«Будуть російські гроші ― буде й життя»

У сусідньому Придністров’ї цьогоріч до традиційних подарунків під ялинку додасться ще один. У цьому квазідержавному утворенні 27 грудня відбудеться інавгурація нового президента ПМР, Вадима Красносельського, а теперішній голова країни Євген Шевчук складе повноваження. Чи змінить це щось для України чи Молдови? Що вирішує президент Придністров’я? Як взагалі зараз живе регіон, який чверть століття тому з’явився точно так само, як зараз утворились «ДНР» та «ЛНР».

Незадовго до виборів ми поїхали дізнатись усе на місці.

― Яка мета візиту дівчини? Що туристу може бути цікаво у Придністров’ї, скажіть мені? Чому вона сміється? ― придністровський прикордонник намагається влаштувати серйозний допит моїй супутниці, Валерії. Вона молдованка, і ніколи не була в бунтівній республіці. Дівчина погано знає російську: в житті спілкується румунською, останні кілька років вчиться у британському виші. Тому місцевий колорит їй незвичний, а насмішила радянська форма на прикордоннику. Кепка з червоною смужкою, зірка на кокарді ― все зовсім інакше, ніж у кишинівських поліцейських. «Як зі старих книжок!» ― ділиться враженнями 20-річна Валерія потім, коли прикордонник пропускає автобус далі.

Царства «Шерифа»

Дороги Придністров’я старенькі, але охайні. На узбіччі зрідка трапляються білборди з рекламою 4G-зв’язку: як і в Молдові, тут мобільна мережа нового покоління вже працює. Єдиний мобільний оператор ПМР «Интерднестрком» належить придністровському холдингу «Шериф». Це велика структура, якій у маленькій республіці належить практично все: мережа супермаркетів, товарні бази, автозаправки, автосалони, газети, телеканал, футбольний клуб. А також кандидат у президенти: всі наші співрозмовники у Придністров’ї підтверджують, що Вадим Красносельський ― людина «Шерифа».

― Це відчувалося протягом усієї кампанії. У нас тут два телеканали: «Первый приднестровский» та «Телевидение свободного выбора». І, знаєте, вперше за десятки років телебачення стало цікаво дивитися! Телеканали говорять протилежні речі: перший державний хвалить діючого президента Євгена Шевчука, а другий належить «Шерифу», тому там оди Красносельському й компромат на чинну владу. Не люблять вони один одного, бо Шевчук монополію «Шерифа» притис. От у Тирасполі супермаркет «Фуршет» відкрили, хоч якась конкуренція, ― каже Василь Бузький.

Ми сидимо з ним на лавці у центральному парку Бендер. Як багато хто в Придністров’ї, Василь має український паспорт і навіть прописаний в Одесі. А живе тут, бо зарплати вищі за українські, особливо для його гуманітарної спеціальності. Бузький вболіває за Україну, але змушений це приховувати: більшість населення міста налаштована проросійськи. Та ще більше чоловіка непокоїть, що хтось дізнається про його критику «Шерифа». Тому довелося приховати його справжні ім’я та прізвище.

Доглянутий радянський пам'ятник досі прикрашає привокзальну територію в Бендерах. Колись тут активно курсували поїзди, але після війни колією проходять не більше десятка рейсів на тиждень. Велике приміщення практично порожнє, і єдиний, хто постійно там є — міліціонер.

Пенсіонери грають у доміно в центральному парку Бендер. На таке дозвілля є попит: фото зроблене в обід буднього дня.

Фонтан на центральній площі Бендер, практично навпроти мерії. Тричі на тиждень його вмикають, і водойма з довколишніми калюжами вмить заповнюються дітьми.

Дитяча рекреація по-бендерськи. Хоч і кажуть, що регіон «завис» у минулому, поганих жестів дітки навчені 🙂

― А для України що зміниться… Та нічого, ― веде далі Бузький. ― На цих виборах кандидати змагаються лише в тому, хто більше Росію любить, як правильніше її любити. Нічого про Європу, майже мовчать про Україну. Тому змін не буде. Та й що може статись? Економіка тут мікроскопічна. Військових боятися? Ну, в нас був парад військовий не так давно, вивезли на вулицю дев’ять танків іржавих. Один із них заглух просто на параді.

Мільярд доларів на рік від Росії

Бузький отримує зарплату 350 доларів на місяць ― при тому, що в Україні на такій же посаді він мав би від сили 3500 гривень. Звідки у Придністров’я гроші? В основному з Росії. По-перше, невизнана республіка практично не платить за газ. По-друге, за оцінками молдовських економістів, 350-тисячна ПМР ще кілька років тому отримувала близько мільярда доларів прямої підтримки на рік. У підсумку, наприклад, придністровські пенсіонери щомісяця мали по сотні придністровських рублів бонусу до пенсії. Це близько двохсот гривень.

― Росія хоче зробити з Придністров’я вітрину для Молдови. Мовляв, будете дружити з Москвою ― житимете ось так, ― пояснює кишинівський економіст і телеведучий Василь Боцан. ― Тому там був повний соціалізм, низькі ціни й комунальні платежі, високі зарплати. Доки в самої Москви не почалися проблеми.

Торік державний банк Придністров'я ввів у обіг полімерні, а попросту ― пластикові гроші. Це прецедент у світі, раніше подібний формат не використовували. Попри смішки з інших країн, зокрема з України, шматочки шершавого пластику цілком зручні у використанні. І точно є одним із найкращих сувенірів з невизнаної республіки.

Радянські бренди тут плекають.

Як і все інше, пов'язане з Радянським союзом. Навіть паспорти СРСР тут досі чинні.

Меню «столовки» цілком пострадянське: битки, відбивні, тефтелі, гречка. Це найлюдніше місце бендерського автовокзалу, який після війни теж позбувся більшості рейсів.

Всередині вокзалу годинами можна не зустріти нікого, крім касирші. З іншого боку, ніхто не заважає розглядати масштабну радянську мозаїку.

Як і більшість споруд у Бендерах, будівля автовокзалу старенька й не ремонтувалась давно. Втім, підтримується місцевими в охайному стані.

В останні кілька років підтримка з Росії вже значно менш щедра. Доплати до пенсії призупинили, ціни ростуть. Офіційний курс долара не змінюється, але на чорному ринку придністровський рубль сильно знецінився.

― Усе правда, жити стало складніше, ― зітхає бабуся Марія, яка на Бендерському ринку продає мед. І за секунду стурбовано додає: ― Але ви не пишіть, що все погано. Напишіть, що жити ще можна. Аби тільки гірше не стало.

Щоб не стало гірше, придністровські сім’ї масово змінюють стиль життя. Із зупинкою місцевих підприємств і скороченням робочих місць на батьківщині молоді придністровці масово їдуть на заробітки. В основному ― до Москви.

― Це вже типова система в нас, ― каже тирасполянин Кирило. ― Старенькі батьки живуть тут, адже в нас і клімат приємний, і екологія хороша. Молоді мами також тут, малюків ростять. А ті, хто без дітей ― виїжджають. Ну а молоді хлопці майже всі там. Заробляють, щоб сім’ю прогодувати. Тому в нас і чисто так: просто людей нема, нікому смітити.

«Це як хвора дитина в сім’ї»

Чистота в містах Придністров’я дійсно кидається в очі. Це те, що найперше помітила молдованка Валерія: в її рідному Кишиневі гамірно, тротуари й парки часто засмічені. Натомість тротуари в Бендерах ідеально чисті, хоч і дуже старі, з радянських великих квадратних плит.

Під час війни 1992-1993 року Бендери були містом, де бої відбувались просто в житлових кварталах. Ідучи містом, то тут, то там можна побачити могильні плити: пам'ятники встановлювати одразу там, де любину було вбито.
Крім надгробків, донині більшість слідів війни стерто. Прибрано підбиту техніку, відновлено пощерблені кулями і знарядами стіни будинків. Лишилось хіба кілька будинків на околиці, куди ремонт ще не дістався. Ось один із них.

Ще вам по-літньому веселих придністровських дітей...

...порожній залізничний вокзал...

...і так само порожній міський кінотеатр.

― Під Новий рік люди з’їдуться. Тоді й будуть повні зали, ― каже касирка місцевого кінотеатру.

Під вечір тут лише з десяток глядачів. Питаємо, чого місцеві чекають від нового президента.

― А що він вирішує? Тут більше від Росії все залежить. Не хоче вона нас визнавати ― хай хоч допомогу не зменшує. Будуть гроші ― буде життя й буде Придністров’я. Хоч за Шевчука, хоч за Красносельського.

ПМР дуже маленька, впоперек її у деяких місцях можна пройти за 20 хвилин. Навіть другий маршрут бендерського автобуса робить зупинку в молдовському селі Варниця, яке знаходиться практично в межах міста. Формально ворогуючі сторони спокійно їдуть в одному салоні, вітаються, поступаються місцем. Поблукавши Бендерами до восьмої вечора, виявляємо, що в таку пору автобуси до Кишинева вже не ходять.

― Ну, якщо не зловите попутку ― приходьте до мене, я ще одним ділом займаюся, ― каже придністровський даішник, у тому ж радянському кашкеті. ― Квартири подобово здаю. Всього 150 рублів, хороша однокімнатна. Мушу підробляти, бо криза, знаєте…

Гостинністю придністровських міліціонерів скористатися не доводиться: нарешті зупиняється попутка.

Програміст Арсен із Тирасполя їде в кишинівський аеропорт зустрічати батьків із відпустки.

― Ми ж невизнані, то всі закордонні польоти лише через Кишинів відбуваються. Навіть президент наш через Молдову в Москву літає… А так ми рідко кордон перетинаємо. Живемо своїм життям. Коли в Молдову в’їжджаю, аж незатишно стає, ― каже Арсен.

І дійсно, після в’їзду на молдовську територію чоловік застібає пасок безпеки. Поліція тут суворіша, каже.

― А взагалі бути маленькою країною добре, навіть невизнаною. Особливо невизнаною. Це як хвора дитина в сім’ї: всі з тобою носяться, увагу приділяють, солодким годують. Так і з нами. Тому якось ще поживемо ― аби в батьків цукерки не закінчувались.

Новий президент отримав 70 % голосів

Вибори президента Придністровської республіки пройшли 11 грудня. З результатом у 70 % голосів переміг 46-річний Вадим Красносельський. Друге місце із 19 % зайняв чинний президент Євген Шевчук.

Загалом у бюлетені було шість кандидатів. Явка виборців склала 55%.

Новий президент ПМР виріс у Бендерах. У 1993 році закінчив військове училище у Харкові. З 2007 по 2012 рік був міністром внутрішніх справ невизнаної республіки. У 2015-му став спікером парламенту ПМР.

Нагадаємо, що у Молдові також нещодавно відбулися вибори президента. Переміг у другому турі 13 листопада Ігор Додон, відверто проросійський політик.

Фото Валерії Сірецяну