«У таборі була моя перша в житті дискотека»

«У таборі була моя перша в житті дискотека»

Лєра Павлова — 12-річна ямпільчанка. Дівчинка вчиться у гімназії і переходить у сьомий клас. Нещодавно вона повернулася з табору «Світанок», де відпочивала три тижні.
Мама Лєри заплатила за путівку 350 гривень, при повній вартості 2800. Решту оплатив районний бюджет і профспілка медиків.
Через брак фінансування цього року «Світанок» прийняв лише одну зміну. Діти заселилися 1 липня. Але Лєра побувала там ще за тиждень до відкриття разом з іншими волонтерами Дирижабля. Хлопці й дівчата тоді допомагали наводити порядок у таборі: разфарбовували гойдалки, лавки та старі радянські гіпсові статуї піонерів.
Ми попросили Лєру поділитися враженнями про відпочинок у таборі. І ось що вона нам розповіла:

Я жила в одному будиночку ще з трьома дівчатами. Одна з них моя однокласниця Віка. Ще одна дівчинка з Ямполя — сусідка Віки, Аделіна. І Каріна — вона з Чернівецького району. Всім по 11-12 років. Ми дуже подружилися. Допомагали одна одній.

Розподілили обов’язки по прибиранню. Я виношу сміття, Каріна миє підлогу, Аделіна витирає пил, а Віка прибирає територію навколо будиночку. І так по черзі.

Наш третій загін називався «Незалежні». В ньому було спершу 26 дітей, а потім 22. Четверо поїхали майже з самого початку — хтось захворів, а в когось плани змінилися, на море поїхали. Всього в таборі було п’ять загонів. У кожному загоні були діти приблизно одного віку. В одному загоні старшокласники, в іншому — зовсім маленькі, перший-другий клас. Ми — середні.

Між загонами постійно влаштовували змагання. Треба було показувати уміння танцювати, співати, пародіювати. Загонам вручали по дві картки: на одній вказана назва пісні, а на другій — стиль, у якому потрібно її заспівати. Ми витягли «Антошка, Антошка!» і мали заспівати її у церковній манері. Вийшли на сцену, співали і після кожного рядка хрестилися. Було весело, глядачам сподобалося. У цьому змаганні ми спочатку обіграли четвертий загін, а перший загін обіграв другий. Зустрілися з першим у фіналі, але вони виграли. Це старші діти. Їм десь по 15-17 років.

Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка

 

Нашою вожатою була Анастасія Федорівна. Їй 19 років. Вона живе і навчається у Вінниці. Дуже сувора, але справедлива. Ми з нею подружилися. Вона коли ходила по будиночкам перевіряти чи всі вже повлягалися спати, завжди затримувалася у нас. Розмовляли по душам. Їй ще допомагав другий вожатий — Євгеній Валентинович.

Їздили на екскурсії у Бушу. Ходили у фортецю, у скельний храм, відвідали підземелля з пороховими бочками та могилу Мар’яни Завісної (вдова сотника, яка під час облоги Буші у 1654 році підірвала себе разом з поляками; її могила у Буші не справжня, а символічна — Дирижабль). Також бачили розкопки трипільського поселення.

Дуже часто фільми крутили. Ставили проектор в актовому залі. Запам’ятався смішний мультфільм «Гидке каченя і я». А ще фільм — «Ілюзія обману». Дуже цікавий. Але ми його не додивилися. Прийшов директор і сказав, що уже одинадцята вечора і всім треба спати лягати. Фільм просто пізно нам включили, напевне.

Десь через тиждень після заїзду зробили басейн. У довжину п’ять метрів. Глибина невелика, мені було по груди. Пускали туди або чотирьох старших дітей, або шістьох молодших. Всі дуже любили купатися. Поряд з табором ще була річка, але туди ходити нам суворо заборонили.

З табору виходити не можна було. Тільки з вожатими. Але я знаю, що старші діти ходили за паркан. В село ходили — у магазин.

Мама до мене за ці три тижні часто приїжджала. А коли не могла приїхати, то передавала з кимось передачу. Теплий одяг, наприклад. Бо тоді, після дощу на Івана Купала, дуже холодні вечори і ночі стали.

Вожаті перевіряли, чи є у нас заборонені продукти. Якщо знаходили — то прямо у нас на очах їх виливали чи якось по-іншому знищували. Щоб ми не думали, що вони собі це забирають. Заборонено було все, що швидко псується. Йогурти там і все таке. А ще солодка вода. В мене якось знайшли солодку воду. Її мама привезла. Але не забрали. Сказали тільки, щоб ми випили її за півтори години, бо зіпсується.

Діти з табору їздили у Вінницю. Але я не їздила. Вони були у аквапарку і на ковзанці. За вхід туди потрібно було додатково по 90 гривень заплатити. Не треба було докладати тим, хто з Чернівецького району, бо за них уже все було заплачено. Бажаючих було багато. За один раз не змогли навіть всіх забрати. Тому автобуси два рази їздили.

Було дуже багато цікавих конкурсів. Наприклад, «Ромашка». На пелюстках паперової ромашки написали кумедні завдання. Потім із залу викликали кого-небудь і він мав виконати завдання, яке йому випало, самотужки або з допомогою друга. У залі постійно стояв регіт, бо завдання були дуже смішні. Треба було зобразити пісню «Я і Сара — кльова пара». Або з людей, що сиділи у залі, потрібно було зібрати команду, яка б поставила сценку «Баба з воза — коням легше».

Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка
Світанок, Табір, Петрашівка

 

Годували нас добре і ситно. Сніданок був о 9.00, обід о 14.00, вечеря о 20.00. Між вечерею і обідом був ще підвечірок, на нього давали булочки з какао чи чаєм. На обід завжди був суп, на друге гарнір із котлетою чи відбивною. М’яса давали багато. Кілька разів давали сосиски на вечерю. Але не часто. Шкода, бо для нас це завжди було як свято. Любили їх дуже.

Ми прокидалися о восьмій ранку. Приходила вожата і стукала нам у вікна. Йшли чистити зуби, а потім на зарядку. Її проводили кожен день, окрім неділі. Після зарядки нас усіх збирали і казали, що будемо робити сьогодні. Після сніданку завжди були якісь ігри чи конкурси. А по обіді — тиха година. Треба було відпочивати у себе в хатинках. Але насправді ніхто так не робив, хіба що наймолодші.

У таборі була моя перша в житті дискотека. В Ямполі ж я поки не можу піти в «Атлантіс» танцювати, там тільки старші. А тут нам ставили музику прямо на вулиці. Грали дуже різні треки. І клубна, і Настя з Потапом. Вмикали пісні для повільних танців. В перший вечір одну, потім вже по дві. А в останній день нам увімкнули аж три. Це сподобалось усім, особливо мені.

У таборі в мене з’явилося багато нових друзів та знайомих. Шкода було розлучатися. За деякими подружками я буду дуже сумувати. Але ми усі пододавалися один одному у Вконтакті. І вожата наша в мене тепер у друзях.

Автор публикации

не в сети 4 недели

Катя Кравченко

Комментарии: 0Публикации: 117Регистрация: 11-06-2016
Знайти схожі статті:, , ,
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

  1. Як це мило) Приємно читати про табори, що такi iницiативи досi є. Особливо насмiшило фарбування пiонерiв — прям бачу їх!

Надіслати

Оголошення

Авторизация
*
*
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Генерация пароля