Чому саме ця людина?
Ямпільчанка Маша Гедзюк не очікувала, що стане рок-співачкою. Тим паче — в Росії, куди вони з чоловіком переїхали рік тому. Але співає вона з дитинства, не обмежує себе у музичних стилях. У гурт «Ладушка» прийшла вже тоді, коли музиканти записали перший альбом «Солнцекараул» із попередньою вокалісткою. Тепер гурт готується записувати другий альбом, пісні для якого пишуть уже під голос Маші.
Нині ямпільчанка та її чоловік Дмитро, який також родом з України, мешкають у Козельську — місті не набагато більшому, ніж Ямпіль. Воно знаходиться за 200 кілометрів від Москви. Обоє працюють на місцевому молочному заводі. Виховують доньку.
У розмові з «Дирижаблем» одразу домовилися обходити теми політики і війни. Дівчина каже, що люди скрізь однакові — хороші. Як ти до них, так і вони до тебе.
Музикою я займалася з дитинства. Це завжди було моїм улюбленим заняттям. Вокалу вчилася у музичній школі. У 2004-2005 роках почала виступати на конкурсах типу «Музичної парасольки». Займала призові місця. А що тоді співала, вже точно не пам’ятаю. Якось була пісня Аліни Гросу «Свобода», був ще рок-н-рольчик такий запальний. Різне було.
Якось мікрофон вимкнувся, але я не розгубилася і співала до кінця. Тоді я не перемогла, але отримала приз глядацьких симпатій.
У підлітковому віці я слухала все. У музичній школі ми вчили класику, і вона мені подобалась, я кайфувала від неї. Потім слухала тектонік, всяку таку електронну музику. А ще важку музику слухала, метал. Я ось Amatory люблю, Stigmata, System of a Down. Дабстеп і репчик послухати можу. І фольклор. Я з ним близько знайома, бо ж вивчала в музичній школі. Музика — це настрій, от у мене сьогодні гарний настрій — можу одну музику послухати, завтра настрій інший — і музика інша.
Інтерес до важкої музики був завжди. Але от щоб тусуватися з рокерами, щоб купу дірок у всіх місцях собі поробити, то такого не було.
Закінчила школу в 2011 році. А музичну — двома роками раніше. Потім вчилася в Тульчині, в технікумі на ветеринара. Там зустріла свого майбутнього чоловіка — Дмитра. Він ветлікар, родом також з Вінницької області, з Чернівецького району. Вийшла заміж, потім пішла в академвідпустку, народила дочку Ангеліну. І якось так вийшло, що в технікум я не повернулася. Більше не бачила сенсу в цьому навчанні, хоча перший курс закінчила зі стипендією.
Коли вчилася в технікумі, то їздила від нього на всякі конкурси. Грала в КВН. Це також досвід був. Будь-яка сцена — це досвід.
Чому переїхала в Росію? Мій батько родом з Козельська — міста, в якому ми зараз із чоловіком живемо. Тут був наш прадід, нам захотілося поїхати в гості, відправили мого чоловіка і брата. І якось так склалося, що моєму чоловікові запропонували хорошу роботу на місцевому молокозаводі. Всі умови: квартиру, службову машину…
Вирішили разом переїхати. Дочку спочатку на Україні залишили, потім забрали. Перший час я розповсюджувала парфюмерію, а зараз влаштувалася менеджером на молочному заводі.
До гурту «Ладушка» потрапила несподівано. Мені просто подзвонили і спитали: «Хочете співати в гурті?». Я почала розпитувати, і в той же вечір поїхала на прослуховування. Сподобалась їм, а вони сподобалися мені. Виявилося, що хлопці мене помітили, коли я виступала на одному з концертів у Козельську.
До цього у «Ладушки» була інша вокалістка. Вони з нею один альбом записали — «Солнцекараул». Вона дружина бас-гітариста. Талановита дівчина, гарно співає. Але погано переносить дорогу, через те їй важко даються концерти. Вона до мене добре поставилася, підтримує.
Політики в наших піснях немає. В основному — старослов’янська тематика. Хлопці з нашого гурту цікавляться історією, легендами, старими казками. Їм цікаве те, що було в минулому.
Репетиції у нас тричі на тиждень. Їду на нашу базу після робочого дня, по вихідних також збираємося. Це не напряжно, навіть навпаки — релакс. Це хобі, хоча воно вже починає приносити дохід. Усі зароблені на концертах гроші вкладаємо у розвиток гурту.
Я з «Ладушкою» вже чотири місяці. Найбільша аудиторія, перед якою за цей час довелося виступати — близько тисячі людей. Влітку ми в основному їздимо по фестивалях, взимку виступаємо в клубах. Були вже у Москві, Тулі, Брянську, Калузі. Маємо ось у Білорусь їхати.
Наша фішка — позитив. У нас музика важка, але вона позитивна. Ми не хочемо грузити людей, навпаки — намагаємося розворушити, зарядити доброю енергією.
У Ямполі залишилися мої рідні. Мати, батько, а ще — куми, друзі. Спілкуюся з ними по скайпу. З рідними частіше, з друзями — іноді. Часу не вистачає навіть на те, щоб виспатись нормально.
Сумую за багатьма, особливо — за подругою своєю Настею. Вона зараз працює медсестрою у пологовому відділенні.
Мені не важко жити в Росії — попри війну і все таке. Люди тут нормально до мене ставляться, з розумінням, з повагою. А політикою я не цікавлюсь і новин не дивлюся. Знаю, що українців у нашому місті багато і якогось пресингу психологічного ніхто не чинить. Я навіть пісні українською тут на концертах співала. Місцевим подобається, слухають, аплодують.
Я приїжджаю в Україну час від часу. Вчуся заочно в аграрному університеті у Вінниці. Звичайно, заїжджаю в Ямпіль до рідних.
Приїхати з «Ладушкою» і дати концерт було б непогано. Правда, зараз це складно, є багато юридичних нюансів. Але все-таки було б добре. Думаю, хлопці з гурту це б підтримали.
Автор публикации
Коментарі