В Україні є ще шість Ямполів. Які вони

Саме стільки Ямполів є в Україні: на Вінниччині, Хмельниччині, Львівщині, Сумщині, Донеччині, Черкащині, а ще — під Чорнобилем. Ми вирішили розповісти все, що про них знаємо, і пошукати спільне. Може, вони справді родичі.

З’ясували, що більшість із них хоч колись, але спивалися. Тобто займались виноробством, пивоварінням чи тримали горілчані склади. Але зі спиртопроводом справу мав тільки наш. Виявили, що один із Ямполів теж сусідствує з Сороками (не молдовськими) і розвідали ще трохи цікавого. Словом, читайте і розширюйте «ямпільську географію».

 

Хмельницький Ямпіль, 2 000 жителів

Цей Ямпіль міг і не потрапити до нашого списку, якби свого часу його не перейменували з Янушполя. Але доля склалася інакше.

«КамАЗів», «Газелей», тракторів, автобусів «Богдан», «Еталон» і ще з десятка видів машин могло б і не бути, якби Ямпільський ресорний завод на Хмельниччині не виготовляв для них десятки тисяч запчастин щомісяця. Це одне з найбільших підприємств на пострадянському просторі.

Люди тут з’явилися п’ять тисячоліть тому — ще в добу ранньої бронзи.

Цей Ямпіль був одним із конкурентів нашого Ямполя у ринковому бізнесі. Так, у 17-му столітті тут був центр торгівлі Росії та Польщі з Литвою і Туреччиною. Ще за кілька десятиліть діяв пивоварний завод, миловарня і горілчаний склад.

Під час війни у Ямполі винищили усіх євреїв, понад 2 000 людей, які населяли селище ще з 15-го століття. Про це в Єрусалимі навіть вийшла меморіальна книжка.

 

 

Львівський Ямпіль, 1 900 жителів

Це невелике село за вісім кілометрів від Львова. Фактично його можна вважати околицею міста, бо туди ходять міські маршрутки.

Західноукраїнський Ямпіль теж міг опинитися поза нашою увагою, якби він залишився з назвою Пруси. Майже тисячоліття тому там жили полонені пруси — народ, який існував до 18-го століття, говорив нині вже мертвою пруською мовою і воював із давньоруським князем Романом та його сином Данилом.

Цікаво, що це село має дуже знайомого нам сусіда — селище Сороки (щоправда, воно називається Сороки-Львівські).

Наприкінці минулого століття в Ямполі організували Товариство української мови імені Тараса Шевченка, спорудили пам’ятник, тоді ж провели в село газ.

Нині в селі працюють локальні господарства: хтось постачає молочну продукцію, хтось тримає пасіку на півсотні вуликів, має цех будматеріалів чи опікується столярним цехом.

Ямпіль підтримав і легенду про львівське пиво. У 17-му столітті тут була броварня, яка приносила державцю села шалені прибутки — відсотки від продажів пива. Тож пиво було в пошані.

 

Сумський Ямпіль, 4 500 жителів

Цей Ямпіль мав дуже насичене минуле. Спочатку якісь пращури у кам’яну добу розкидали там свій посуд і наконечники стріл. Потім князь Ігор (той, про якого «Слово о полку…») збирав там військо для походу на половців. П’ять століть тому у тамтешніх лісах стояли спеціальні «буди» і «гути», де виготовляли дьоготь і скляні вироби. Ще за кілька віків у Ямполі жили лише козаки і посполиті селяни. Згодом з’явилися винокурні, цукроварні та фаянсовий завод. У 30-х роках позаминулого століття там діяли дві церковнопарафіяльні школи і стояли п’ять православних храмів, жоден з яких не зберігся. Щоправда, один із них, Спасо-Преображенський собор, відбудували. Нині він — одна з найстаріших пам’яток у селищі.

Ще однією пам’яткою місцеві називають гіллястий віковий дуб. Він настільки старий, що бачив, як у місті закладали фундамент першого будинку.

Ще можна сходити в ботанічний сад — крім усяких дерев, кущів і квітів там є велетенські скульптури грибів. А для поціновувачів фауни — вольєри з екзотичними віслюками і свинями.

І хоча нині місто не може похвалитися винокурнями, там, кажуть, не нудно. Наприклад, є конопляний завод. Тобто є чим зайнятися. Існує навіть ямпільське інформаційне агентство (єдине серед усіх Ямполів).

До речі, Леніна з головної площі там теж зняли. Щоправда, він пручався і піддався лише з третьої спроби — металеві штирі не відпускали. Зрештою прибрали навіть постамент, а замість нього поклали тротуарну плитку — щоб більше ніяких пам’ятників.

 

 

Донецький Ямпіль, 2 000 жителів

Донедавна він славився своїми полуничними врожаями — у сезон сюди з’їжджалися перекупники та прості смертні з усього району. Мовляв, дуже родюча земля. А ще тут працює єдина в області страусина ферма.

Щоб дізнатися щось про це селище, потрібно перейти за першим посиланням в інтернеті. Традиційно це стаття у Вікіпедії. Вона каже, що більшість людей працюють на заводах міста Лиман. Здавалося б, нічого дивного. Крім того, що в місті Лиман жоден із заводів не працює. Це було коротке нагадування про те, що не варто вірити всьому написаному в інтернеті.

Ямпіль зараз знаходиться не на окупованій території. Разом з тим україно-російська війна дає про себе знати і там: у червні в селищі загинули українські військові 24-ї механізованої бригади.

А три століття тому в Ямполі будували фортецю та укріплювали його гарматами. Так селище виконувало роль форпосту, який оберігав соляні підприємства у Бахмуті від ворогів. Все це було знищено Катериною ІІ, яка боялася, що український народ використає ці споруди, щоб боротися за незалежність від Росії. Гармати і всю військову техніку з Ямполя вивезли.

 

 

Черкаський Ямпіль, 340 жителів

Це найменший з усіх живих Ямполів у центрі України. Він настільки маленький, що Вікіпедія каже: площа села — нуль квадратних кілометрів. Але на цьому нулі кілометрів встиг народитися (ще у 1913 році) український літературознавець Олег Килимник. І навіть якщо ви не знаєте цього імені, знайте, що це непогане досягнення для села з такою кількістю людей. Новини про це місце знайти важко — хіба що кількадесятирічної давності в енциклопедії УРСР. Там написано, що в селі працюють 26 комуністів і 17 комсомольців. Хоча підозрюємо, що декомунізація добралася і до цього Ямполя.

 

Чорнобильський Ямпіль, 0 людей

Напередодні аварії на атомній електростанції тут жило 153 людини. Вулиця в селі була одна, задовжки два кілометри. Відстань до Чорнобиля — лише 13 кілометрів, тож усіх жителів виселили одразу після аварії. Відтак за кілька днів село, яке існувало з 1860 року, обезлюділо. А якщо зараз проїжджати повз нього, за заростями вже не видно колись обжитих хат.