10 міфів про сімейне насильство

10 міфів про сімейне насильство

«Я залишаюся заради дітей. Він б’є, тільки коли вип’є, а так хороший». «Вона сама винна — треба було не провокувати». «Ляпас по сідницях — це ж комплімент». «Чоловік не може стримувати свою сексуальну енергію».

Це лише суб’єктивно дібраний маленький відсоток фраз, якими виправдовують домашнє насильство чи зґвалтування. Причому роблять це і насильники, і частина суспільства, і самі жертви. Світова статистика стверджує, що жертвами переважно стають жінки — таких 93%. Показової інформації, для скількох українських сімей рідним є термін «домашнє насильство», не існує. Реальних жертв набагато більше, ніж тих, які наважилися звернутися до правоохоронних органів (кількасот тисяч щороку за версією МВС) чи подзвонити в службу підтримки.

Ми розібрали найпоширеніші стереотипні думки про насильство в сім’ях, сексуальні домагання та зґвалтування. І готові їх розвінчати в десятьох тезах.

Українська соціальна реклама проти насилля над жінками, знята в рамках діяльності правозахисної організації La Strada Ukraine:

Міф 1. Насильство — це тільки зґвалтування

Ні. Форми насильства, в тому числі сексуального, бувають різними. У стосунках ознаки насильства проявляються в тому, що партнер контролює кожен крок, погрожує, принижує, змушує до сексу, забороняє працювати, не дозволяє бачитися з подругами, вселяє почуття провини. Навіть слова про те, що ви нічого не досягнете в житті та нікому не потрібні — теж насильство, на яке часто заплющують очі, вважаючи, що це нормально. Схожа ситуація і з сексуальними домаганнями. Це і дотики в транспорті, і сексистські анекдоти, і наполегливі обійми проти волі.

Міф 2. Домашнє насильство — сімейна справа. А зґвалтування у шлюбі не може бути в принципі

Домашнє, як і будь-яке інше насильство, — це злочин. Зґвалтування — не виняток. Не має жодного значення, чи це стосується подружжя, чи незнайомих людей. Для будь-якого статевого акту потрібна згода. Щоразу.

Міф 3.Це більше не повториться. Він шкодує

Повториться. Так само не варто розраховувати на те, що насильницьку поведінку можуть змінити народження дитини, одруження, десятиліття спільного життя. Якщо чоловік схильний проявляти жорстокість, то такі фактори лише укріплять його ставлення до жінки як до своєї власності. Відповідно, випадки насильства лише частішатимуть і проявлятимуться в жорстокіших формах.

Міф 4. Б’є — значить, заслужила

А ще спровокувала, роздратувала чи не приготувала вечерю. Причин, якими виправдовують насильників, безліч. Одна з передумов — насаджувані з дитинства ґендерні стереотипи, обмеження та комплекси. Наприклад, що попри все треба зберегти сім’ю і робити все можливе, аби втримати чоловіка. Для цього, мовляв, можна пожертвувати собою, своїм розвитком і навіть гідністю. Або що чоловік — голова сім’ї, слово якого є законом і беззаперечною істиною. Зрештою, нав’язувані ролі годувальника і берегині — це теж про своє місце на кухні, яке було б добре знати.

Міф 5. Б’є — значить, любить

Б’є — значить, сяде. За насильство передбачена карна та адміністративна відповідальність.

Про випадки домашнього насильства потрібно повідомляти в правоохоронні органи. І звертатися в соцслужби. Для цього не зайве збирати докази. Скажімо, фотографувати побої чи знімати на відео.

Міф 6.Дітям потрібен батько

Дітям не потрібен батько, який дозволяє собі вчиняти психологічне чи фізичне насильство над їхньою матір’ю. Вони страждають, навіть якщо просто спостерігають за регулярною агресією вдома. І аргумент «залишаюся лише заради дітей» в такому випадку не працює. Як мінімум, діти про таке не просили.

Міф 7.Ґвалтують молодих і красивих

У психології є термін «культура зґвалтування». Якщо коротко, то це про виправдання сексуального насильства. Мовляв, чоловік не може встояти перед красою, та й взагалі його бажання — це те, з чим він в принципі не може боротися. Відповідно, жінка сама винна. Насправді — ні, не винна. Ґвалтівник винен завжди, незалежно від того, чи були на жінці спортивні штани з протертими колінами, чи міні-спідниця. Зґвалтування не може бути компліментом.

Міф 8.Ґвалтівники — це незнайомці, які вистрибують з-за кущів

За статистикою, жінки втричі частіше зазнають сексуального насильства з боку своїх знайомих.

Міф 9. Якщо вдягатися пристойно, нічого не трапиться

Дівчатам ще з дитинства радять не ходити темними вулицями, не носити коротких спідниць, не провокувати, не говорити з чужими дядьками, не сідати в машини, бути розсудливими. Словом, робити все для того, щоб не стати жертвою насильства. А от хлопці порад не ґвалтувати не отримують. Хоча єдине, що може убезпечити жінку від ґвалтівника — це не зустрітися з ним на вулиці.

Міф 10. Зґвалтування потрібно соромитися

Бо сама винна і сама допустила. Це одна з причин, чому жертви не звертаються по допомогу, не пишуть заяви в поліцію. І часом навіть не розповідають своїм рідним про пережите. Насправді ж у тому, що сталося, жінка завжди є жертвою, а вся відповідальність за скоєне лягає на ґвалтівника. Відповідно, картати себе і виправдовувати агресора неправильно.

Італійська соціальна реклама, проти насилля над жінками. Знята у вигляді журналістського експерименту: хлопчиків спочатку підводять до дівчини, запитують чи подобається вона їм, а потім просять її вдарити.

#ЯНеБоюсьСказати

Під таким гаслом кілька місяців тому жінки і чоловіки розповідали в соцмережах свої історії про те, як зазнали сексуального насильства. Більшість говорили про це вперше. Розпочалося все з допису української активістки Анастасії Мельниченко у Фейсбуці. Вона розповіла про випадки домагання у своєму житті і додала: «Я хочу, аби ми не виправдовувалися: “Я йшла у спортивках серед дня, а мене все одно схопили”. Бо нам не треба виправдовуватись».

Вона закликала робити свій досвід видимим. Не мовчати. Бо неможливо боротися з тим, про що страшно і соромно розповісти.

Ініціативу поділитися своїми історіями підхопили сотні людей.

Дехто вперше говорив про те, як пережив зґвалтування старшокласником в 11 років. Хтось — як регулярно потерпав від сексуальних домагань друга сім’ї, і як батьки лише сварили за такі «вигадки».

Ще одна дівчина — як років десять не могла позбутися страху чоловіків, бо коли їй було 14 років, кілька годин виривалася з рук незнайомця, що приставив до горла ніж.

Історії були зовсім різні. Дехто розповідав про регулярні обмацування в громадському транспорті, домагання на роботі, колишніх хлопців, які принижували і таким чином самостверджувалися. Про батьків, які ігнорували прохання більше не запрошувати в гості їхнього колегу, на колінах якого потрібно було сидіти і чути липке дихання в шию.

Але всі ці історії були про те, як неможливо передбачити і важко попередити насильство. І про те, що злочини не можна приховувати.


Куди звертатися

У поліцію, центри соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, центри соціально-психологічної допомоги, медико-соціальної реабілітації жертв насилля, неурядові організації.

Наприклад:

— Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда — Україна». Ця організація працює цілодобово і без вихідних. Про конфіденційність можна не турбуватися — тут гарантують анонімність. Усе безкоштовно. Крім консультацій соціальних працівників, юристів та психологів тут надають адреси і телефони місць, куди можна звернутися за подальшою допомогою.

Телефони: 0(800)500-35-5 (гаряча лінія) або 386. Є і онлайн-консультації на сайті la-strada.org.ua.

— Київський міський центр соціально-психологічної допомоги. Тут надають консультації психологів і соціальних працівників переселенцям, військовим, жінкам і дітям, які постраждали від насильства. Крім цього, центр надає тимчасове житло (жінкам до 35 років).

Телефон: 566-15-48. Адреса: Київ, вулиця Новодарницька, 26.

— Козятинський обласний соціальний центр матері та дитини. Цілодобові психологічні, медичні та соціально-педагогічні консультації. У центрі мають право тимчасово жити вагітні жінки — з сьомого місяця вагітності до досягнення дитиною півторарічного віку.

Телефон: (04342)5-35-35. Адреса: Козятин, вулиця Пролетарська, 91.

— Громадська організація «Товариство феміністок «Прогресивні жінки». Теж надають психологічні, юридичні, соціальні, економічні та інформаційні послуги.

Гаряча лінія: (0432)60-20-20.

 

Знайти схожі статті:, ,
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Увійти за допомогою: 

Оголошення

Увійти

Увійти за допомогою: 

Реєстрація

Увійти за допомогою: 

Generation password