5 книжок від Артема Чапая

Артем Чапай — український письменник, мандрівник та журналіст. Першу книжку «Авантюра» написав після того, як півтора роки їздив країнами Північної та Південної Америки практично без грошей. Найновіша його книжка «Понаїхали», присвячена легальним і нелегальним мігрантам, увійшла в шорт-ліст премії «Книга року BBC». Останні два роки активно писав репортажі з Донбасу та про українську армію. Ці тексти теж опубліковано книжкою — «Война на три буквы», у співавторстві з журналісткою Катериною Сергацковою.

Антон Чехов, «Три роки»

Текст про любов, який подобається мені життєвістю. Драму розтягнуто на роки — і вона плавна, а не голівудсько-надумана. Недавно читав біографію Чехова, яку написав один англійський професор. Виявилось, у «Трьох роках» купа автобіографічних деталей. Хоча зазвичай Чехов старається себе в текстах приховати.

Вірджинія Вулф, «Місіс Делоуей»

Книжка про щастя й нещастя, написана жінкою. Стиль, близький до «потоку свідомості». Я думав, цей стиль означає, що книжку важко читати — як-от Джойса — але у Вулф виходить так, що відірватись неможливо. Один день у житті кількох персонажів, день, де відбувається мало, але через думки людей ми бачимо все їхнє життя.

Чарльз Буковскі, «Поштамт»

А це протилежний текст: дуже чоловічий і практично без рефлексії. Написаний дуже простою мовою. Є і вульгарність, і гидке — при цьому книжка вражає своєю «справжністю». Саркастичний герой — поштар, невдаха, алкоголік.

Генрі Міллер, «Тропік Рака»

Дехто закидає цій книжці надмірну відвертість, хоча насправді еротичні моменти займають не так уже й багато місця. Насамперед це книжка невиправного оптимізму: навіть лишаючись без копійки в кишені, людина продовжує обожнювати життя в усіх його проявах. І сміється з ханжества.

Анатолій Дністровий, «Пацики»
Наш сучасник. Коли я читав книжку — думав, написав справжній гопнік. А виявилось — інтелектуал, який пише і про Канта, й про Маркса. Автор так передає життя тернопільських ПТУ-шників, що ти просто вростаєш у їхні мізки. При цьому майстерність письма — як у кращих творах світового рівня. Монолог мами «я хочу, щоб ти лишався маленьким», на тлі цинізму підлітків, змушує ковтати сльози.