Каменяр, що створив стелу при в’їзді до Русави, чекає на учнів

Михайло Маковій витесує вироби з каменю вже 27 років. За цей час встиг виточити для замовників чимало різних диковинок: і колони в грецькому стилі, і кам’яний дуб, і розп’яття заввишки 2,5 м. Для дружини, котра любить квіти, виготовляє з каменю вази. А ще всі дерев’яні речі в його домі зроблені ним власноруч та прикрашені різьбою.

Різьбярство по каменю — один із найважчих видів мистецтва. Щоб створити справді гарну скульптуру, потрібно багато часу, сил і витримки. Раніше Ямпільщина славилася своїми каменотесами, а нині їх залишилося кілька на весь район. Михайло — один із тих, хто не полишив цю стародавню професію. Народився він у селі Дзигівка, з дитинства захоплювався малюванням і різьбою по дереву. Вчився вирізати сам, а багата уява й терпіння допомагали виготовляти різноманітні вироби. Проте не це стало основним заробітком. Михайло опанував професії водія, електрика і слюсаря. Майже десять років пропрацював на місцевому кар’єрі, де видобували камінь.

— Ким я тільки не був за свої 65 років: водієм, електриком, сушильним майстром, газоелектрозварником, слюсарем… От тільки директором ніколи не був, а шкода.

Скульптор-самоучка

Свою справу розпочав у 1990 році в селі Русава. Якраз тоді його донька вступила до вишу, потрібні були кошти на навчання, тому Михайло шукав заробітку де тільки міг. Він не раз бачив, як старші чоловіки виточують із каменю надгробки, знав, що на цьому можна непогано заробити, тому спробував і собі зайнятися цією справою. При нагоді придивлявся, як працюють досвідченіші колеги — так удосконалював майстерність.

 

Найпершим його творінням був звичайний пам’ятник. Беручись до справи, Михайло хвилювався, переживав: а раптом не вийде? Проте через два дні замовлення було готове. Витратив на нього приблизно кубометр каменю. Схвальний відгук замовника й перша зарплатня додали впевненості. Михайло взяв патент і відкрив власну справу. За десятиліття роботи йому доводилося отримувати найрізноманітніші замовлення з різних куточків нашої області, України та навіть із-за кордону.

— Виточив єдиний на всю Одесу кам’яний дуб — його мені замовив брат. Усі, хто бачив той виріб, розхвалювали його. Туди ж, в Одесу, відправив двометрові колони в грецькому стилі для приватного будинку. Часто замовляють декоративні вази для квітів у вигляді пеньків. Дві таких я зробив для замовників із Німеччини. Такі ж вази є й у Києві. Для Молдови робив шпилі. Там дві мої роботи є. Для Бершадського монастиря вирізьбив дуб і розп’яття заввишки два з половиною метри. Важкувато було, та нічого, впорався. Для Гнаткова також зробив багато розп’ять, приблизно шістдесят пам’ятників.

Особливо пишається Михайло зірками Давида, які виготовив для замовників з Ізраїлю.

— Якось приїхали вони в Дзигівку на проводи та й розпитували, хто може зробити ті зірки. Але там ніхто цим не займається, порадили шукати мене — тут, у Русаві. Я погодився, адже завжди цікаво щось нове спробувати. Коли закінчив роботу, вони мене хвалили. Приємно було, нічого не скажеш.

Робить кам’яні вазони

Хоча майстер і проживає всього в семи кілометрах від Ямполя, його скульптур там немає. Зате при в’їзді в село красується кам’яна стела з надписом «Русава», яку він зробив разом із товаришем. Скульптура жінки поряд із нею — то не його робота. Каже, що її зробили під час одного з пленерів художників у Буші.

 

Нині Михайло Маковій на пенсії, тому виготовляє скульптури лише для своїх друзів і для дружини.

— Дружина квіти розводить, і всі її задумки я втілюю в життя. Раніше вона часто жалілася, що для всіх роблю, а для неї — руки не доходять. Та я не слухав, зайнятий був. Почав виточувати для неї вази, коли її пластмасові горщики покрали. Тоді я зробив кам’яні. Відтоді ніхто ще жодного не вкрав.

 

Обираючи камінь, чоловік звертає увагу на його м’якість, купляє той матеріал, з яким працювати легше. Найбільше Михайло полюбляє витісувати вази у вигляді пеньків — каже, що тут можна увімкнути уяву і зробити щось незвичне.

Майстер усе життя працював із піщаником, але завжди мріяв попрацювати з гранітом та мармуром. Хоча усвідомлював, що ці матеріали не тільки дорожчі, але й потребують більше сил і витримки.

Раніше матеріал для своїх скульптур майстер купував у місцевому кар’єрі.

— Коли працював по ліцензії, зробив сільській раді арку, а за її вартість узяв собі каменю.

Не забули руки й давнього захоплення дитинства — Михайло вправно вирізає по дереву й досі.

— Усе, що в будинку з дерева, я робив сам. От придумаю візерунок — і вирізаю. Так і улюбленою справою займаюсь, і в оселі гарно.

 

Син сказав: «Це не моє»

Що стосується колег, то Михайло спілкується лише з Андрієм Бугаєм, різьбярем із села Пороги Ямпільського району.

— Часто раджуся з ним, адже він закінчував художнє училище, та й із цією справою довше знайомий. Інших майстрів у районі не знаю, бо їх залишилося дуже мало. Ті, кого знав, уже померли.

Бажаючих навчитися в Михайла цьому нелегкому, але цікавому ремеслу за всі роки не знайшлося, хоча він завжди мріяв мати учнів, яким зміг би передати свої уміння.

— Якби до мене хтось прийшов і попросив, щоб я навчив, то я б із радістю. Але нікому це зараз не цікаво,— говорить Михайло.

Свою майстерність пробував передати синові Руслану. У нього виходило, і навіть працювати почав. Я тішився, адже син успадкував те, чим я все життя займаюся. Та надовго його не вистачило. Якось підійшов до мене й каже: «Це не моє, терпіння не вистачає». Шкода, звичайно.

Михайло впевнений: щоби стати гарним майстром, потрібно мати не лише дужі руки та міцне здоров’я, але й уяву і витримку. А найголовніше — віра в себе та бажання щось робити.

---

Кубометр каменю коштує 4 тисячі гривень

Мистецтво каменярства розвинуте в сусідніх Косоуцах, молдовському селі по той бік Дністра. Там із каменем працює чимало місцевих мешканців. Їх вироби цінуються в Європі й гонорари виміряються в сотнях євро.

— Шкода, що я нікого з тих країв не знаю, хотів би познайомитися з кимось. Там більше цим займаються. Люди працьовитіші, та й ресурсів більше, ніж у нас, камінь дешевший. За кордоном на всі вироби є попит. А оскільки в Ямпільському районі найдешевший пам’ятник коштує 3 000 гривень, а гарний і якісний, який довго стоятиме, до 8 000 гривень, то й попиту великого не може бути. Робота важка, а витрати не покриваються. Зараз кубометр каменю коштує близько 4 000 гривень, а на один пам’ятник треба півтора кубометра.