Історія ямпільської районки

Історія ямпільської районки

Початком епохи друкованих ЗМІ у Ямполі можна вважати квітень 1919 року. Маємо щонайменше два докази цього. Перший з них — відповідь на запит редакції тоді ще «Слова хлібороба» від Інституту історії партії при ЦК Компартії України: «На Ваше письмо от 16 января 1979 года сообщаем, что в протоколе №4 собрания коммунистов в городе Ямполе от 22 апреля 1919 года, на котором присутствовало 16 человек, записано: “Постановили: приступить к изданию органа “Ямпольский коммунист”».

Що є в архівах

Жодного, навіть напівзотлілого, примірника «Ямпільського комуніста», на жаль, ніде не збереглося, через те найвищі архівні інстанції Радянського Союзу не погоджувалися з датою заснування ямпільської газети. Від Всесоюзної книжкової палати у Москві редакція «Ямпільських вістей» отримала свого часу таку відповідь: «…сведения по газете “Ямпольский коммунист” отсуствуют во Всесоюзной книжной палате, факт её выхода достоверно не подтвержден. Газета “Червона Ямпільщина”… издавалась в г. Томашполе в 1921 г. Мы располагаем сведениями по данной газете с №3 (8 июня) по №14 (7 ноября), хранится в Государственной библиотеке СССР им В.И. Ленина… Считаем, что Ваша газета может включить в свою историю газету “Червона Ямпільщина“ и указывать на первой полосе: Издается с 1921 года».

Втім, дуже скоро «Червона Ямпільщина» змінила назву на «Червоний прикордонник», а на початку 30–х років газету, у зв’язку з початком процесу колективізації в українських селах, перейменували на «Наддністрянський колективіст».

Попри відсутність першого примірника, другий номер «Колективіста», від 6 січня 1931 року, зберігається у Книжковій палаті імені Федорова у Харкові.

Колишня Всесоюзна книжкова палата Москви зберігала у своїх архівах примірники газети, починаючи з 1932 року.

Краєзнавчий музей Ямполя має ксерокс числа «Наддністрянського колективіста» від 1 січня 1936 року, де, зокрема, можна дізнатися, що 3 січня в приміщенні Ямпільського кінотеатру відбудуться районні партійні збори, а також ознайомитися з завданнями трудового люду на 1936 рік та прочитати бадьору статтю під назвою «Жити стало краще, жити стало веселіше».

Під час війни

Краєзнавчий музей може похвалитися й оригіналом примірника від 2 липня 1941 року, вщент заповненого останніми повідомленнями та воєнними повідомленнями Радянського інформбюро. Ось витяг з денного повідомлення за 29 червня, надрукованого в цьому числі: «На Луцькому напрямку тривають великі танкові бої, в ході яких наша авіація завдала ряд нищівних ударів по танках противника. Результати бою уточнюються. Вздовж усього радянсько–фінляндського кордону противник проводив посилену наземну розвідку, супроводжувану артилерійським вогнем. Усі намагання розвідників проникнути на нашу територію відбиті. На інших ділянках фронту наші війська міцно втримують держкордон». Можна там відшукати і замітки про те, як жінки Ямпільщини збирали і відсилали до Москви гроші на танк чи літак.

Під час фашистської окупації друк газети зі зрозумілих причин припинився. Відновили його відразу ж після звільнення Ямполя, 19 квітня 1944 року.

Газета виходила форматом в один листок, на сірому обгортковому папері, а її штат складав усього три людини: редактор, коректор і секретар.

Володимир Орлик, перший післявоєнний редактор газети, у листі до 60–річного ювілею газети писав: «Влився я у ваш колектив ще тоді, коли за Дністром ще продовжували гриміти бої… Але у нас був наказ: випускати газету, вона дуже потрібна… І ми це робили. Хоч, правда, було нелегко: не вистачало людей, обмаль шрифтів, папір був такий, що хіба що для обгортки годився».

Посада «крутильщик»

У 1948 році Орлика змінив Ізраїль Єнтіс, котрий у своїх листах до газети згадував: «К этому времени газета печаталась уже на белой, газетной бумаге… Полиграфическая база была весьма ограниченной. Гранок запаса в очередной номер газеты иметь не было возможности, так как не хватало шрифта. В то время газету печатали вручную. Была в типографии такая должность — крутильщик, но так как человек уставал, не в состоянии выкрутить весь тираж, то ему приходили на помощь сотрудники редакции».

У ті часи газета повністю набиралася вручну: букви, по одній, у потрібному порядку складалися на матрицю — спеціальну пластину, яка лишала на папері відбиток з текстом потрібної статті. Після вичитки статей редактором слід було дочекатися цензора, і тільки після цього газета діставала дозвіл на друк.

На початку 1960–х років газета отримала нову назву — «Слово хлібороба», а в 1962 році — статус районної газети, після, власне, створення Ямпільського району. Тоді в редакції працювали до 14 людей. Газета виходила тричі на тиждень: у вівторок, четвер і суботу.

Розповідь Миколи Вересня про історію журналістики в Україні у 80-тих роках:

Величезні тиражі

Ямпільські газети, до речі, ніколи не продавалися у вільному доступі, тільки за передплатою. «Слово хлібороба» користувалося великим попитом (тодішні наклади сягали 10–12 тисяч примірників), народ просив подовжити передплату навіть після того, як її вимушено зупиняли, адже редакція мусила зважати на кількість паперу, яку виділяла держава на друк газети.

Професійні поради аграріям, новини з полів, звіти про поточне життя колгоспів району та місцеві успіхи (приміром, про замовлення ямпільському консервному заводу виготовити 470 тисяч банок черешневого та вишневого варення для учасників Олімпіади–80 у Москві), рубрики «Людина і закон», «Патріот», «Цікаві зустрічі» (інтерв’ю та розповіді про відомих людей), «Горлиця» (для і про жінок) – стандартні тогочасні рубрики.

Листи у редацію

За відсутності інтернету та безперебійного телефонного зв’язку редакція примудрялася активно спілкуватися зі своїми читачами за допомогою пошти. Слова подяки, привітання, вимоги пояснення чи навіть скарги (на все на світі: від поганого стану доріг до неврівноваженості начальника) — неповний список того, з чим доводилося працювати відділу листування.

Кожен лист, що надходив до редакції, реєстрували в окремому зошиті, і головний редактор вирішував, який саме відділ мусив опікуватися ним і давати відповідь.

Ось кілька прикладів того, що хвилювало ямпільчан тоді:

О. Марцішевський, інвалід Великої Вітчизняної війни, житель с. Добрянки: «Більше місяця в моєму будинку не говорить радіо. Дзвонив у сільське відділення зв’язку, звертався до начальника, а результатів ніяких. У країні зараз стільки відбувається цікавих подій, а я через байдужість зв’язківців не маю змоги про них почути».

Н. Мазур, жителька м. Ямпіль: «Хотілося б знати, чи об’єктивно комбінат комунальних підприємств визначив нормативи витрати газу в квартирах багатоквартирних будинків, де є і де немає газових колонок».

У першому випадку хтось із представників редакції мусив би перевірити, чи справді не працює радіо, і потім газета вже від свого імені зайнялася б вирішенням цієї проблеми. У другому — пані Мазур отримала б у наступному чи через кілька випусків детальне пояснення того, за яким принципом робить свої розрахунки комбінат комунальних підприємств і чи претендують вони на об’єктивність.

А як тепер

Зараз «Ямпільські вісті» виходять на чотирьох сторінках двічі на тиждень. Тираж газети, за словами її головного редактора Олени Скорупи, 2500 екземплярів. З кожним роком наклад стає все менше, але це загальна тенденція для друкованої преси: аудиторія переходить в інтернет. Втім, свого сайту у «Ямпільських вістей» немає. Головний редактор пояснює це дефіцитом кадрів. В редакції працює шестеро людей, троє них пишуть статті.

— А такої людини, яка б могла вести сайт, у нас немає, — каже Олена Скорупа.

Зараз «Ямпільські вісті» фактично є частиною структури районної влади. Але в перспективі газета має бути роздержавлена, як це передбачає закон про реформування комунальних ЗМІ, прийнятий у 2015 році.

Кабмін уже затвердив перелік з 244 видань, які будуть роздержавлені під час першого етапу реформування. У цьому списку 16 редакцій з Вінницької області, але «Ямпільські вісті» туди не увійшли. — Ми підемо на другий етап реформування. Він має бути у 2017 чи у 2018 році, — пояснює головний редактор районки.

Роздержавлення — це фактично перетворення комунальних і державних видань, які утримуються за рахунок бюджетів, у бізнес-структури. Олена Скорупа каже, що зараз місцевий бюджет фінансує їх лише на одну третину, решту редакція заробляє самостійно — на реалізації тиражу і продажах реклами.

Точного уявлення як саме пройде роздержавлення «Ямпільських вістей» журналісти районки ще не мають. Але потрохи вже готуються до цього.

— Є программа роздержавлення, яка складається з 15 кроків. Потроху ми вже почали її виконувати, — каже головний редактор.

 

Знайти схожі статті:,
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Оголошення

Увійти

Реєстрація

Generation password