Як перейменовували вулиці: чому нові назви саме такі

Декомунізація

Як перейменовували вулиці: чому нові назви саме такі

У Ямполі мають перейменувати 45 вулиць і провулків. Їх перелік склала спеціальна комісія, яку зібрали при мерії. Ми побували на її засіданні і тепер знаємо, чому ямпільчанам пропонують саме такі назви і як вони обирались.

Питання з перейменуванням міськрада мала вирішити ще до 21 листопада: цього вимагає закон про декомунізацію. Однак минулий її склад впоратись із цим не встиг, і тепер завершити процес має новий  мер міста Анатолій Юрченко. До кінця лютого він має зібрати комісію з перейменування, вона — винести рішення щодо нових назв і обговорити їх із громадою.

У новоствореній комісії десятеро людей: кілька депутатів, учителі історій, директор музею образотворчого мистецтва й керівник ямпільського телерадіомовного комітету. За дві години до її першого засідання встигаємо поспілкуватись із мером. Декомунізація в Ямполі, на його думку, питання непросте. Але не через політичні протиріччя.

— Наприклад, є в нас вулиця Островського. Але де сказано, чи то вулиця Миколи Островського (радянський автор агітаційних романів «Як гартувалась сталь» і «Народжені бурею» — «Дирижабль»), чи драматурга Олександра Островського?, — ділиться сумнівами Юрченко. — Треба, щоб хтось шукав у архівах, яка була мотивація назви тої чи іншої вулиці. Якщо вона взагалі була. І якщо ті архіви можна знайти, бо частина зі старих документів зараз у Вінниці, а якихось, може, взагалі вже нема.

Сам він проти прив’язки назв вулиць до особистостей. Воліє називати їх Абрикосовою, Вишневою, Сонячною. Однак винятки можливі.

— Якщо в нас є багаті люди, то можна на їх честь назвати, — пропонує мер. — Як у Дзигівці зробили. Виходець звідти Віктор Добрянський був власником ринку «Сьомий кілометр» під Одесою, багатим чоловіком. На його 70-річчя сільрада вирішила щось подарувати. А що такого можуть подарувати в селі багатій людині? От і вирішили перейменувати на його честь вулицю, де він виріс.

Рішення виявилось вдалим: приїхавши, Добрянський побачив плачевний стан дороги.

Обурився: «Як моя вулиця може бути в такому стані?». І заплатив сто тисяч власних гривень, щоб перекласти на тій вулиці асфальт.

— Я читав, що і в Італії є такі факти. Оголошуєш конкурс, і якщо людина хоче, то платить мільйон, два, три і на десять років має вулицю, — з усмішкою каже мер. — Ну і як він допустить, щоб на тій вулиці погано з дорогою чи ліхтарями було. А потім уже комусь іншому продати назву можна.

Цю ідею Юрченко на засіданні комісії не озвучив. Натомість запропонував назвати центральну вулицю Гетьманською. Мовляв, там стоїть пам’ятник гетьману Богдану Хмельницькому. Втім, ця ідея підтримки не знайшла.

— Та зробити її Центральною і всьо, не мучитися, — пропонує керівник відділу культури РДА Віктор Замишляєв. — Назвемо так, і вона на всі роки буде Центральною. Або Каштановою назвати…

— А як вирубають каштани? — уточнює хтось.

Для назви головної вулиці знаходять ще кілька варіантів: Свободи та Володимира Великого. І всі сходяться на тому, що нові назви мають бути нейтральними: «щоб після нас їх знову не мали перейменовувати».

За мерства Олександра Кульбаби у списку вулиць до перейменування була 31 назва. Члени нової комісії вирішили ще раз переглянути перелік усіх вулиць, аби перевірити, чи бува не пропустили минулого разу якусь радянську — десяток таких знаходять. Зачитують за алфавітом: Автотранспортна, Богдана Хмельницького, Будівельна, Ватутіна…  

— Ватутіна ми ще тоді вирішили не зачіпати, бо це нормальний був генерал, — захищає радянського воєначальника Замишляєв. У чому полягала «нормальність» генерала, який воював проти повстанської армії Нестора Махна, не уточнює. Відстояти Ватутіна йому не вдається: вулицю його імені теж вирішено перейменувати. Над новою назвою думають довго. Врешті, аж під кінець двогодинного засідання визначаються: Лісова. Деякі інші вулиці, обговорення яких залишили на наостанок, теж отримали прості назви: вулиця Лізи Чайкіної має стати Світанковою, Марини Раскової — Черешневою. Взагалі, на засіданні з назвами не завжди мудрували. Приміром, один з діалогів був таким:

— А як назвемо вулицю Рози Люксембург?
— Давайте Трояндовою.
— Хіба там є троянди?
— Люди насадять!

— Зої Космодем’янської…, — Замишляєв продовжує зачитувати й коментувати назви вулиць. — Ну це тоже двуліка особа. З точки зору радянської ідеології вона була героєм, але ж до України відношення ніякого не має… Давайте на вулицю Марусі Чурай перейменуємо?

— А хто це? — уточнює хтось із комісії.

— Читайте Ліну Костенко.

Тут же пропонують ще один варіант назви цієї ж вулиці — Мар’яни Зависної. За переказами, 1654 року ця жінка, опираючись нападу польських загарбників на Бушу, підірвала себе та льох із порохом.

Доходять до вулиці Лізи Чайкіної, але хто це така, ніхто до пуття не знає: чули, що пілот і герой Радянського Союзу. Ситуацію рятує мер.

— А давайте зараз інтернет включу, то й дізнаємось,— пропонує. За кілька хвилин зачитує з Вікіпедії: народилася 1918 року, секретар Пенівського підпільного райкому, що недалеко від Москви…  

— Та прибрати її! Нащо вона нам, — не дослухавши, кажуть у комісії.

Щодо назв на честь радянських військових, які до України стосунку не мають, комісія одностайна: всі назви треба замінити. А от щодо вулиць на честь українських радянських військових виникають дискусії.  

— От є Савіна вулиця і провулок. Він Герой Радянського Союзу. Захищав Ямпіль, перший на танку сюди прорвався. На переправі його поранили й у Дзигівці він загинув. Там і пам’ятник йому є. Тож він наш, треба лишити.

Не відразу вирішують, що робити і з вулицями Кутузова й Суворова. Формально ці воєначальники дорадянського періоду під декомунізацію не підпадають. Але України чоловіки стосуються мало. Зрештою, позбуваються й їх. Вулиця Кутузова стає Горіховою, а Сувора отримує назву, яку мер хотів присвоїти головній вулиці — Гетьманська.

— Минулого разу думали-думали, як перейменувати вулицю Котовського й зупинились на назві Сонячна.
— Чому? Бо там дерев немає?
— Та просто так.

Намагались у комісії й пригадати історичні назви вулиць.

— Пам’ятаю ще попереднє перейменування за мера Титаренка. Тоді вичеркнули вулицю Мазепи. А Піонерська була Костьольною, бо там храм на місці першої школи стояв. Грушевського лишили, Винниченка вичеркнули, Петлюри вичеркнули, Махна теж…, — згадує один з членів комісії та додає, що повертати ті назви не дуже доречно, бо більшість пов’язані з неоднозначними історичними постатями.

— Піонерську можна й лишити. Бо піонер — це ж першопроходець, — розмірковує хтось. Але ця думка лишається без уваги. Натомість вулицю пропонують назвати Освітньою, Спортивною чи Дитячою.

— Там же постійно діти, — аргументують. — На тій вулиці і садочок, і школа, і стадіон, ще й парк із дитячим майданчиком. Батьки з дітьми гуляють там завжди.

Одну з вулиць мер хоче назвати Єврейською, бо ж у Ямполі жило багато євреїв, а жодної їхньої вулиці у місті немає.

— Так давайте Жовтневу Єврейською назвемо. Історично тут євреї жили, — кажуть йому.

— Ну да, міська рада на Єврейській вулиці буде… Скажуть, дивись, «укропи» прийшли і вулицю з радою на Єврейську перейменували, — відступається Юрченко. Він член заснованої активним у єврейській спільноті дніпропетровським бізнесменом Геннадієм Корбаном партії УКРОП. — От коли євреї назад з’їдуться, тоді і перейменуємо.

— А Жукова давайте перейменуємо на Заводську.
— Так там і заводу вже скоро не буде…

Деякі вулиці отримають назви на честь відомих ямпільчан. Наприклад,  вулиця Рокосовського може стати вулицею Рафаїла Сандасяна, засновника Ямпільського приладобудівного заводу. А вулицю Якіра назвуть іменем протоієрея Григорія Духенка, який прослужив у ямпільському Свято-Миколаївському храмі півстоліття.

— Це треба з родиною поговорити, чи дозволять. І хто пам’ятатиме, що то за людина через десять років? Може, краще Духовною назвати?

На обговорення громади виносять обидва варіанти.

Вулицю Горького хочуть перейменувати на Камінського, а Ломоносова — на Івкуна. На цих вулицях живуть родини загиблих в ході війни на сході України Сергія Камінського та Василя Івкуна.

Клікніть на позначку біля вулиці, щоб дізнатись її стару і пропоновану нову назви.

З історичних постатей комісія пропонує згадати польського князя Яна Замойського, який, за однією з легенд, 1600 року заснував Ямпіль. Його ім’я може отримати нинішня вулиця Ворошилова — радянського воєначальника, одного з організаторів масових репресій.  А замість вулиці Конєва, іншого радянського військового, з’явиться вулиця Данила Нечая — сподвижника Богдана Хмельницького, чий козацький полк 1650 року перейшов Дністер і захопив столицю Молдовського князівства Ясси.

Ще одну козацьку назву, на честь гетьмана Івана Виговського, отримає вулиця Будьонного, який воював з боку більшовиків проти УНР у 1917-1921 роках. Хоча спочатку її  хотіли назвати Вугільною чи Паливною, а потім, напівжартома — Водяною.

— Діло в том, що там постояно калюжа. Я знаю, бо не раз там велосіпєдом їздив. Водяною її треба назвати, — пропонує хтось.

Ось повний список вулиць, які збираються перейменувати, і нові варіанти їх назв. Також до 15 грудня можна пропонувати свої назви. Надсилайте їх на електронну адресу yampmr@i.ua чи приносьте у приймальню міської ради. Будемо раді вашим коментарям чи ідеям із приводу перейменування й ми. Залишайте повідомлення на наших сторінках у «Вконтакті» та «Facebook».

Фото Влада Савицького.

Автор публикации

не в сети 6 месяцев

admin

Комментарии: 0Публикации: 382Регистрация: 06-08-2015
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

  1. Поправка — не Оксани Зависної, а Мар’яни Зависної — жінка сотника Зависного, який очолив оборону Буші.

  2. Добре, виправимо. Однак, у неї було два імені — Оксана і Мар’яна, і точно не відомо, яке саме з них її 🙂

Надіслати

Оголошення

Авторизация
*
*
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Генерация пароля