Як в Ямполі голубів продавали

Репортаж

Як в Ямполі голубів продавали

Виявляється, в нашому місті є кілька десятків людей, які серйозно займаються розведенням голубів. Мають великі вольєри, сотні птахів, їздять з ними по виставкам Україною. А цими вихідними вирішили вперше організувати таку ж виставку в рідному місті, і навіть зібрали гостей з Могильова, Умані та молдовської Рибниці, що за 120 кілометрів від Ямполя.

— Везти сюди на продаж голубів не вигідно, у вас вони в два рази дешевші, ніж в Молдові. А купувати тут вигідно, — каже Ігор з Рибниці. Сам він ще не визначився, що саме братиме.

За пару голубів на ямпільській виставці просять найчастіше 200-300 гривень, за деякі породи по 500-700, але таких тут небагато.

— А ти колись їв голубів? — зненацька питає хлопчик у старшокласника Сашка, який допомагає батькам біля ятки й саме тримає в руках білого голуба. Сміється, каже, що не їв.

Його тато, Олександр Слободяник, й організував у Ямполі виставку. Він займається голубами з дитинства, нині тримає вдома понад 500 птахів. Для них збудував чотири голубівника, для кожної породи — окремий вольєр, бо ж не можна, аби вони схрещувалися. Порід має десять.

— Було більше. Це зараз трохи укорочуєм, бо з кормьошкою складнувато, — розказує чоловік. За місяць його голуби з’їдають близько п’яти мішків пшениці.

Восени і взимку голуби переважно сидять у клітках. Якщо випустити політати, то можуть не повернутися — в холодну пору року хижі птахи голодні і дуже агресивні, тому часто полюють на голубів. За рік Олександр через хижаків втрачає 10-15 птиць.

— Випускаю голубів, як тільки перші ласточки прилетіли. Або, як кажуть в народі: «Картошку копають — закривай, картошку садять — випускай». Ще по каштанах можна орієнтуватися: каштани зацвіли, то птицю можна свободно випускати.

Каже, голубів можна привчити їсти з рук, прилітати, куди треба. Найкраще дресируванню піддається порода бірмінгемський ролер. І людей вони не бояться, в руки легко йдуть.

— В голуба по генетиці заложена жажда дому. Де він народився, туди він завжди вертається. Вони відчувають землю по магнітному полю, по запаху, по цвєту, вони кольорове зображення бачать. Поштових голубів брали з дому, вивозили і вони поверталися назад.

Такого, щоб сказав голубу, що треба завезти пісьмо у Вінницю, то такого немає, — сміється Олександр.

— Ось ці ролери може й невзрачні, але на таку висоту можуть піднімаються, що їм ніякі шуліки не страшні. По шість-сім часов можуть літати, — додає Сергій Когдак, ще один ямпільський голубник, ятка якого стоїть навпроти Олександрової.

Сергій ветеринар, йому 38 років, голубами займається з шести. Своїх перших виловлював на горищах п’ятиповерхівок після школи. Зараз, каже, простіше, бо є інтернет, а в ньому можна купити чи виміняти що завгодно. Чоловік пробував розводив близько п’ятдесяти різних порід, нині ж знайшов кілька «своїх», на них і зупинився — урюпинські сині і луганські космоногі. Останні, за його словами, в області рідкість, та й по всій Україні теж.

— Перед войною один козак з Луганська мені передав голубєй. Їхали півтора суток. З Луганська до Києва, а в Києві я їх зустрів. Після того гради розбили йому весь голубятник. Я просив передати мені усіх голубів, але він не вспів, — розказує Сергій.

Для усіх своїх птахів він виготовив спеціальні імені кільця. На них вказано його номер телефону, ім’я власника, звідки голуб.

— Є в мене поштові голуби. Три штуки прибилися. Такі в’ялі були. Одна з Івано-Франківська голубка, друга з Румунії, а одна з Франції. По кільцям визначив.

Поки говоримо, Сергій встигає продати пару чорних омських голубів.

— Три рублі, — каже чоловікові, той киває і дістає триста гривень. — Вдома на карантін їх поставите, і потім лиш через тиждень пустите до своїх. Часник надушите, для профілактики з водичкою даєте, або марганцовки трохи, — радить він покупцю, а той відповідає, що зробить для голубів ще й відвар із чорнобривців.

Чоловіка звати Анатолій Девдера, він колишній вчитель іноземних мов з Великої Кісниці. Років тридцять тому теж розводив голубів, мав кілька десятків миколаївських.

— Вони йшли в хмари і могли там стояти цілий день на одному місці. Вожак дуже сильний був, він спокійно зграю від шулік відводив. Настільки був розумний той вожак, що йому ціни не було… Я набирав у тазік води і дивився на голубів, бо так не побачиш, як вгору дивитися, навіть в бінокль не побачиш, а якщо у великий тазік води набрати, то їх було видно у віддзеркаленні на воді, — згадує.

Голубів він купив своєму внукові Ярославу, якому йому через кілька днів має виповнитися чотири роки.

— Жалкую, що своїх втратив. Поїхав за кордон, я ж іноземні мови вивчав — іспанську, португальську, часто їздив. А брат тим часом вибив голубів, бо він не любитель, бо їдять багато… Тепер ось внук бойовий росте, буду його вчити голубів глядіти.

Фото Влада Савицького. 

Автор публикации

не в сети 21 час

admin

Комментарии: 0Публикации: 382Регистрация: 06-08-2015
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Оголошення

Авторизация
*
*
Регистрация
*
*
*
Пароль не введен
*
Генерация пароля