Хто є хто у «Тирасі»: гравці розказують про себе

Ямпіль завмер в очікуванні: чи зможе «Тирас» перемогти на чемпіонаті області. Про це дізнаємося вже завтра, 27 лютого, а поки ж розкажемо, ким є ті хлопці у формі. Чим вони живуть поза футболом, про що мріють і чим цікавляться.

Насправді, склад «Тирасу» змінюється від гри до гри. Чимало його гравців вчаться або працюють поза Ямполем, приїздять лише на тренування чи ігри. Із тих двадцяти п’яти спортсменів, яким довелося одягати тирасівську форму, ми поспілкувалися з чотирма. Серед них є, приміром, колишній гравець молодіжного команди «Металіст» та вчитель історії.

Влад Миронишин, 18 років, нападник

Його називають безстрашним нападником. А ще він золотий медаліст, бодібілдер і фанат київського «Динамо». У його житті крім футболу був ще один –бол, але вони не знайшли спільної мови. Влад кинув волейбол через півтора роки: «Це нудно і нецікаво. Який сенс просто щось підкидати руками?». Довелося змінити безглузде, на його думку, заняття, на інший спорт.

На перше заняття з футболу хлопець запізнився.

— Тато домовився про заняття завчасно, але вперше у зал привела мама — тато був на роботі. Я забіг, коли всі вже займалися з м’ячами, біля стінки відробляли удар «щіткою». Я теж почав тренуватись, прислухаючись до порад тренера. А вже за кілька днів забив перший гол. Після того рахував, скільки їх за місяць. Підрахунок маленьких перемог лишився у дитинстві. На відміну від футболу і любові до «Тирасу»:

— У мене мурахи по тілу від командної перемоги. Це додає внутрішньої сили.

Влад вивчає менеджмент зовнішньоекономічної діяльності у Вінниці і вже знає, де знадобляться його університетські знання. У бізнесі. Хлопець хоче відкрити магазин стокового одягу. Швидше за все, в Одесі. І вже почав реалізовувати цей задум, поки лиш в інтернеті: він купує на секондах по Україні одяг і перепродає його ямпільчанам. Каже, що люди збідніли і більшість не може дозволити собі нові брендові речі. Лишається тільки китайське і неякісне. А у стокових крамницях завжди можна знайти недорогий, брендований та майже новий одяг. Постачанням такого Влад і займається, згодом планує почати закуповувати речі прямо з-за кордону.

А поки він з радістю згадує, як вдалося зустрітися із футбольним кумиром Олександром Алієвим: на матчі чемпіонату України серед аматорів підійшов до нього і попросив зробити селфі. Футболіст не відмовився.

Олег Здановський, 18 років, півзахисник

Бігає футбольним полем з дев’яти років. Його фаворити — каталонська «Барса». Ще він займається настільним тенісом, хоча це не так серйозно, як футбол. З останнім життя зв’язало міцно: командою їздили на турніри у Київ і Львів, виборювали призові місця, подорожували країною.

Все почалося з того, що він прийшов на перше тренування і виявився наймолодшим і найнижчим у команді. Це його не зупинило. І атмосфера сприяла: всі дружили і не ображали найменшого.

Тепер він вчиться на факультеті правознавства, для цього їздить аж в Ірпінь, і цікавиться історією: каже, знати минуле за українських обставин просто життєво необхідно. Олег тішиться позитивним змінам, особливо коли це стосується Ямполя. Наприклад, що знайшлися ідейники турніру з міні-футболу. Хочеться сподіватися, що це не остання ямпільська подія, якій радітиме хлопець.

Максим Дабіжа, 19 років, захисник

Він перевершив навіть Олега — подався у футболісти восьмирічним. Вболіває за «Реал Мадрид». А ще співає, виступає на університетських вечорах і вчиться на юриста в Одеській академії.

Хлопець два роки грав за молодіжну команду футбольного клубу «Металіст», але довелося піти. Як це часто трапляється у спортсменів, через професійну травму. Навіть попри те, що хлопець швидко відновив форму, «Металіст» чекати не став, на поле вже випустили іншого спортсмена. Але хлопець не шкодує, бо отримав класний досвід. Молодіжка платила стипендію 2000 гривень і дозволила об’їздити усю країну.

Максим пішов грати на чемпіонаті України за Вінницю. Це тривало лише сезон, бо потім збірна розпалася і збанкрутіла, а хлопець повернувся у Ямпіль і продовжив грати у «Тирасі».

Звісно, рівень попередніх його клубів був більш професійний, але Максим вперто відстоює репутацію рідного місцевої команди: «Ямпільський футбол завжди був сильним і потужним», ствердужує він.

Володимир Булат, 24 роки, голкіпер

Насправді він не просто футболіст, а вчитель історії у Гальжбіївській школі. «Люблю науку», — пояснює свій вибір професії. Жартує, що футболом займається, відколи себе пам’ятає. Тож ніхто не знає, коли його нога вперше жбурнула м’яч на полі. А у «Тирасі» грає з п’ятого класу. Тепер хлопець готується до обласних змагань і п’ять разів на тиждень тренується. Все задля високої мети: «Маю надію на масштабне відродження футболу в місті».