Мурал: що це, навіщо і звідки прийшло в наше місто

Мурал. Ще донедавна можна було подумати, що так називають якийсь із підвидів степових вовків чи лісових оленів. Але ні. Це один із напрямів вуличного мистецтва — художній розпис стіни. Тобто малюнок на звичайній багатоповерхівці чи закинутій школі. Так мистецтво стає дедалі ближчим до людей — аби долучитися до прекрасного, не треба йти в музеї. Інколи достатньо вийти на вулицю чи просто з вікна глянути на будинок навпроти. Україна в цьому вже не поступається Європі.

Ми поговорили з кураторами та ініціаторами подібних проектів в Україні та за кордоном. І дізналися, що потрібно, аби перетворити невеличке місто на центр вуличного мистецтва, яким чином мурал сприяє декомунізації і навіщо все це людям.

За кількістю та різноманітністю муралів нині лідирує Київ. Малюнків на стінах за останні роки тут з’явилося більше сотні. Їх навіть нанесли на спеціальну інтерактивну мапу столиці, де можна стежити, чи, бува, не з’явилася нова робота на сусідній вулиці. Аби розмалювати чергову багатоповерхівку, часто запрошують митців з-за кордону, часом навіть з інших континентів. Так у Києві з’явилися мурали авторства австралійців, британців, аргентинців, німців, іспанців, американців.

Мурал — один зі способів децентралізації культури. І на міському рівні (коли мистецтво потрапляє з центру у спальні райони), і на обласному (зі столиці — в регіони). Тому цілком імовірно, що такі інтерактивні карти скоро будуть актуальними не лише для Києва, а й, скажімо, для Одеси чи Чернігова. В останніх нині відбувається Mural Social Club — міжнародний фестиваль сучасного мистецтва у громадському просторі. Куратор цього проекту Олег Соснов каже, що фестиваль розвиває міжнародне співробітництво в регіонах, адже авторами муралів є не лише українці, а й художники з усього світу.

Місце для майбутньої вуличної картини обирають ретельно. Приміром, на пам’ятнику архітектури малювати не можна. А далі все залежить від місця розташування, поверхні, авторської техніки. Якщо художнику сподобався об’єкт, починають працювати з жителями будинку, власниками та владою. Із владою, додає куратор, нині проблем менше, ніж було на початку. Вона починає розуміти, навіщо це місту.

— Мурали перестали бути чимось незрозумілим або незнайомим. Те, чого чекають люди, — це вже інше питання, тут йдеться про смак та освіту. Але з усіма можна знайти спільну мову. Бувало, що влада активно протестувала, а коли бачили готовий мурал, ініціювали ремонт асфальту біля будинку: мовляв, щоб було красиво, — розповідає Олег Соснов.

Дуже важливим є обране для картини полотно, тобто стіна. Якщо вона ідеально пасує, то мурал одразу стає пам’яткою, про яку дізнаються світові ЗМІ.

— Мурали, та й узагалі мистецтво в громадському просторі, можуть стати реальним інструментом декомунізації, — припускає куратор. — Не деструктивно, а створюючи сучасні художні об’єкти на сірих багатоповерхівках, які і є найбільшою архітектурною спадщиною 1960-90 років.

Малюнки на стінах можуть стати обличчям міста. Для цього не обов’язково бути великим Києвом. За перетворення невеликого містечка у центр вуличної культури взялася українка Ірина Каніщева.

Її проект у американському Гейнсвілі, штат Флорида, називається 352walls, тобто «352 стіни». Проект існує вже рік. За цей час його творцям вдалося вибороти престижну премію Public Art Awards і перетворити нікому не відоме містечко у центр вуличного мистецтва. У Гейнсвілі близько 130 тисяч жителів, фактично всі вони — студенти одного з найбільших вишів країни: Університету Флориди.

Починалося все звично: Ірина вибрала будинки, отримала дозволи, знайшла спонсорів і запросила всесвітньо відомих художників. До переїзду в Штати кураторка займалася фотографією у Франції, документувала вуличне мистецтво Європи та організувала кілька персональних виставок. Власне, з цього і стартував масштабний проект у Гейнсвілі — вона просто привезла в американське місто, де не було жодного муралу, виставку фотографій про вуличне мистецтво Європи.

— Я багато подорожувала і зрозуміла, що фестиваль можна організувати навіть у невеличкому місті, що я і зробила. Спершу про нас почали писати на локальному рівні, потім за кордоном та у світових арт-блогах. Назбиралося близько 100 публікацій, — розказує Ірина Каніщева.

Мурали привабили в місто туристів, фотографів, блогерів. Місцеві мешканці отримали додатковий стимул прогулятися центром, подивитися і обговорити малюнки.

Ще у Штатах обов’язковою умовою є запрошення до участі місцевих художників. Навіть якщо організатори не вважають їх достойними.

— Це питання політики та місцевої етики, — пояснює Ірина. — У нас було 11 міжнародних та 11 місцевих художників. Причому все одно ми отримували скарги — мовляв, місцевих має бути більше. Крім художників, у проекті завжди можуть взяти участь прості місцеві жителі. Вони долучаються як продавці фарб, їжі, орендодавці машин і готелів. Все має тісний зв’язок із містом.

Тим часом Ірина курує в іншій частині земної кулі ще один проект — Art United Us. Його метою є привернення уваги світу до проблем війни, агресії, пропаганди та інформаційного зомбування. Але не пропагандою, а мистецтвом. Участь в цьому проекті візьмуть 200 найкращих художників по всьому світу. Сотня муралів з’явиться на території України, ще сотня — в інших країнах. Таким чином утвориться «кільце миру». Проект фактично волонтерський, бо митці малюють безкоштовно. Отримують лише добові.

— Всі теми та ескізи завжди обирають художники. Ми можемо тільки щось порадити або ж відмовити — наприклад, якщо захочуть намалювати Леніна, Путіна чи ще якихось спірних особистостей, — розповідає Ірина Каніщева.

Спершу запрошують художників у місто, аби ті відчули атмосферу і придумали ідею майбутнього муралу. Організатори не задають тему. І наголошують, що проект — не для того, щоб малювати війну, а якраз навпаки — аби привертати увагу світу до України за допомогою мистецтва.

— Графіті від самого початку було відверте у своїх темах і відображало реальні проблеми суспільства. Тому мурал — це одна з найбільш сучасних і провокаційних форм мистецтва, яка здатна охопити значно більшу кількість людей, аніж звичайні музеї та галереї, — каже Ірина Каніщева.

Організувати мурал, переконує вона, можна де завгодно. Навіть на безлюдному острові. Якщо, звісно, там є стіна та кошти на матеріали і роботу художника. Ямпіль мало нагадує безлюдний острів. Та й стін тут удосталь.