Як ямпільчани зробили собі міст

У районі колишніх плодоовочевого та маслозаводів протікає невеликий рівчак, що зветься річкою Русавою. Він розділяє «материковий», основний Ямпіль із вулицями Виноградною та Мічуріна. Єдине пішохідне сполучення між двома частинами міста — невеликий міст, який, за твердженнями ямпільчан ремонтують і доглядають жителі названих вулиць. Ми поспілкувались із місцевими та відшукали сина чоловіка, який самотужки й створив переправу для ямпільчан.

Історія створення містка сягає 1955-57 років. Ямпіль тоді ще мав статус селища міського типу. Ідея будівництва переправи через річку належить Петру Кирніцькому, що в ті часи працював на машино-тракторній станції, а тодішній голова селищної ради підтримав ініціативу. Ми віднайшли сина Петра, Валентина Кирніцького, який поділився спогадами про спорудження мосту.

— Людям треба було якось переправлятись через річку, бо іншого шляху виходу з того берегу, окрім річки, не було. Так люди й жили. Тоді ж додумались до того, що взяли бочку на 200 літрів, розрізали її навпіл, і таким чином зробили собі пором.

Тоді Русава була повноводнішою річкою, мала між берегами 12 метрів. На ній навіть дамба була, вода йшла до млина, де була невеличка електростанція. Млин працював від енергії води, — каже пан Валентин.

Із часом переправа з бочки виявилась неефективною. Приміром, в один бік переправляються кілька людей, тоді з того ж боку підходять наступні — а бочка з іншого боку, і треба чекати, доки з’явиться хтось звідти.

— Після будівництва дороги стратегічного значення, яке було неподалік, залишився екскаватор. Люди приволокли звідти «стрілу», — розповідає Кирніцький-молодший. — Поставили тоді «козли», віднайшли добротні ялини й розрізали їх навпіл. Бруски з’єднали і зробили вже через річку кладку, — каже Кирніцький-молодший.

Згодом на ініціативу людей відгукнулась селищна рада, яка профінансувала спорудження металевого мосту. Держава дала гроші на метал, знайшли фахового електрозварювальника з Гонорівки, інженери зробили розрахунки. Сам міст зварили в Ямполі на МТС. Петро Кирніцький наполіг, щоб він був не складений з частин, а цільний. Тоді вже вручну конструкцію встановлювали.

— Місток був розрахований лише на пішоходів. По розрахункам він мав бути завширшки в 40 сантиметрів. Але трішки схитрували, й вийшло один метр 40 сантиметрів. Нині там може пройти і «Москвич», і «Жигуль», навіть трактором Т-40 вмудряються проїжджати.

Раніше собі такого ніхто не дозволяв, та й не було чим. Я мав колись ідею зробити його таким, як у Києві Московський міст — навісним. Були і троси, й метал, але не знайшлося ініціативності, — каже Валентин.

Зараз металеві конструкції мосту трохи деформувались, піддаються рокам і дерев’яні бруски. Заїзд з боку Виноградної — крутий, але деякі містяни на свій ризик продовжують там їздити.

Кілька років тому жителі довколишніх вулиць організували збір коштів для облаштування містка. Здавали всі, навіть скалічена молдованка з Виноградної. Тоді зібрали біля двох тисяч гривень, які використали, зокрема, на нові дерев’яні дошки. Зараз містяни продовжують доглядати за мостом, який вже давно перебуває на їхньому «балансі».

Фото Влада Савицького.