Ще одна ідея для Ямполя і його сірих стін

Вуличне мистецтво — це не тільки мурали, про які ми нещодавно писали. Стіни будинків активно окуповує поезія. Скажімо, якщо їхати львівським трамваєм зі спального району в центр, можна дорогою вивчити кілька віршів сучасних або не дуже українських поетів. Це все «Поезія стін» — проект львівської громадської організації Project №1, яка взялася боротися із вандалізмом у найбільш культурний спосіб. Просто записуючи на стінах красиві і важливі речі, які шкода руйнувати.

Насправді така ідея не єдина. В Україні поетичні стіни з’являються то в Маріуполі, то в Одесі, то в Києві. А два десятиліття тому розписувати будинки віршами взялися голландці. І перетворили маленьке містечко в одне з найпривабливіших для туристів. Про те, які вірші нині можна прочитати, гуляючи українськими вулицями, та як такі культурні ініціативи допомагають місту розвиватися, ми розпитали в організаторів локальних проектів.

 

Ідея «Поезії стін» у Львові виникла два роки тому. Ініціатори звернулися до місцевої адміністрації — треба було отримати згоду на розпис стін. Там не протестували і швидко дали всі потрібні дозволи. З того часу вдалося прикрасити віршами більше двадцяти стін історичних будівель. І не тільки.

Рядки для львівських стін Project №1 обирає щоразу по-різному, розповідає Остап Мицак, координатор проекту. Інколи волонтери пропонують конкретні вірші для конкретної стіни. І потребують лише організаторської допомоги. Хоча переважно відбувається інакше:

— Ми завжди кажемо, що стіни самі обирають вірші. Що буде написано на конкретній стіні, залежить від її висоти, ширини, місця. Буває, що вірш обирається уже з пензликом в руці.

«Поезію стін» задумували не тільки як красивий естетичний елемент для міста, а і як спосіб популяризації української культури. Зокрема сучасної. Так, на львівських будинках легко знайти рядки Сергія Жадана, Юрія Іздрика, Володимира Сосюри, Андрія Кузьменка (Скрябіна), Ліни Костенко, Івана Малковича, Юрка Покальчука. Словом, поезії вуличному Львову аж ніяк не бракує. Фарба має триматися на стінах не менше п’яти років. Поки витримує і морози, і дощі, і спеку. Словом, природа теж не проти літератури.

 

— Я, звісно, не сподіваюсь, що хтось після прочитання двох стовпчиків на стіні побіжить у бібліотеку, але завжди є надія, що хтось захоче копнути глибше, — сподівається Остап Мицак.

У Львові, додає, вірші підтримують імідж культурної столиці. А ще не варто забувати про практичну частину проекту — антивандальну. Яка, власне, і була визначальною з самого початку.

— Ми створюємо психологічний бар’єр для тих, хто хоче понаписувати всілякі дурниці. З намальованими віршами це вже не так просто.

Львівський вуличний проект вийшов далеко за межі Львова. І, наприклад, настільки вразив кіровоградських активістів, що ті вирішили зробити в своєму місті щось подібне. За реалізацію взялася всеукраїнська молодіжна організація «Фундація регіональних ініціатив». Вибрали десять найбільш цікавих локацій: обласна бібліотека, міст на набережній, центральна площа, Студентський бульвар та півдесятка знаних для кіровоградчан вулиць. Авторів обрали теж українських, традиційних: Тарас Шевченко, Леся Українка, Сергій Жадан, Юрій Іздрик, Василь Симоненко.

— Ми захотіли повторити львівський формат, — розповідає координатор проекту Дмитро Бабак. — Хоча ніхто не каже, що поруч не може бути портрета письменника чи якоїсь ілюстрації. Меседж доволі простий — показати містянам, що Кіровоград гарний, перспективний та затишний. А бренд та громадський простір міста будується саме з маленьких волонтерських ініціатив.

Кажуть, поезію обирали за простим принципом: аби не викликала агресію, не спонукала до вандалізму та водночас піднімала патріотичний дух.

З технікою малювання теж планують експериментувати. Скажімо, використовувати трафарет, платівки з прорізаними літерами або спрямовуючи текст на стіну з проектора.

Робота вже почалася, але побачити її результати на стінах ще не можна. Триває підготовчий етап. Гроші вже знайшли — у червні виграли грант в 3 тисячі гривень, який покриє витрати на фарбу та інструменти.

Всі художники працюватимуть безкоштовно. Хоча волонтерів обіцяють годувати і частувати чаєм. Лишилося залагодити організаційні моменти: достукатися в усі владні кабінети та отримати дозволи на розмальовування стін від місцевої влади та власників будинків:

— Чесно кажучи, процедура доволі проста, але нам ще слід дізнатися, наскільки вона співвідноситься з реальністю. По факту, треба лише подати заявку в єдине вікно міськраду. Також по закону всі стіни належать місту, і ми не зобов’язані питати дозволу у власників будинків. Ну але ми все одно це робимо, аби було спокійніше на душі. І нам, і мешканцям.

---

 

Масово завіршовувати стіни почали у нідерландському місті Лейден. Може, і не там, але історія про Лейден стала легендарною. 24 роки тому там розпочали мистецьку акцію «Gedichten op muren» (Вірші на стінах) — малювали поезію світових поетів на будинках. Так на нудних стінах з’явилися нідерландська, французька, італійська, англійська, російська поезія. І навіть вірш мовою корінних американсьців — мускогів. І мовою урду. До деяких додали переклади на англійську чи голландську.

 

Все почалося з вірша Марини Цвєтаєвої та маленької ініціативи голландського фонду «Tegen Beeld», який вивчає паралалелі між мовою та візуальними образами. Після Цвєтаєвої з’явилися Рільке, Шекспір, Лорка, Ахматова, Блок. Ну, і на цьому не зупинились. Так за два десятиліття віршів стало більше сотні. Нині поетичний Лейден — друге в списку найбільш творчих міст за вибором голландців (причому Амстердам — на 4-5).

Згодом схожий проект релізували і в столиці Болгарії — Софії. Там, щоправда, писали на стінах лише переклади з різних мов.

У Києві пішли далі — кілька років тому в центрі почали з’являтися вірші на асфальті. Під ногами на Ярославовому Валу можна вичитати вірші Бродського чи Гребенщикова.

У Ямполі все ще багато вільних стін.