Унікальний музей назвали на честь вихідця з Ямпільщини

Унікальний музей назвали на честь вихідця з Ямпільщини

У Вінниці відкрили перший і єдиний у світі музей української марки. Основою його фонду стала колекція, подарована американцем Олександром Балабаном, яку він збирав більше ніж півстоліття. Її вартість оцінюють мільйонами доларів. Філателіст часто буває в Україні, приїздив він і під Ямпіль, у село Писарівку. Шукав могили своїх предків. Знайшов і був приємно здивований розміром пам’ятника над могилою прадіда.

У Писарівці народився батько колекціонера — Яків Балабан. Він був офіцером в армії Петлюри, обороняв Карпатську Україну у 1939 році, потім у США став активним діячем діаспори. Музей марки у Вінниці тепер носить його ім’я.

Сам Олександр Балабан народився у Нью-Йорку і все життя прожив у цьому місті. Але він вільно і майже без акценту розмовляє українською — як каже він сам, «ліпше, ніж більшість громадян України, бо моя мова є без русифікації».

Олександр Балабан підтримує патріотичний рух у нашій державі. Після побиття студентів на Євромайдані прилітав у Київ, щоб підбадьорити протестувальників. Тоді він обурювався, що політичні партії намагаються використати ситуацію на свою користь.

Філателіст носить козацькі вуса. Одягає вишиванки. Ходить з накинутим на плечі помаранчевим шарфом з написами «Україна» та «Нас багато, нас не подолати». На відкриття музею у Вінниці прийшов у темних окулярах і капелюсі, не знімав їх навіть у приміщенні.

Марки-гроші і тризуб поверх імперського орла

«Музей української марки ім. Якова Балабана» розташований у центрі Вінниці, навпроти «Макдональдса». Його відкрили 16 вересня. Першу екскурсію для журналістів і чиновників, які прийшли на урочистість, провів сам колекціонер.

Марки, які зараз можна побачити у музеї — це лише 1% усієї колекції Олександра Балабана. Згодом покажуть і решту. Експозицію обіцяють оновлювати кожні два-три місяці.

Олександр розповів журналістам на відкритті, що, збираючи свою колекцію, він неодноразово влазив у борги. Скуповував раритети на аукціонах та зустрічах філателістів у Нью-Йорку.

— Я ходив від стола і до стола і питався: чи маєте ви українські марки? — розповідає колекціонер.

Зрештою він зібрав унікальну колекцію. Подібної у світі більше немає. Більшу частину зібрання складають марки і поштові листівки, пов’язані з періодом визвольної боротьби 1917-1920 років.

— За ці кілька років Україна спромоглася надрукувати більше марок, ніж деякі інші країни за 150 років, — каже Олександр Балабан.

Наприклад, зараз у вінницькому музеї можна побачити українські марки-шаги. На території, підконтрольній УНР, їх можна було використовувати як гроші (з розрахунку 1 карбованець = 2 гривні = 700 шагів). В експозиції також є чимало марок Російської імперії з двоголовим орлом, на яких зверху вручну проставлені тризуби. Таким чином у революційні роки націоналізували поштову службу, коли на початку не мали змоги друкувати власні знаки. Є в експозиції марки, що нині існують лише в одному екземплярі.

Поряд з ними можна побачити листівки січових стрільців та багато інших цікавих експонатів.

Музей марки, Вінниця, Колекціонер
Музей марки, Вінниця, Колекціонер
Музей марки, Вінниця, Колекціонер
Музей марки, Вінниця, Колекціонер
Музей марки, Вінниця, Колекціонер

 

Вхід у музей коштує 20 гривень для дорослих і дві гривні для дітей. Адміністратор експозиції Катерина Антонюк розповіла, що в день сюди заходить близько 40 людей. Приїздять і з інших міст.

— Були у нас музейники з Харкова, доценти-краєзнавці з Києва, — каже вона.

Для філателістів у музеї є приємний бонус. Тут можна придбати колекційні марки і листівки, до того ж за смішними цінами. Оригінали марок 50-80-х років з усього світу коштують лише по три гривні за штуку. Вибір величезний. Є ще поштові листівки з українськими писанками, надруковані у США в 1974 році. Вони коштують 50 гривень. Радянські листівки 50-х та 60-х років — по 20 гривень, 70-х та 80-х — по 15.

Адміністратор Катерина Антонюк пояснила низькі ціни тим, що ніхто з засновників музею не має на меті комерцію. Усі гроші з продажу підуть на утримання приміщення.

— До нас приходять люди і пропонують купити в них марки. Розраховують, певно, на велику вигоду для себе. Але ми не купуємо. Лише один чоловік запропонував передати свою колекцію музею безкоштовно, — розказує Катерина Антонюк.

Став колекціонером раніше, ніж школярем

Історія створення музею почалася ще у 2013 році — тоді Міжнародний благодійний фонд заснував «Музей української марки ім. Якова Балабана». Його директором став Олександр Білецький. Саме він запропонував Балабану передати свою колекцію до України — після того як вони познайомилися у Нью-Йорку. Виявилося, що філателіст і сам уже давно думав про це.

У Вінниці музей поселили через те, що місцева мерія виділила для нього приміщення в центрі міста, надавши його у безкоштовну оренду.

У відеозверненні, яке можна знайти на ютубі, Олександр Балабан розповідає історію своєї колекції.

— Я почав збирати марки ще до того, як пішов до школи. Мама була учителькою українознавства. Часами вона мене брала з собою до школи, де вчила дівчат і хлопців зі старших клясів. І мені давала марки, щоб я їх сортував і мав заняття, — розказує філателіст.

На зібрання великої тематичної колекції хлопчика надихнув його батько. Яків Балабан очолював контрольну комісію при найбільшому українському цвинтарі в Штатах, був скарбником православної церкви, членом товариства українських інженерів, мав відношення до Українського інституту Америки у Нью-Йорку.

— Я раз запитав маму, коли мав десь п’ять-шість рочків: «Мамо, я тата уже кілька днів не бачу, чому він так рідко буває вдома?». І мама мені сказала: «Тато в Америці будує Україну». Ці чотири слова так змінили мою долю… Я собі подумав: як я можу татові допомогти? І вирішив, що буду зосереджуватися і збирати українські марки і, колись, дай боже, віддам їх музею на Україні, — згадує Олександр Балабан.

Що відомо про батька колекціонера

У статті Вікіпедії, присвяченій Писарівці Ямпільського району, про саме село написано дуже мало. Але там згадується, що звідси родом Яків Андрійович Балабан — «військовий діяч Української Народної Республіки, хорунжий артилерії Армії УНР. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри і Воєнним хрестом».

Є у Вікіпедії і стаття, присвячена самому Якову Балабану. В ній написано, що народився він у 1898 році, закінчив ямпільську міську школу в 1912-му. В українській армії Яків з 1918 року.

Є у статті й такі слова: «Захоплювався грою в карти. Вигравав кошти у своїх товаришів, використовуючи краплені карти. За це був не раз битий».

Олександр Балабан розповідає, що його батько брав участь у бою під Крутами, допомагав рятувати поранених студентів. Був серед вояків УНР під час «Зимового походу». Після перемоги більшовиків емігрував у Чехословаччину. Там закінчив Українську господарську академію, отримав диплом інженера-економіста. У 1939 році брав участь у обороні Карпатської України, автономної республіки в складі Чехословаччини, яка спробувала здобути незалежність, але була захоплена угорськими військами. Після цього Яків Балабан емігрував у США. Помер він у 1978 році.

У тому ж відео на ютубі Олександр Балабан розповідає, як він їздив у Писарівку шукати могили предків:

— Я пішов на цвинтар, де дід, бабця, прадіди поховані — і я бачу такий великий пам’ятник. Чотири метри. Він був для мого прадіда. Найбільший пам’ятник на цвинтарі. Я тільки можу уявляти чи гадати, що мій прадід був серйозний козацький куркуль у 19-му столітті.

Фото Якова Балабана з рідними:

Колекціонер марок, Балабан, Вінниця
Колекціонер марок, Балабан, Вінниця
Колекціонер марок, Балабан, Вінниця

 

 

Знайти схожі статті:,
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Оголошення

Увійти

Реєстрація

Generation password