Чому саме ця людина?
На жаль, фотографуватись пан Пісняк категорично відмовився.
Із дитинства ходив на гурток кораблебудування при Будинку піонерів. Там зробив свій перший катер. Кілька моделей з дитинства досі вдома зберігаю. Приємно згадувати. А гурток тоді невдовзі розвалився.
2007-го працював завгоспом у будинку дитячої творчості, й вирішив відновити гурток. Всі потрібні інструменти — станки, напилки, шліфувальний папір, лобзики — приніс із дому. Довелось стати «барахольником», бо й досі збираю такі речі й приношу на роботу, аби мати з чого робити судна і ракети.
Іноді недобудований корабель може лежати місяцями, а то й роками, збираючи пил. Повільно воно перетворюється на вартісну роботу. Усе залежить від класу корабля й вільного часу. Уже рік роблю військовий корабель — і то ще його не допрацював.
Судномоделювання дороге хобі, але воно того варте. Коли бачиш уже готовий корабель, не можна не замилуватись його величчю. Бо ж розумієш, скільки праці й часу пішло на відтворення деталей.
Моя основна спеціальність — вчитель географії та біології. Попрацював за нею півроку в сільській школі — і зрозумів, що це не моє. Забагато зайвої паперової роботи. Зараз я теж працюю з дітьми, але тут простіше показати результат, особливо власним прикладом.
Учасникам гуртків раніше виплачували «стипендію» в 40 гривень. Зараз не платять — кажуть, по всій Україні фінансування нема. А мої вихованці на обласних змаганнях перемагали. Владислав Калетник торік зайняв два призових місця, Микола й Артур Шебетовичі — по одному.
Матеріали нині страшно дорогі. Коли долар був по 8 гривень, я витратив на свою модель 800 гривень. Зараз це вже нереально, бо найпростіша фарба «Деколак», яка колись коштувала 20 гривень за балончик, зараз уже продається по 80-120. Про дорожчі фарби взагалі мовчу.
Не раз зверталися, аби я продав роботи. Але ті гроші не вартують часу, який я в роботи вклав.
Приємно дивитись на реакцію дітей, коли їх кораблі пливуть. У ті моменти їх просто «накриває». Відчувають ейфорію, гордість за себе. Моя роль як наставника проста — підказати, бо втручатись у процес створення їх мрії я не можу. Моя місія— просто бути поряд у відповідальний момент.
На гурток судномоделювання ходять 12 хлопців, заняття в нас із понеділка по п’ятницю по 2 години в день. Але принцип навчання вільний: справа не в тому, щоб суворо відсидіти дві години. А щоб дати можливість попрацювати руками, творчо подумати над кресленнями. Гурток — не школа, в нас усе вільніше.
Кораблі створюються з натхнення, а ще треба розум, руки та гроші. Не обходиться в цій справі без книг із креслення, без бази знань із математики чи фізики. Без рук і голови корабель точно не попливе. Є різні способи створення корабля. Є технологія 70-х років, коли їх робили із жесті. Є варіант із довбанками, коли робиться дерев’яний корпус, а все зайве витешується лобзиком. Зараз ми працюємо з композитними матеріалами, склопластиком в основному — або з целюлозним переклеєм, із якого обшивка виготовляється.
Змагання проходять бурхливо. Спочатку треба виготовити модель: копію чи напівкопію. Вона їде на змагання у Вінницю. Там проходить стендове оцінювання, робота здає ходові дані: бувало ж і таке, що кораблі тонули під час презентації. Всього є 10 класів змагань: це і радіокеровані моделі, й клас копій суден-прямоходів, для яких головне при оцінюванні — увійти у ворота. За центральні ворота судно отримує 100 балів, за перші бічні — 90 і так далі до 10 балів. Якщо модель отримує призове місце — вирушає далі, на республіканський чемпіонат.
Торік ми втерли носа нашим основним конкурентам із Вінниці, Бершаді, Літина та Гайсина. Взяли на обласних змаганнях третє місце.
Моделі треба десь тестувати. Ми пробували на Дністрі, але там течія швидка, глибина велика, а також прикордонники, які заважають нашим першим стартам. Взагалі ж змагання мають проводитись на водоймі без течії, без вітру на хвиль. У басейні чи у ставку. Обласні змагання проводять на Південному Бузі. Там, всупереч правилам, є помірна течія.
Зараз на виготовлення однієї моделі корабля йде до двох тисяч гривень. Усе доводиться купувати самим. Торік я виграв «грант» від міськради на 3 тисячі гривень. Тисяча пішла на моделювання судна, а на решту купив «воздушку» для стрільби — я ж іще веду гуртки ракетобудування та стрільби. Кулі то вже самі діти купують, бо ціна однієї нині — 15 копійок. Іще треба врахувати витрати на мішені ксерокопійован. Ми їздили на змагання зі стрільби, але зрозуміли, що треба мати техніку, на порядок серйознішу за нашу. На змаганнях користуються спортивними ґвинтівками за півтори тисячі євро. Різниця відчутна.
На «ракети», змагання із ракетобудування, ми вже роки три як не їздимо. Проблемно дістатись на них, доводиться вибивати і пальне, й транспорт. Ну й витрат на ракети треба не менше, ніж на кораблі. Самі лише одноразові моторчики китайські обійдуться в 30 гривень за штуку. А їх на змагання потрібно чимало — а ще спеціальну суміш пального, пульт запуску. На 5-7 ракет треба з 800 гривень. Тому поки не їздимо.
До цієї пори не знаю, як зробити паперовий кораблик.
Фото Влада Савицького.
Автор публикации
Коментарі