Чому саме ця людина?
Я поїхав у Португалію у 2001 році. Заробляю ремонтами. Робимо офіси під ключ. Перегородки між столиками монтуємо і все таке. Вважаюся досвідченим майстром. Усі інші, що працюють зі мною, також українці.
Поїхав, бо не бачив перспективи тут. Але й романтика свою роль зіграла: хотів побачити світ. До цього я мало куди їздив, лиш у Росію. Тягнуло в Європу, і ось мрія збулася. Тоді, на початку 2000-х, було просто виїхати в Португалію. Робочі візи відкривали легко і швидко.
В Ямполі колись працював в електричних мережах інспектором по лічильникам. У нас династія ціла була. Батько і мама в мережах працювали. Сестра Олеся і досі там працює, бухгалтером. А я проробив чотири роки і побачив, що пристойно заробити не виходить.
Буваю у Ямполі двічі на рік. Тут у мене мама і сестра. Батька вже нема. Я зараз приїхав, щоб з мамою побути. У неї був інсульт. Сестра з нею сиділа, а я грошима допомагав. У мами цукровий діабет, а пенсії не вистачає навіть на таблетки. Робили б діабетикам якісь знижки, хоча б пенсіонерам.
Своєї сім’ї немає. Не склалося. У мене була дівчина, але зі мною їхати не захотіла. А так, буває, зустрічаєшся і відчуваєш, що довго ти не будеш жити з цією людиною. Зараз хотів би родину.
Коли втрачаєш близьких людей, батька хорониш, багато переосмислюєш.
Щоб спокійно їздити Європою, треба мати реєстрацію в якійсь країні. Тому я в Португалії квартиру знімаю, в Лісабоні. Прожив у Франції рік, у Бельгії десь зо два, останні дев’ять місяців живу в Брюсселі. Катаюся по всій Європі. А до того якось більш осіло жив: в Іспанії, Португалії. Мене як поганий приклад можна наводити, живу без дому. Але я не шкодую, бо багато побачив.
Взагалі Португалія — унікальне місце. Океан, субтропіки. Країна маленька, десять мільйонів жителів.
Лісабон, столиця Португалії — сучасне місто. А Порту, друге за величиною місто цієї країни, навпаки — старовинне. Там вино дуже добре. Під містом такі винні погреби збудували, що можна заблукати. До речі, не дуже дорого можна там побувати. Якщо порівнювати з Францією чи Італією, то в Португалію наполовину дешевше вийде злітати.
Приїжджаю сюди, в Ямпіль — і в мене культурний шок. Вже звик до іншого ставлення, люди там добріші.
Шкода, що тут усе на місці стоїть. Навіть у гірший бік рухається. Раніше були хоча б заводи, робочі місця. Зараз такі смішні заробітні плати. Як можна жити на такі гроші? От сестрі говорю: «Постав швидкісний інтернет, щоб нормально спілкуватись». А вона каже, що це дорого. В Європі люди заробляють стільки, що не думають про такі дрібниці.
У бельгійця заробітна плата — 15 євро на годину. Тобто він заробляє за день стільки, скільки в Україні за місяць. Правда, і ціни вищі.
Ставлення до праці в Європі інше. Мені здається, що там працюють більш якісно, більш віддано. А тут нема смислу напрягатися, бо мало платять. Там, якщо ти будеш шаляй-валяй, то тебе поставлять одразу на місце.
Клієнти різні бувають. Наприклад, є хірург, у якого шість машин — по одній на кожного члена сім’ї. То такі люди зазвичай на чай не дають. Заключив контракт, оплатив — і все. А якась звичайна бабуся доплатить 10 євро, то не хочеш брати.
Перспектив в Україні не бачу: з ситуацією в країні, з АТО. Треба, щоб наша Верховна Рада робила якісь висновки для людей. Країну розікрали, можна сказати. Чому вона стала така бідна? Є ж родючі землі, все є.
Париж, напевне, найгарніше, що я бачив. Рік там жив. Дуже дороге місто. Захочеш в туалет у центрі Парижу — 2,5 євро. Хот-дог — 10 євро, готель — 60. Ну, але нам фірма все оплачує.
Був у Санкт-Петербурзі. Їздив на могилу Цоя. Гарне місто. Але тільки в центрі, а заходиш у якісь бокові вулички — вже не так гарно.
Коли був у Ямполі на вечорі пам’яті Висоцького, то дуже розчарувався — молоді майже не було, тільки старше покоління. А можна було б і молодим послухати. Звичайно, їм цього не зрозуміти. Але хоча б з цікавості, з поваги.
Різну музику слухаю. Більше російський рок. Подобається енергійність. От, наприклад, Петро Мамонов, «Звуки Му». Не всі їх знають, музика важка. Він писав щось таке, що бурлило. Все, що ми в собі носимо — він це видавав. Зараз уже більше в релігійному напрямку пішов. Я багато почав цікавитися ним і релігією теж.
Маю гітару. Грати вмію, але це для мене так — хобі. Написати щось своє, свій текст — не всім це дано. Можна було б переспівувати чуже. Я більше як споживач задоволення отримую.
Із українського — Скрябіна поважав. І все, що він говорив. «Добряк» — хороша пісня. Про маму теж писав. Слухаєш і просто розумієш, що людина хотіла сказати. Мені смерть його здається не випадковою, дуже багато він почав говорити відверто. До речі, брав до себе солдатів, мама розказувала, в АТО їздив, переживав. Люди музичні — вони такі, добродушні деколи.
До цих пір стоїть вдома купа касет. Раніше — економив на їжі, музика була на першому місці. Їздив у Вінницю переписувати. Треба було день на це витратити. А тепер — інтернет.
Фотографією займався. Років п’ять назад. Але потім закинув. Багато їздиш, багато всього бачиш, і здається, що все однакове. І робота займає часу більше.
Картини цікавлять: Брейгель, Босх. Лувр відвідував, дивився всі картини, оригінали. Мені колись казали: «Якби у тебе була сім’я, ти б так не заморочувався». Може, не всім це дано, не всім це потрібно. У собі треба копатися трошки. Треба щось читати. А так ти будеш на місці топтатись. Якщо нічим не цікавишся, то жити просто.
Релігія тебе обмежує у багатьох речах. Ти — собака, а релігія — це ланцюг, який стримує тебе, твої пороки.
Половина моїх співробітників взагалі нічим не цікавляться. Приїхали у той самий Париж, просто сидять, п’ють пиво в барі. Питаєш: «Були у Луврі?» А у відповідь: «Нашо, шо там?». А це ж цікаво. Їм ніщо не цікаво. Заробіток і відпочинок, таке, примітивне. Але ми всі різні. У цьому весь смисл. Якби були всі однакові, було б нудно. Нецікаво було б зі мною говорити, якби ми були однакові.
Мене часто приймають за португальця — настільки мову знаю. І смуглий трошки.
Мама, можна сказати, все життя угрохала, щоб підняти мене і сестру. Постійне прання, готування. Шкода, що зі здоров’ям погано. Коли їй було 60 років, хотів оплатити їй поїздку в Париж. Але в неї вже не було здоров’я летіти.
Пам’ятаю, коли робив інспектором по лічильникам, заходжу якось до одного будинку — там чоловік, голова родини, п’яний лежить. На вулиці зима, а в нього заборгованість. Мені кажуть: «Відключай світло». А в нього дома діти малі. Йдеш, тобі прокльони в спину кидають. Алкоголізм — це хвороба, я вважаю. В Європі до наркоманів, алкоголіків відносяться як до хворих. Але у багатьох по-різному життя складається. У мого знайомого дочка з жінкою розбилися на машині. То він почав пити, хоча його всі підтримували як могли.
Підійдеш, сліпому 10 євро сунеш. І він ледь не плаче. З ним поговориш: «От у тебе так життя склалося, а в мене так. Тримайся». І йому ця моральна підтримка потрібна. А інші проходять повз. Російська акторка Чулпан Хаматова зараз хорошою справою займається, лікує дітей, у яких лейкемія. Могла б жити у своє задоволення, але допомагає. Такі люди теж приходять у цей світ.
Треба набувати того, чого ти не можеш руками торкнутися. От мій тато все життя збирав на той «Москвич». А ми ні разу на морі так і не були.
Джон Леннон казав: «Схід сонця — це велике шоу, але мало хто звертає на це увагу». А дійсно, рідко задумаєшся, коли побачиш. Ну, сходить, заходить — яка різниця.
Автор публикации
Коментарі