«Біля нашого під’їзду роблять селфі та весільні фото»

На під’їздах із фасадними малюнками клеять менше рекламних оголошень, а для розмальовування сходових кліток і ліфтів не обов’язково шукати професійного художника. «Дирижабль» розказує історії сусідів, із яких варто брати приклад.

Вони це зробили

Історія перша. «Чи хочете ви змінити на краще життя у нашому під’їзді?». Майже два роки тому з такого опитування почались перетворення в одній з київських багатоповерхівок. Її мешканка Світлана Яремчук усвідомила, що будинок не виглядає таким, куди хочеться повертатись — і схотіла це змінити. Сусіди були «за».

Світлана запропонувала розмалювати вхід у під’їзд. Надихнув приклад іншого будинку, про який написали в газеті. Мешканці сприйняли ідею неоднозначно, багато хто наполягав лишити все, як є. Мовляв, у країні війна, це не на часі. Інші довго не могли дійти згоди щодо малюнку. Частина людей хотіли щось патріотичне, але не могли вирішити, що саме. Інші воліли бачити на фасаді персонажів з вірша Пушкіна «У лукоморья дуб зеленый…». Мами маленьких дітей пропонували малювати героїв казок. Зупинились на мотивах мультфільму «Жив-був пес».

— Ми вирішили, що повертатись завжди хочеться до батьківської хати, — каже Світлана.

— Обрали цей мультик, бо в ньому все українське гарно й сильно підкреслено. В малюнка навіть є головний герой — сторожовий собака з будкою. Виглядає дуже колоритно. До такого будинку хочеться повертатись, бо тепер він асоціюється з місцем, де тепло, затишно й тебе завжди нагодують.

Розмалювали під’їзд молоді художники-аматори з Київської області. Хлопців Світлана Яремчук знайшла в Facebook. Сама підготувала ескізи, художники склали кошторис. Аби малюнок не псувався від негоди, порадили купити ґрунтівку та спеціальну фасадну фарбу.

Утім, до роботи художники приступили не одразу. Треба було зібрати понад 6 тисяч гривень на матеріали. З більш як сотні квартир під’їзду долучитись погодились половина. Кожній квартирі це вартувало 100 гривень, хтось приносив і 200.

Одна бабуся прийшла до Світлани зі словами: «Доцю, маю лише 15 гривень». Жінка відмовлялась брати з пенсіонерки гроші, на що та твердо заперечила: «Візьміть. Хочу знати, що я теж взяла в цьому участь».

Але тоді з’явилась інша проблема. За місяць, що Світлана збирала гроші, фарба подорожчала вдвічі. Якщо мішок цементу до цього коштував 375 гривень, то купувати довелося вже за 640. Жінка не розгубилась і звернулася по спонсорську допомогу до одного з депутатів. Той відгукнувся.

Художники впоралися за тиждень. Починали з того, що замалювали стіни в зелений колір. Світлана згадує: виглядало жахливо. Усі жалілись: «Це якась лікарня!». Жінка просто просила сусідів потерпіти. Каже, найбільше скаржилися ті, хто не здавав грошей.

Проте результат усіх вразив. Ввечері віконечка намальованої хати підсвічуються, а клумбу обгородили справжнім тином. Влітку тут ростуть соняшники й чорнобривці.

Малюнок став дуже популярним. Тепер біля під’їзду роблять селфі й весільні фото.

На цьому історія не завершилась: згодом у будинку на арт-об’єкт перетворили ще один під’їзд. Фірма, яка орендує в домі приміщення, попросила у Світлани контакти художників і профінансувала роботу. Тепер фасад прикрашають замки й фортеці України.

Світлана продовжує заохочувати сусідів змінювати простір довкола. Тепер у будинку вже два чисті під’їзди та охайний двір. Попри усі труднощі, жінка пишається, що мешканці зробили це власними силами.

— Коли люди питають, навіщо це треба, я пояснюю, що це не для когось, а для нас. Мені ніщо не заважало відшкребти жуйки в ліфті, — каже Світлана. — Взяла скребок для чистки металокерамічної плити та мийний засіб, одягла рукавиці — і вперед. Потім ще повісила в ліфті два дзеркала. Сусід був у шоці. Якщо після ремонту залишається фарба, цемент чи плитка, то чому б не відремонтувати поріг, чи десь підмалювати? Лампочку над дверима вам теж ніхто не вкрутить, ви маєте зробити це самі.

Будинок починається не з килимка перед квартирою, а ще зі входу в під’їзд. І головне — з вас самих.

Після ініціативи з розмальовуванням під’їзду сусіди обрали Світлану уповноваженою від будинку. Тепер жінка веде наполегливу боротьбу з ЖЕКом, райвиконкомом, Київобленерго та іншими установами. Проводить регулярні збори мешканців будинку. В ЖЕКу Світлану вже впізнають по голосу: «Світлано Миколаївно? Приїдемо, зробимо!».

Історія друга. А киянка Юлія Бородіна разом із сусідами вирішили: лише намалювати малюнок на фасаді для їхнього старого будинку недостатньо. Торік найактивніші мешканці створили ініціативну групу. Так починався процес відмови від послуг ЖЕКу та створення кооперативу. Коли отримали бюджет у вигляді коштів за утримання будинку, почали активну роботу.

Попри зауваження окремих мешканців, що є нагальніші потреби на кшталт заміни труб, вирішили першим ділом капітально відремонтувати під’їзди, ззовні та всередині. Більшість сусідів концепцію радо підтримали. Відремонтували долівку, стіни, стелю. Встановили ліхтарі. Оновлені сходи на першому поверсі ведуть до фотошпалер з Ейфелевою вежею. Праворуч відблискують новенькі поштові скриньки. Чоловік Юлії змайстрував зручні складні пандуси для візків. Конструкцію розробив самостійно.

— Таке враження, що будинок прокинувся від сплячки, — каже Юлія. — Зробили відеоспостереження. Приводять до ладу подвір’я.

Своїм прикладом тут запалюють інших. Люди з сусідніх будинків приходять на екскурсії та консультації.

На ремонт одного під’їзду вже витратили близько 75 тисяч гривень з житлового фонду. Перед мешканцями звітують за кожну копійку. Члени кооперативу також створили свою групу на Facebook, для моніторингу витрат і комунікації.

Юлія каже, ставлення мешканців до змін від їхнього віку не залежить:

— Є молодь, постійно незадоволена по життю. А є старші люди, яким за 90. І вони захоплюються: «Нарешті ми дочекались такої краси!».

Історія третя. Євгена Грінченка на зміни надихнув Майдан. Чоловік працює в банку, але рік тому очолив об’єднання співвласників свого будинку. За попереднього голови усі послуги за угодою продовжував надавати ЖЕК. Євген від цих послуг відмовився. Згодом також зайнявся зовнішнім виглядом будинку:

— Якби заздалегідь знав, наскільки все це складно, то на ці обов’язки, мабуть, не погодився б, — сміється чоловік. — Один просить одне, другий — інше. А треба робити щось третє. Утім я хочу, щоб мій будинок змінювався.

В четвертому під’їзді у нас мешкає художник. Він малює на поверхах. Сам купує фарбу. Сусіди це побачили — зробили біля себе ремонт. Хтось ліфт розмальовує. Так поверх за поверхом мешканці підхоплюють ідею та роблять щось своє. Люди починають створювати красу навколо себе, бо бачать, що в сусіда краще.

Щодо фасадного малюнку під’їзду траплялися суперечки. Комусь не подобались зображення котів, хтось був проти кольорової гами, інші хотіли всього й одразу. Проте головне — те, що мешканці все робили своїми руками, переконаний Євген:

— Ми спеціально не запрошували майстрів. Самі поклали штукатурку, самі розмалювали. Я погоджуюсь на все, чого хочуть мешканці, але тільки якщо вони й самі докладатимуть зусиль. Я готовий шукати на це гроші. Але ж якщо люди не долучаться самі — потім не цінуватимуть результату.

Історія четверта. У під’їзді Катерини Макрушиної почали з того, що просто відмили двері від зайвих оголошень. Цього сусідам здалося мало. Катерина натрапила у Facebook на оголошення про конкурс на отримання мікрогранту для облаштування подвір’я від компанії Timotei.

Так мешканці отримали гроші на облаштування двох під’їздів будинку з чотирьох. Щоб облагородити решту, закликали сусідів докластись. Загалом витратили близько 6 тисяч гривень.

Роботу завершили за кілька місяців. Зі 144 квартир майже в 40 живуть активні люди. Вони постійно долучаються до спільної праці, аби змінити будинок на краще.

— Ми переважно в офісах працюємо.

Наш будинок — приклад того, як програміст стає маляром-штукатуром, а маркетинговий аналітик — художником, який малює котів. Хто не міг працювати пензликом, здавав гроші чи допоміг з автомобілем, щоб привезти будівельні матеріали.

Інші надали інструмент. Є мешканці, які не могли взяти безпосередню участь, але вони працюють будівельниками, тому дали корисні рекомендації. Спочатку це здавалось недосяжним. А згодом з’ясувалося, що на це треба не так уже й багато часу, — розповідає Катерина.

Так сусідам вдалося заощадити на оплаті праці, бо всі ставали волонтерами. Кошти йшли виключно на матеріали.

Теорія розбитих вікон

Мешканці під’їздів, де є фасадні малюнки, помічають: у них клеять менше рекламних оголошень. Промоутери не ризикують псувати в таких будинках зовнішній вигляд.

Так працює теорія розбитих вікон: якщо хтось розбив скло в будинку, а нове не вставили — незабаром жодного цілого вікна в цьому домі не залишиться. А тоді почнеться мародерство.

Безлад і недотримання загальноприйнятих норм підштовхують забути про правила. Відповідно, облаштування під’їздів і навколобудинкових територій сприяють тому, що до таких місць ставляться з більшою повагою і не дозволяють собі їх нищити.

Свого часу так вчинила влада Нью-Йорка. Вона облаштувала станції проблемного в кримінальному плані метро, і порушень там стало менше.

«Мій під’їзд — найкращий»

Конкурс під такою назвою ініціювала Інна Волошина. Мешканці під’їздів, де зробили фасадний малюнок чи облаштували окремі поверхи, надсилали фото втілених ідей. Участь у конкурсі взяли 15 під’їздів.

— Основна ідея в тому, щою розказати людям, що кожен може змінити світ навколо себе. Для цього не потрібні суперздібності. Багато хто про це просто не задумується. Достатньо просто прибрати у себе в під’їзді, вимити і пофарбувати ліфт. Можна розмалювати вхід у під’їзд, прикрасити його до Нового року і — нарешті — просто знайомитися з сусідами, — каже Інна.

Активістка й сама постійно щось удосконалює в своєму під’їзді. Інна розмалювала поштові скриньки, пофарбувала всередині ліфт, почепила полички в під’їзді. Тепер сусіди можуть обмінюватись книжками.

Рік тому в столиці з’явився громадський рух Kyiv Urban Fest. Його активісти працюють над тим, аби змусити міську владу співпрацювати з громадою. В такий спосіб учасники руху заохочують киян реалізовувати своє право на місто. Перший крок активістів — навчити людей почувати себе відповідальними за місце, де вони живуть.

— Коли людина сама вкручує лампочку в під’їзді, вона розуміє, що ніякий ЖЕК не допоможе зробити будинок теплим, комфортним та енергоефективним, — каже співзасновниця Kyiv Urban Fest Олена Педай. — Тепер за законом кожен будинок є приватною власністю його мешканців. Ніхто не зобов’язаний робити комусь капітальний ремонт. Мешканці мають самі змінювати свою оселю на краще.