«А остальні гроші куди будуть іти? Ви на нас заробить хочете, я так поняв?»
Недавно міська рада приголомшила торговців стихійного ринку новиною: з квітня їм доведеться платити за торгові місця на тротуарі. Зібрані гроші обіцяють вкладати у ремонт доріг та благоустрій центру міста. Втім, далеко не усіх це влаштовує, а дехто вважає, що влада завищує тарифи.
Аби обговорити проблемні питання, усіх зацікавлених скликали в міськраду. «Дирижабль» теж прийшов і записав, що найбільше хвилювало містян та реакцію на це міської влади.
— Як казав ще Юлій Цезар: треба ділитися. Ділитися заробітком з міською радою,— починає зустріч мер Ямполя Анатолій Юрченко. — Ми будемо на ті гроші прибирати, плитку класти, якісь квіти купувати, щоб наш центр мав вигляд європейського міста.
Деякі торговці вже давно самоорганізовуються і прибирають після себе на ринку. Кожен дає 5-7 гривень і, запевняють, того вистачає на оплату роботи прибиральниці та вивезення сміття.
— А остальні гроші куди будуть іти? Ви на нас заробити хочете, я так поняв. Ви хочете заробити на нас? — не вгамовувався хтось.
Мер іще раз каже про ремонт тротуарів і доріг. Мовляв, ось на що підуть гроші.
— Знаю, що в Томашполі й Крижополі плата за метр півтори-дві гривні. А за ремонт тротуарів і доріг вони платять так само, як ми. То й нам встановіть такі ж ставки. Елементарно. Нічого не треба хімічити. Вони там 5-10 гривень за місце платять і місту хватає, — пропонує один підприємець.
— Крижопільський міський голова був у нас і навіть спитав, чому ми так мало з вас беремо, — відрізає на це Юрченко.
Утім, врешті вирішують створити робочу групу з торгівців та міських депутатів. Вони мають розпитати керівництва інших міст, скільки там платять за торгівлю, на що тих грошей вистачає і як усе працює. А тоді доповісти містянам.
— Коли випав сніг, ми беремо лопати й самі чистимо. Коли закидали, там де оце зелена зона, всякими банками з-під пива, то ми самі чистили. Треба, щоб у комунгоспі тепер була людина, яка все прибирала. От ми прийшли би зранку, а там чисто, — додає хтось інший. Мер погоджується.
Найгостріші суперечки викликають, звісно, тарифи. Щойно переходять до їх обговорення, у залі здіймається галас. Люди намагаються перекричати один одного (щоб зрозуміти, про що ми, послухайте це):
Тиша таки настає, а Юрченко на пальцях намагається пояснити, як міськрада вираховувала вартість дозволів на торгівлю, а також переконати присутніх, що насправді суми невеликі. За приклад бере продавців морозива: коли тепло, в центрі стоїть 5-6 їхніх точок.
— То ми взяли такий розрахунок: одне морозиво коштує десь 10-15 гривень. Якщо людина в день ті десять гривень платитиме в бюджет, за півроку набереться пару тисяч. І це тільки з морозива.
Більш конкретно, хто, скільки й чому має платити, пояснює заступниця голови міськради Галина Ткач:
Нагадує вона й про те, що закон взагалі-то забороняє торгувати на стихійних ринках. Це адміністративне порушення, яке карається штрафом від 17 до 119 гривень, або навіть конфіскацією товару. Втім, додає Ткач, отримавши дозвіл на торгівлю від міськради, штрафами можна не перейматися.
— Це буде не плата за оренду місця, а за дозвіл на розміщення торгового об’єкта на тротуарі. Торговці ж зацікавлені в тому, щоб не боятися торгувати? — риторично питає вона.
А мер готовий заплющувати очі навіть на продаж продуктів на стихійному ринку. Попри те, що це забороняється: такі продукти не проходять перевірок санітарної служби, а відтак можуть бути небезпечними для здоров’я.
— Приходить до мене один пенсіонер і каже: «Там одно на вулиці ковбасою торгують. Це ж не можна, виженіть». Ну то як виженіть, якщо люди купляють? Перестаньте купувати, то вона завтра сама піде, бо не буде заробітку мати.
То ще у школі мають розказувати, що не можна ковбаси на вулиці купувати. Але якщо люди купляють, то, значить, є потреба і так воно й має бути, — міркує Юрченко.
Хтось із присутніх просить Галину Ткач допомогти підрахувати, скільки йому доведеться платити на місяць. Каже, що має прилавок на шість метрів, плюс вантажну машину два метри на шість. Між прилавком та автівкою ще метр чи півтора.
— Складайте ті квадрати докупи, то й отримаєте вартість, — каже Ткач. У залі миттєво здіймається обурений галас: мовляв, багато квадратів, вийде задорого.
— Чекайте-чекайте, але ж ви торгуєте лише з прилавка, не з машини? То рахуйте лише прилавок. А машина хай собі стоїть, — іде на поступки заступниця голови. Але їй тут же підкидають нову задачку: ось є фура, що торгує курчатами. Продають їх із машини, а сама машина велика.
— Почнемо з того, що фура в місто не заїде, бо у нас там обмеження стоїть. Грузова машина заїжджати в центр города не має права, є знак про це, — приходить їй на допомогу мер.
— Та ми той знак зняли давно.
— Як зняли, так і поставимо.
— А якщо людина їде з села із прицепом, то воно разом з машиною вийде гривень сто за місце, і ще сто п’ятдесят вона десь заплатить, щоб сюди приїхати. То стає питання, чи вигідно їй їхати.
— Це ж ніхто з приїжджих не буде стільки платити! — додає хтось.
Над цим питанням влада обіцяє подумати. Загалом же торговці доходять висновку, що усім місцевим буде вигідніше укласти договори на рік, платити на місяць по 15-20 гривень за квадратний метр і точно знати, що за ними на ринку закріплено конкретне місце. Бо нині сварки через це між стихійниками стаються часто.
Тепер невдоволеними лишаються тільки пенсіонери.
— Так не робиться! Це не такі цени. Можна платити два рублі, рубль… ну але це ж ужас! — обурюється жінка. Каже, що забагато брати з бабусі, яка продає петрушку, п’ять гривень на день.
— То на один пучок петрушки більше на городі зірве, — відповідає Галина Ткач.
В іншої пенсіонерки проблеми серйозніші. Вона продає старі речі, а їх беруть не дуже охоче. Можна місяць стояти на ринку і не продати нічого. І таких, як вона — багато, запевняє жінка.
Жінки виявляються переконливими: пенсіонерам і продавцям старих речей влада готова піти назустріч. Обіцяє створити «соціальні місця»: безкоштовні або за плату 1-2 гривні на день.
Фото Влада Савицького.
Коментарі