Мер Ямполя про міст, газ, дороги, освітлення й заводи

Вибори

Мер Ямполя про міст, газ, дороги, освітлення й заводи

Олександр Кульбаба розповідає про можливості розвитку Ямполя й що треба зробити для їх втілення.

Перед місцевими виборами «Дирижабль» дізнався погляди на розвиток міста основних претендентів на посаду міського голови. Сьогодні читайте розмову з чинним мером Олександром Кульбабою. Завтра ж про своє бачення ямпільських проблем та перспектив розкажуть інші кандидати.

Ямпіль красиве містечко: річка, пагорби, ліс — але люди бідно живуть. Молодь звідси їде, населення меншає. Багато говорять про міст на Сороки, про газогін. Про те, щоб відкрити хоча б якийсь навчальний заклад вище шкільного рівня. Або завод відновити чи новий збудувати. Втілення хоча б одного з цих проектів істотно покращило б життя ямпільчан. Скільки це коштує і що заважає?

— Почнемо з газу. Найближчий до Ямполя з газифікованих населенних пунктів — Томашпіль. Туди провели газ у 1990-х, коли головою Вінницької ОДА був Микола Мельник: це його рідні краї. Але він подбав лише про інтереси Томашполя, і труба там занадто вузька, щоб тягнути далі до Ямполя. Так що завести сюди газ можна або з Мурафи, за 68 кілометрів, або з Косоуц. Там з української ж труби газ, труба заходить у Молдову в Чернівецькій області. Якщо буде міст, до нього можна буде підв’язати й газову трубу. Так зроблено в Могилеві-Подільському, він теж із Молдови газ отримує.

Із приводу мосту. Знайшовся ролик чеської компанії Valbek, у якому показано розташування й конструкцію майбутнього мосту. Не знаєте, скільки може коштувати будівництво?

— Дійсно, чеська будівельна компанія Valbek зробила проектно-кошторисну документацію. Була інформація, що 8 мільйонів євро на це пішло. Це ні українські, ні молдовські гроші: проект фінансує Євросоюз. Скільки він може коштувати, я не знаю. Про міст іще з 1990-го року говорять, але ми маємо опонентів у Могилів-Подільському. Дотичні до тамтешнього мосту люди будь-якими шляхами блокували ямпільський проект, через Київ добивались його замороження. Але зараз ситуація змінилась: пропускна здатність того мосту надто мала, із транспортними потоками він не справляється. Інший міст, що там є — Броденський — неправильно поставили, перед ним стоїть гора. Хтозна, який тонель і за скільки треба там будувати, щоб на той міст вийти.

Ямпільський проект вигідніший. «Наш» міст на 250 кілометрів скорочує шлях із Балкан на Прибалтику.

Зараз, наскільки я знаю, проект під контролем Олексія Порошенка. Чи буде якесь сприяння з боку української влади, побачимо до кінця року.

Інше, що затягує цей проект — це події на Сході. В нас же тут Придністров’я поряд, 20 кілометрів униз по течії річки. Раніше в напрямку невизнаної держави стояли блокпости. Зараз небезпека спала: ми бачимо, що нема активних дій, і вони ніби не передбачаються. Тому сподіваємось на якийсь рух по проекту. До слова, районна влада намагається налагодити економічні зв’язки з Придністров’ям, у нас була і делегація їхнього містечка Кам’янка, і керівництво республіки.

Яка це може бути співпраця?

— Вони можуть закуповувати в нас будівельні матеріали. Зерно також, бо більшість полів у них на пасовиська перетворено. Овочі-фрукти мають свої.

Із молдовськими Сороками теж намагаєтесь зблизитись. Яка співпраця можлива тут?

— Їм бракує яблук зараз. Сороки — «яблучний» регіон, багато є переробних заводів. Але цьогоріч була затяжна весна, а в липні вдарив град. Це погіршило врожай. На нашому боці граду не було, яблука вродили добре.

Також молдовани хочуть вийти сюди зі своїми коньячними виробами, а в Україні закуповувати горілку Nemiroff. А суто в Ямполі та районі їх цікавить гравій.

Навпроти села Пороги працює єдиний в Молдові кар’єр. І ми постійно чуємо ці вибухи, як сирена вмикається і так далі. Люди обурюються, вже й на рівні Кабміну піднімали це питання. Але ж як Молдова закриє те, що дає їм можливість будувати дороги? Ніяк. Але вона може закуповувати гравій у нас, бо тут кар’єрів скільки завгодно. Заважає лиш пропускна здатність переправи. Був би міст — усе це було б простіше.

Щодо вищого навчального закладу — що можна зробити?

— У нас є сільськогосподарська школа в Порогах, на її основі можна було б зробити філію аграрного університету. Усе для цього є, і приміщення, й техніка. Але поки що ніхто не виходив.

Свого часу в другій школі співпрацювали з Київським національним університетом технологій та дизайну, колишнім хіміко-технологічним. Наші викладачі працювали за вузівськими програмами, приймали в них іспити, діти продовжували вчитись у Києві. Так само пробував робити Національний авіаційний університет, але в них була мета якомога більше людей взяти на контрактну форму навчання й витягнути гроші з батьків. Цю співпрацю ми мусили припинити.

Була спроба зробити школу каменотесного мистецтва. Це ініціював Олег Івасенко, теперішній начальник управління соціального захисту. Проект схвалили, але далі діло щось не пішло.

Але дивіться, у Могилів-Подільському повідкривалось трішки філій, але вони на сьогодні неефективні. Не скажеш, що знання там дають міцні.

Тому чи доречно зараз за 140 кілометрів від Вінниці щось серйозне відкривати? Ні. Хіба якщо це міжкордонна співпраця буде, із Молдовою. Тоді так.

Просто ж бачимо зараз, що молоді в Ямполі нікуди себе діти. Після школи, якщо хочеш продовжити вчитись хоч чомусь, мусиш виїжджати.

— Так, будь-яке місто матиме майбутнє, коли лишатиметься молодь тут. Але ж зараз і після навчання у вузі молодь до Ямполя не сильно повертається. Ключова причина в тому, що в нас погано з робочими місцями. А тепер ще гірше: ніколи не було такого, щоб не працював приладобудівний завод. Ось місяць як із 350 людей у штаті лишились півсотні, працює лише ливарний цех.

Чому така ситуація із заводом?

— За радянських часів він випускав надточні прилади для літаків. Потім перейшов на газові лічильники та електричні котли. База збуту для цих товарів — Росія, Казахстан, Таджикистан та Узбекистан. Не так давно в Росії постановили, що встановлювати лічильники у квартирах необов’язково. Наклались і відомі кожному проблеми з північним сусідом. Тому той ринок практично закрився. В Україні ж, на диво, підтримуються іноземні виробники. Влада Вінниччини, до прикладу, закупила французькі лічильники — хоча наші дешевші та економічніші. Але Валерій Кожухар як директор підприємства знайде вихід, я в цьому впевнений. Зараз сподівається через Київ вийти на ринок Канади. Поки що важко.

Як з іншими виробництвами? В Ямполі ж чимало заводів було.

— Можна було б переобладнати колишній консервний завод, зробити трохи меншу, ефективну лінію. Там хороший потенціал для інвесторів.

У селі Біла німецька фірма Knauf хотіла збудувати завод із виробництва гіпсокартону. Сировини ж достатньо.

Їхні спеціалісти двічі приїжджали, брали аналізи, вже була попередня домовленість. Але завадила війна. Поки що все загальмувалось.

Як зараз взагалі живеться місту?

— В останні роки центральна влада багато експериментувала з місцевими бюджетами. У 2009-10 роках бюджет ділився на дві частини: перший кошик «загальний», для поточних витрат, і другий кошик — бюджет розвитку. Спершу це були не надто великі суми: 150 тисяч гривень. Потім ми дійшли до 600 тисяч, до 800 тисяч. Але центральна влада взяла за звичку, щойно в державному бюджеті утворювалась дірка, латати її місцевими грішми. Казначейство їх нам просто затримувало, в порушення закону. І було таке, що, наприклад, ми міняли вікна в будинку дитячої та юнацької творчості на енергозберігаючі. Підрядник за певну суму закупив вікна, зробив роботу. За законом ми мали б розрахуватись із ними протягом трьох днів. Але казначейство зреагувало на наш запит через місяці, коли долар коштував зовсім інакше, й інфляція з’їла значну суму.

Так що серйозні підрядники не хотіли з нами працювати: ризиковано. Доводилось придумувати різні схеми.

Наприклад, тротуарну доріжку перед обеліском зробило підприємство «Олімп» Віктора Загробського. І зробив це в рахунок податків: ми подали папірець, на якому написано, що маємо проплатити йому 150 тисяч гривень, а він тут же зустрічний папірець, що йому треба на ці гроші заплатити податків. Гроші не рухаються, податки заплатились, доріжку зроблено, і ми нібито зберегли обличчя. Але ж це не спосіб вирішення справ у сучасному світі.

Також нас підкосило те, що тариф на вугілля за планом був один, а в реальності — майже вдвічі вищим. Доводилось відшукувати кошти.

Зараз система змінилась: на місці лишаються гроші від акцизних зборів з алкоголю, із тютюну та паливно-мастильних матеріалів. Зараз маємо профіцит, за півроку виконали річний бюджет. Нарешті міська казна має живі гроші. Але у відповідь на наш баланс скоро перейдуть усі міські дороги. Це серйозні витрати, які можуть з’їсти весь профіцит. Ми робили проект ремонту вулиці Пушкіна. Ці неповних 800 метрів обійдуться в 3,5 мільйони гривень. Майже всі додаткові кошти, що з’явились у бюджеті.

Проблеми з дорогами в місті великі. Це чи не найбільше кидається в очі. А по вечорах — проблеми з їх освітленням.

— Це так. Хоч ми й працюємо в цьому напрямку. Наприклад, цьогоріч на вулиці Дзержинського ми заробили ями, біля автовокзалу. На вулиці Урицького, на Фрунзе. Щодо освітлення — дуже довго йде виготовлення кошторисної документації. Ми почали в лютому, але лише в серпні отримали повну документацію, експертизу й технічний нагляд.

Лише зараз почались чи почнуться роботи на вулицях Комінтерну, Дзержинського, Гоголя, Суворова, Кутузова, Чорноморця й Горького. А на наступний рік, якщо все складеться, роботи підуть і на центральній вулиці.

А на вулиці Піонерській має бути пілотний проект світлодіодного освітлення.

Які ще плани в міської влади?

— Плануємо реконструювати сквер. Комплекс між першим і четвертим дитсадками, гімназією, першою школою та стадіоном можна перетворити на розважально-спортивний центр. Там мають з’явитись лавочки й урни, нормальне освітлення, майданчики для занять. Праворуч на стадіоні маємо тренажери. Можемо перемістити їх до фонтану перед першим дитсадком.

Ще варто благоустроїти нашу так звану ринкову площу. Ми вже намагались, але не пішло: історично склалось, що в центрі Ямполя суцільні базари. Найкращим було б, якби ринок переїхав на вулицю Комінтерна, туди, де підприємство «Агромаш». Там павільйон із гарним шаром утеплення: влітку прохолодно, протягів немає. Є, де торгувати. А людям у центрі ніщо не заважатиме.

Автор публикации

не в сети 6 лет

Антон Семиженко

Комментарии: 0Публикации: 167Регистрация: 17-10-2015
Знайти схожі статті:,
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Оголошення

Авторизация
*
*
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Генерация пароля