Як ямпільські міліціонери злих духів виганяли

Привіт! Як бачите, у мене вже знайшлись поціновувачі, які малюють мої портрети. Що сказати, усе головне на місці… Похизуюсь ним цього вечора. Ну а щоб і вам приємно було, розкажу історію про дещо нестандартні завдання ямпільської поліції. Ви ж знаєте, поле діяльності в правоохоронців обширне, от і звертаються люди з різним…

Словом, є в Ямполі дідусь, який приїжджав у відділок двічі на тиждень — як на причастя. Каже, все тому, що в нього сусідка — відьма, і треба щось робить. Вона, мовляв, жінку звела в могилу, а тепер хоче, щоб він на ній женився. Та жінка нікому нічого не винна, вона просто по сусідству живе! Ну міліціянти спершу з нею поговорили, кажемо: давайте ми осьдо його покличемо, і на вас накричимо? «Та я согласна, лиш би було всьо добре!» Але дідусь не погодився. Каже, треба тільки щоб перед громадою і офіційно. Ну на таке ніхто вже не пішов.

Приїжджає тоді дідусь до начальника міліції. Докладає обстановку. Начальник йому: «Ви не пойміть мене неправильно — я, канєшно ж, за вас. Просто мені нема коли цим зайняться, цією вєдьмою. Но в мене є підлеглі…» І тут уже довелось їм шукати спосіб зробить чоловіку добре. І вони знайшли!

Наступного ранку двоє дорослих серйозних чоловіків з’явились біля дідового обійстя. У міліцейській формі. З бубном. І з банданами на головах. Ну бо а як ти ще злих духів виганятимеш? Походили вони кругом хати тої нещасної жінки, побили в бубна — і сказали чоловіку, що мало би йому тепер полєгчать.

На другий день знов стоїть той чоловік під райотдєлом! Шо таке, дєдушка?

— Хлопці, набагато лучче мені було. Так харашо спав! Але от нога ше болит.
— Діду… А з якого року в тебе ця нога?
— З 1927-го…
— Ну, шо ж ти хочеш…
— Так хіба ж друга нога в мене не з того самого року?!

Дідусь не заспокоївся, нога ж не проходе в нього… І виною всьому знов та сама жінка. Тіки екзорцизм тут уже не помагає — треба, каже, тепер тіки вішати, а потом спалити, іначе вже ніяк… Тіки треба екзекуція.

Міліція каже, що тут вона вже не при ділах. То пішов дідо у прокуратуру… Послухав то прокурор, посидів, подумав трохи за життя… І каже: «Так, давай назад у райвідділок, будем скликать нараду. Всіх зберем рішать вашу проблему».

І він не жартував. Зібрались усі в кімнаті, із дідом. Ну, щоб серйозно обговорить усе, написать документ із печаткою і подарувать його діду, аби вспокоївся. Дід починає розповідати, яка та жінка відьма і як він хоче її спалювати… А тоді оглянув усіх і каже:

— Так, а що я тут з вами взагалі роблю? Шо це я время тіряю?! Нема ж начальника міліцейського!

А той начальник якраз десь на виїзді був. Дідусю й кажуть: дєдушка, може, участкового?

— Да? Та він дурний! — Аж заходився дід. — Я до нього як із цим вопросом підійшов— він завіз мене до лікарні психічної. І шо він, нормальний? Та ну! Я до нього не піду більше!

Згадавши про ту прикрість, в дідуся геть пропав настрій, і він почимчикував собі додому.

Будь-які співпадіння з реальними подіями чи людьми, звичайно ж, випадкові. Бувайте здорові 🙂