Що робити, коли в бюджеті бракує грошей

Коштів місцевого бюджету вистачає лише на головні потреби району. На глобальні ж проекти, ремонти або будівництво, гроші доводиться шукати в інших джерелах. Одним із них є гранти, тобто фінансова допомога з-за кордону, рідше — від держави або підприємців.

Гранти дають на різне: закупити обладнання, відремонтувати школу, прокласти дорогу або провести фестиваль. Тобто на будь-що, що приносить користь громаді, поліпшує її життя чи вирішує якусь проблему.

Втім, отримати грант не легко. Спершу слід заповнити заявку: детально описати те, що планується зробити, обґрунтувати бюджет, якщо йдеться про ремонт — надати усі креслення, дозволи, експертні оцінки. Таких заявок донори (так називають тих, хто виділяє гроші), отримують десятки або й сотні. Серед них обирають кілька кращих.

Свій перший грант Ямпільщина виграла ще 2006 року. На нього відремонтували трактор, купили причеп та машину, яка дробила деревину на щепу. Трактор збирав обабіч доріг гілля, потім його перероблювали і так опалювали школу в селі Пороги.

— Заявку на той грант допомагали писати вінницькі колеги. Переписували її, мабуть, місяць, бо ще нічого не уміли, — згадує Людмила Майорова, перша заступниця голови Ямпільської райадміністрації.

За десять років вона та її колеги набили руку в написанні грантових заявок. Відкрили при адміністрації Ресурсний центр: там працюють три людини й займаються винятково пошуком грантів для району. За рік лиш на обласний конкурс надсилають по 25-30 заявок, а ще ж є всеукраїнські та міжнародні.

— Торік ми подали 28 заявок на область, з них виграли десять, а попереднього року з двадцяти отримали гроші на шість.

Завдяки цьому у восьми освітніх закладах встановили нові вікна, Бушанська школа отримала нову їдальню, Северинівська — спортивний інвентар, а будинок культури в Гальжбіївці — актову залу. Також почали будувати дитячий садок в Дорошівці, в Ямполі зробили капітальний ремонт музичної школи.

Втім, отримати гранти можна не лише на такі грандіозні проекти, але й на простіші речі. Приміром, ямпільчанка Вікторія Пасілецька за сприяння райадміністрації теж виграла грант і провела в Ямполі україно-молдовський дитячий фестиваль. На нього витратили лише 11 тисяч гривень.

— Якщо маєте якусь ідею, то приходите до нас. Ми сідаємо, шукаємо грант, спільно пишемо заявку. Усім готові допомагати, аби люди лиш ініціативу проявляли.

І цією можливістю слід користуватися, адже гранти можна отримати навіть на освіту, подорожі, відкриття власного бізнесу чи закупівлю обладнання.

Дають їх на лише містам чи установам, але й приватним особам. Втім, ямпільчани знають про це мало, про допомогу в їх пошуку просять рідко. Та й керівництво сіл активізувалося не так давно.

— Це тепер у нас черга сільських голів стоїть, бо ж побачили, що реально щось змінюється в селах. А раніше ніхто не розумів, що таке гранти, навіщо їх дають. Інколи села доводилося силою змушувати ті заявки писати.

Колись Ямпільському району випадково дістався невикористаний грант Шаргорода. Місто його виграло, але за півтора роки не спромоглося нічого зробити. Тоді донори подзвонили в Ямпіль та запропонували віддати кошти нам. Єдина умова: все те, на що Шаргород мав два роки, виконати треба за кілька місяців.

— Звісно, ми погодилися. Скликаю я голів сіл, пояснюю їм все. Кажу: гроші дають, треба брати, щось робити. Давайте освітлення робити. Хто готовий взятися? А ніхто не погодився! Подумайте тільки! Бо ж це треба було все швидко робити, клопотів багато.

Тоді сільських голів вирішили «брати силою»:

— Дзвоню на Довжок, кажу голові: я вас попереджаю, якщо зараз мені відмовите, повірте, скільки буду працювати в адміністрації, ви більше ні в один проект не зайдете. Він каже: «Поняв». Я дзвоню таким самим методом далі в — Гальжбіївку, Русаву, Гонорівку… От так змушувала людей встановлювати світло на вулицях.

Ресурсний центр дуже хоче, аби сільради самостійно писати грантові заявки. Бо ж протягом року люди приносять десятки клопотань: комусь котел треба купити, десь змінити вікна або полатати дороги. Їх відразу можна оформлювати в заявки, тоді й гроші на виконання знайдуться швидше. Взагалі ж, чим більше подібних звернень буде, тим краще. Не лінуйтеся приносити в міську чи сільську раду свої пропозиції та вимоги: що варто зробити у вашому населеному пункті.

Аби навчити сільських голів готувати заявки, райрада влаштувала в 2012 році власний конкурс грантів. На нього з бюджету виділили 280 тисяч гривень, тобто по 10-15 тисяч на громаду. Кожна мала розписати, що саме треба зробити в їхньому селі.

— Звісно, оплатити великі проекти ми не могли, але одне село розчистило кладовище, інше поремонтували майданчики в дитячих садочках чи будинки культури.

Більшість грантів нереально отримати без співфінансування. Приміром, планують поремонтувати дитячий садок, і на це потрібно півмільйона гривень.

Якщо село виділить 10-20% від суми, тобто 50-100 тисяч, то донор — дає решту. Часто також вимагають, аби 5% доклало місцеве населення.

Так люди показують, що їм справді важливий цей проект. Та й за його виконанням будуть стежити пильніше.

— Кілька разів бувало, що не встигали збирати гроші і втрачали кількамільйонні проекти. Шкода, бо Качківська та Дзигівська сільські ради підготували усе, аби починати ремонти, а коштів у людей не змогли зібрати. То проекти й до сьогодні не реалізовані.

На ремонт дитячого садка в Гальжбіївці гроші збирали вихователі: ходили селом, говорили з людьми. Кожну пожертву фіксували: скільки та від кого, назбирали 16 тисяч гривень. А в Безводному батьки та вихователі влаштували ярмарок для збору коштів. Найбільше жертвували 200 гривень, найменше — п’ять.

— Місцеві часто допомагають не лише грошима, але й роботою. Хто сміття виносить, хто канаву копає, хто щітку в руки бере і фарбує.