Як минув перший місяць служби в поліцейського з Ямполя

Як минув перший місяць служби в поліцейського з Ямполя

На вінницьких дорогах уже місяць не можна зустріти даішників. Натомість вулиці патрулюють нові поліцейські: колишніх міліцейських серед них лишилось не більше 35 людей, при тому, що загальний штат патрульної поліції — 260 осіб. А ще у вінницькій поліції працює ямпільчанин. «Дирижабль» уже писав про нього — 24-річного Романа, який успішно пройшов відбір. Тоді він поділився секретами, як проходив конкурс, що питали на співбесіді та як відбувались тренування. Тепер ми поговорили про перший місяць справжньої роботи, про те, що кажуть вінничани, чому поліцейські часом підпрацьовують психологами і які новаторські підходи використовують у роботі.

Робочий день поліцейського триває півдоби. Потім кілька вихідних — і зміна графіку. Працювати доводиться і вдень, і вночі. У середньому виходить десять чергувань на місяць: «День працюємо, ніч спимо, потім знову день працюємо — і два з половиною дні вихідних. Потім так само, тільки вночі: дві ночі — і дві з половиною доби вихідних», — розповідає Роман. У ці дванадцять годин входить і час на обід — рівно година. Її переважно розбивають на дві-три частини: «Ми фіксуємо час на перерву у планшеті. Якщо протягом цих хвилин не стається нічого серйозного, ніяких завдань ми не отримуємо. Але брати цілу годину не хочеться, тому що в цей час твій “квадрат” пустий. Відповідно, інший патруль із сусіднього квадрату має тебе прикривати, доки ти на обіді. Тому всі в основному беруть по 20 хвилин. Цього вистачає, щоб поїсти.

Ми з напарником ще жодного разу не робили перерву аж на годину. Бо, знаєте, зараз усі хочуть кидатися в роботу, допомагати, навчатися, досвіду набиратись. Нема коли розкидатись часом».

Роман із напарником, як і всі, мають визначену територію, де на машині слідкують за порядком. Таких автомобільних бригад 31. Вінницьких поліцейських набрали чотири роти. Особливо кримінальних чи, навпаки, дуже спокійних районів немає. Тому виклики скрізь однакові: пограбування, сімейні сварки та оформлення дорожніх аварій. Хоча вночі, коли дороги фактично порожні, поліцейські стикаються переважно з побутовими справами. Тоді доводиться підпрацьовувати психологами: «Наприклад, сімейні сварки. Люди приходять із роботи, відпочивають, дивляться телевізор. А тоді викликають 102, бо в них на роботі щось сталось, через що зірвались на родині, посварились».

Технічно все відбувається так: на планшет приходить завдання. Є три кнопки: прийняв, прибув, виконав. Кількома реченнями поліцейські вказують, у чому саме була проблема і як її вирішили. Наприклад, у побутовій сфері переважно вирішують все розмовами. Штрафи — компетенція суду: «Наша основна задача — вирішити все на місці, щоб люди порозумілися. Це ж сім’я, їм далі жити разом. Для цього треба бути хорошим психологом. Якщо постраждала людина писатиме заяву, ми маємо на неї відреагувати. Якщо заяви немає, ми маємо підтовхнути до мирного вирішення проблеми. Ну а якщо людина, скажімо, дуже п’яна і загрожує безпеці людей, ми її тимчасово ізолюємо у відділку, оформлюємо документи. Там уже кримінальна відповідальність».

Всі ситуації можна вирішити, навіть якщо вперше з ними стикаєшся, каже Роман. Головне — аби була теоретична база, розуміння своєї мети і бажання: «Якщо все це є, то все можна подолати і зробити. А досвід прийде з часом.

Наше головне завдання — бути з людьми й допомагати їм. Така собі сервісна служба. І важливо не вплутувати свої політичні погляди, це має лишатись далеко.

Моя робота — працювати на вулиці, а вулиця — це не офіс. Тут кожного дня наражаєшся на якусь небезпеку. І ти не маєш бути заангажований щодо якоїсь політичної сили чи політичної ситуації».

Роман не переживає, що серед нової поліції є колишні міліціонери. Залишились тільки ті, хто пройшов конкурс нарівні з іншими — навіть четверо даішників: «Їх підносно небагато, але це ті, які достойні бути тут. В міліції ж не всі були погані. Просто система по іншому ставилася як до “цивільних” людей, так і до самих співробітників, — пояснює Роман. — Це абсолютно новий підхід до будь-яких справ. Не те, що було колись. Навіть колишні даїшники кажуть: раніше такого не було. Вони тільки мріяли про такі умови роботи й підхід до людей»

Технічне забезпечення вінницької поліції нічим не відрізняється від, скажімо, київської. Наприклад, всі мають відеокамери, прикріплені до форми. Їх вмикають щоразу, коли говорять з людьми. Але не тільки.

«Камери працюють завжди, коли маємо контакт із громадянином — причому будь-якого характеру. Навіть якщо просто хтось підійшов сфотографуватись і поговорити. Це більше для нашої власної безпеки й документування. Бо може трапитись, що поговорили нормально, а людина перебріхує аж до “поліція мене вбивала”. Тоді все доводиться відеозйомкою», — розповідає Роман.

Якщо викликів немає, поліцейські самі знаходять собі роботу: реагують на порушення чи поспішають на допомогу. Скажімо, якщо люди переходять дорогу не по «зебрі». Тоді поліціянти так само фіксують завдання в комп’ютері й працюють над ним. Усе документується в електронному вигляді.

Вирішують проблеми по-різному з огляду на ситуацію і на те, як реагує людина: «Якщо хтось припаркував машину в неправильному місці, то є два варіанти дій. Якщо людина адекватно реагує, жодних порушень за нею протягом року не було і вона погоджується переставити автівку, то просто отримує усне зауваження. Якщо ж людина протягом року щось порушувала й відмовляється чинити за законом, то штрафуємо. Закон один для всіх». На законослухняність перевіряють у базі — вона, як і вся система, в електронному вигляді.

Колись міліція була каральним органом. Це від початку неправильний підхід.

«Наша основна концепція — бути сервісною службою. Надавати людям сервіс. Бо люди платять податки, а ми з цих податків отримуємо свою зарплатню. І ми маємо її чесно відпрацьовувати, допомагати у будь-яких ситуаціях, що в межах нашої компетенції. А якщо навіть щось не в межах нашої компетенції, то зробити максимум зусиль: надати інформацію, як правильно вирішити ту чи іншу ситуацію».

Це нині розуміють не всі — люди ще часом сприймають поліцейських як тих, ким треба лякати дітей. Але Роман ставиться до цього спокійно. Каже, треба просто показувати діями, що все інакше:

«Одного разу ми зупинились допомогти людині. У чоловіка щось сталося з автомобілем. Спитали, чи треба якась допомога і в чому проблема. У нього саме були діти в автомобілі. Він попросив нас подивитись за машиною, доки з’їздить із другом на іншому автомобілі купити запчастини. Ми, звісно, допомогли, постерегли. А коли чоловік повернувся, розповідав про свій досвід у Польщі та їхню поліцію. Не вірив, що таке може статися в Україні, тим паче у Вінниці. Словом, справили на нього велике враження. Люди покладають великі надії — не хочеться підводити».

А ще важливо розмежовувати роботу та особисте. Тому Роману важко згадати негативні моменти чи реакції людей: «Якщо кожну ситуацію в собі зберігати… Коли приходиш додому й живеш і там роботою, то дуже швидко перегориш. Робота є роботою, про неї треба думати в робочий час. А вдома маєш відпочивати і займатися особистими справами. Якщо вдома жити роботою, то тебе надовго не вистачить. Я стараюсь це розмежовувати».

Автор публикации

не в сети 3 недели

admin

Комментарии: 0Публикации: 382Регистрация: 06-08-2015
Знайти схожі статті:,
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Оголошення

Авторизация
*
*
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Генерация пароля