Ви витратите хвилину, аби прочитати один наш текст. А ми — 3-5 годин, аби його підготувати

15 гривень на місяць — це ваше «дякую» редакції та внесок у її розвиток.

Підтримати

Продукти роблять навіть із мертвих бджіл

Продукти роблять навіть із мертвих бджіл

Олександр Довгалюк займається бджільництвом з 16 років. Доглядати пасіку йому допомагає родина. Продукцію продають у сімейному магазині «Бджільництво».

Олександр родом з міста Новоград-Волинський Житомирської області. Коли йому було вісім років, батьки розлучилися. Він з мамою переїхав у Ямпіль. Вчився у школі № 2, а після дев’ятого класу пішов у Чернятинський радгосп-технікум — навчатися бджільництву.

— Я бачив, як люди займаються цією справою. Вона мене приваблювала і захоплювала. Навчався чотири роки.

 

У 1993 році на переддипломну практику Олександра направили у село Пороги. Проте керівник місцевого господарства Микола Пастернак сказав, що нині пасіки у них немає, тому на практику прийняти не може. Але пообіцяв після навчання взяти на роботу.

— Він здержав своє слово, і мене оформили на роботу. Пасіка була занедбана. Я потрошки почав витягувати і чистити вулики. На третій місяць роботи господарство закупило 25 бджолосімей. Так я почав пасічникувати.

Пасіка знаходилась у селі Добрянка над ставком, Олександр добирався туди на велосипеді, потім обзавівся мотоциклом. З часом на колгоспній пасіці вже налічувалося 50 бджолосімей, і меду від них отримували щороку все більше.

Пасіка на колесах

Через кілька років у Олександра з’явилась ідея пасіки на колесах.

— Щоб мати більше меду, потрібно вивозити пасіку ближче до полів, де цвітуть сільськогосподарські культури. Спочатку вулики грузили на машину. Але вантажники бояться бджіл, тікають і кричать. Тоді я вирішив зробити пересувний бджолопавільйон, тобто причеп з уже встановленими на ньому вуликами.

У колгоспі був занедбаний автомобіль, який раніше перевозив худобу. Олександр його переробив на бджолопавільйон і почав кочувати до полів, де цвіли соняшник і гречка. Результати були непогані, але через три роки у Олександра погіршилося здоров’я, і продовжувати працювати у господарстві він не міг.

– В автокатастрофі загинув мій дядько, головний землевпорядник району Сергій Поліщук.

Мені він був за батька, і після похорону я впав у важку і затяжну, на два роки, депресію.

Коли Олександр одужав, Микола Пастернак запропонував йому взяти пасіку в оренду. Так колгоспні вулики «переїхали» до будинку Олександра, де була і його власна пасіка – разом налічувалося більше 100 бджолосімей. Однієї машини для транспортування вуликів стало замало, тоді господар придбав ще два старих авто і переобладнав і їх на бджолопавільйони. У них пасіка кочує і нині.

Коли у 2008 році була повінь, господарство Довгалюків сильно постраждало. У хаті повалилися перестінки, завалилися сараї, частину вуликів знесло водою. Але поступово все відбудували і відновили.

 

Медова Гальжбіївка

Раніше Олександр кочував зі своєю пасікою усім Ямпільським районом, часом і в Томашпільський навідувався. Але вже п’ять років далеко не від’їжджає. Пальне дороге, для перевезення треба наймати трактори, для охорони – сторожів. Це все витратно. Тому тепер пасіка зазвичай знаходиться у Гальжбіївці.

Олександр створив спілку пасічників «Медовий край». Не для вигоди, адже внесків ніхто не сплачував, а для того, щоб збиратися, спілкуватися, ділитися знаннями і досвідом.

— Крім того, спілка — це юридична особа. І сила. Наприклад, якщо хтось комусь бджіл потруїв, то спілка допомогла б відстояти інтереси бджоляра в суді. Але ніхто не збирався, а на мене звалилася велика кількість звітів, паперової роботи, та ще й потім вимагали відкрити рахунок у банку. Я й подумав: нащо мені спілка, я хочу бути простим пасічником.

Крім меду, Довгалюки збирають на пасіці квітковий пилок, прополіс, пергу (перероблений бджолами пилок). Виготовляють настоянку воскової молі (шкідника, що їсть віск), а ще роблять настоянку на підморі (мертвих бджолах) – її приймають всередину або роблять натирання суглобів.

 

Заробляють також продажем бджолопакетів: з вулика продається частина сім’ї матка і чотири рамки запечатаного розплоду. Такий пакет коштує від 600 до 800 гривень.

— Цієї зими ми повністю реконструювали пасіку, вклали багато коштів. Раніше були вулики-лежаки, але з ними важко працювати. Торік ми замовили у Західній Україні багатокорпусні вулики. Всю зиму я робив нові рамки, а навесні всією сім’єю фарбували вулики.

Мед качають електромедогонками, для різання рамок використовують електричний ніж. Раніше мед з усієї пасіки відкачували сім днів, а з електроприладами виходить удвічі швидше. Купили електростанцію із живленням 220 вольт.

«Це на хліб з маслом»

Спочатку мед продавали на ринку, а потім вирішили відкрити власний магазин. Міська рада землю виділила, але дозволу на будівництво не давали два роки.

Отримавши врешті дозвіл, за рік збудували магазин і у 2005 році відкрили його.

— Магазином займається дружина. Доходу небагато. Взимку каса за день — 20 гривень. У сезон прибуток більший. Спочатку ми продавали біодобавки на продуктах бджільництва. Потім перестали, бо фабрика знаходиться в Криму.

Займалися кремами з прополісом і медом. Але повідкривалися інші магазини, і в нас зменшився товарооборот. На сьогоднішній день торгуємо тим, що маємо. Продукти бджільництва – власного виробництва. Мені спокійно, бо я знаю, що все якісне.

Зараз Олександр тримає пасіку зі 150 бджолосімей. Кожна з них в рік дає по 30-40 кілограмів меду. Хоча цей рік, як каже пасічник, видався дуже поганим, викачали зовсім мало — 12 бідонів по 40 літрів.

На мед ціни в середньому від 80 до 100 гривень за літр (1,5 кг). Соняшниковий — 80 гривень, різнотрав’я — 100 гривень, липа — 140 гривень, акація — 200 гривень.

 

А ще в магазині продають фіалки, які вирощує дружина Людмила, та свічки, які вона виготовляє сама. Є тут і мило ручної роботи 21-річної доньки Ірини, котра навчається у Вінницькому медичному університеті. Сину Назарію 13 років, він – учень гімназії, а вдома займається розведенням перепілок, так що у сімейному магазині продають ще й перепелині яйця.

— Хотілося б передати всю свою справу синові. Бджоли — це не бізнес, тут не озолотишся, це на хліб з маслом. Мої діти мають невеликий дохід, проте знають ціну грошам і куску хліба. Отак ми живемо і працюємо.

Знайти схожі статті:, ,
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Увійти за допомогою: 

Оголошення

Увійти

Увійти за допомогою: 

Реєстрація

Увійти за допомогою: 

Generation password