегле становище.

Тож у даному випадку маємо справу з чітко сформульованим сексизмом. Адже посібник, який рекомендується МОН до курсу «Сімейні цінності», чітко нав’язує позицію підкорення: жінка не сперечається, вона повинна подобатися тощо. І чомусь його автори пропонують вважати лідерство, рішучість і волю винятково чоловічими рисами.