На дні криниць знаходять кості, мотоцикли і молоти

Майже десять років ямпільчанин Юрій Штефанюк копає та чистить криниці. Скільки за це бере, не зізнається. Каже, що останнього разу його винагородою стали вісім відер черешні.

Усю роботу виконує з напарником, бо без допомоги у цій справі ніяк — треба, аби хтось згори страхував того, хто спускається у криницю. Перед тим, як це робити, вимірюють її глибину. Далі перевіряють, чи достатньо всередині кисню — для цього опускають у криницю банку зі свічкою. Якщо та гасне, то потрібно накачати повітря — це роблять потужним вентилятором. І лише опісля в яму лізе людина.

— Якщо криниця глибиною до десяти метрів, то напарника ще буде чути. Якщо більше, то ні. Тому все спілкування йде через спеціальну трубочку, знаєте, таку, як у дитинстві, коли гралися і майстрували «телефон», — пояснює Юрій.

Той, хто внизу, мусить відповідати завжди – реагувати на будь-які фрази чи жарти.

— Якщо мовчить, значить хапнув забагато вуглекислого газу. Тоді треба негайно тягнути наверх.

З тими, хто під час роботи відволікається або говорить по телефону, він одразу прощається. Бо ціною помилки може стати життя.

Свою кар’єру Юрій починав з того, що допомагав місцевому копачеві криниць.

— Він був народним умільцем і силу мав таку, що ого-го. Ніхто не знав, що йому вже за сімдесят, усі давали не більше п’ятдесяти років, — згадує Юрій.

Дідусь ніколи нічого не пояснював, сам усе робив, учні лише дивилися та допомагали. Юрій місяців зо три пропрацював на страховці, перш ніж сам наважився залізти в яму. Каже, що це досить страшно. Іноді господарі криниць із цікавості просять спустити їх вниз, але вже за кілька метрів кричать, щоб витягували.

— А ще в старих криницях, особливо глибоких, метрів по 40-50, можна такого познаходити! Молот, дитячий велосипед, мотоцикл, кості… Моторошно буває, — зізнається Юрій.