Людина тижня

Геннадій Тхір

«Мене часто приймають за португальця»

Чому саме ця людина?

Я поїхав у Португалію у 2001 році. Заробляю ремонтами. Робимо офіси під ключ. Перегородки між столиками монтуємо і все таке. Вважаюся досвідченим майстром. Усі інші, що працюють зі мною, також українці.

Поїхав, бо не бачив перспективи тут. Але й романтика свою роль зіграла: хотів побачити світ. До цього я мало куди їздив, лиш у Росію. Тягнуло в Європу, і ось мрія збулася. Тоді, на початку 2000-х, було просто виїхати в Португалію. Робочі візи відкривали легко і швидко.

В Ямполі колись працював в електричних мережах інспектором по лічильникам. У нас династія ціла була. Батько і мама в мережах працювали. Сестра Олеся і досі там працює, бухгалтером. А я проробив чотири роки і побачив, що пристойно заробити не виходить.

Буваю у Ямполі двічі на рік. Тут у мене мама і сестра. Батька вже нема. Я зараз приїхав, щоб з мамою побути. У неї був інсульт. Сестра з нею сиділа, а я грошима допомагав. У мами цукровий діабет, а пенсії не вистачає навіть на таблетки. Робили б діабетикам якісь знижки, хоча б пенсіонерам.

Своєї сім’ї немає. Не склалося. У мене була дівчина, але зі мною їхати не захотіла. А так, буває, зустрічаєшся і відчуваєш, що довго ти не будеш жити з цією людиною. Зараз хотів би родину.

Ямпіль, Європа, Філософія
Ямпіль, Європа, Філософія
Ямпіль, Європа, Філософія
Ямпіль, Європа, Філософія

 

Коли втрачаєш близьких людей, батька хорониш, багато переосмислюєш.

Щоб спокійно їздити Європою, треба мати реєстрацію в якійсь країні. Тому я в Португалії квартиру знімаю, в Лісабоні. Прожив у Франції рік, у Бельгії десь зо два, останні дев’ять місяців живу в Брюсселі. Катаюся по всій Європі. А до того якось більш осіло жив: в Іспанії, Португалії. Мене як поганий приклад можна наводити, живу без дому. Але я не шкодую, бо багато побачив.

Взагалі Португалія — унікальне місце. Океан, субтропіки. Країна маленька, десять мільйонів жителів.

Лісабон, столиця Португалії — сучасне місто. А Порту, друге за величиною місто цієї країни, навпаки — старовинне. Там вино дуже добре. Під містом такі винні погреби збудували, що можна заблукати. До речі, не дуже дорого можна там побувати. Якщо порівнювати з Францією чи Італією, то в Португалію наполовину дешевше вийде злітати.

Приїжджаю сюди, в Ямпіль — і в мене культурний шок. Вже звик до іншого ставлення, люди там добріші.

Шкода, що тут усе на місці стоїть. Навіть у гірший бік рухається. Раніше були хоча б заводи, робочі місця. Зараз такі смішні заробітні плати. Як можна жити на такі гроші? От сестрі говорю: «Постав швидкісний інтернет, щоб нормально спілкуватись». А вона каже, що це дорого. В Європі люди заробляють стільки, що не думають про такі дрібниці.

У бельгійця заробітна плата — 15 євро на годину. Тобто він заробляє за день стільки, скільки в Україні за місяць. Правда, і ціни вищі.

Ставлення до праці в Європі інше. Мені здається, що там працюють більш якісно, більш віддано. А тут нема смислу напрягатися, бо мало платять. Там, якщо ти будеш шаляй-валяй, то тебе поставлять одразу на місце.

Клієнти різні бувають. Наприклад, є хірург, у якого шість машин — по одній на кожного члена сім’ї. То такі люди зазвичай на чай не дають. Заключив контракт, оплатив — і все. А якась звичайна бабуся доплатить 10 євро, то не хочеш брати.

Перспектив в Україні не бачу: з ситуацією в країні, з АТО. Треба, щоб наша Верховна Рада робила якісь висновки для людей. Країну розікрали, можна сказати. Чому вона стала така бідна? Є ж родючі землі, все є.

Париж, напевне, найгарніше, що я бачив. Рік там жив. Дуже дороге місто. Захочеш в туалет у центрі Парижу — 2,5 євро. Хот-дог — 10 євро, готель — 60. Ну, але нам фірма все оплачує.

Був у Санкт-Петербурзі. Їздив на могилу Цоя. Гарне місто. Але тільки в центрі, а заходиш у якісь бокові вулички — вже не так гарно.

 

Коли був у Ямполі на вечорі пам’яті Висоцького, то дуже розчарувався — молоді майже не було, тільки старше покоління. А можна було б і молодим послухати. Звичайно, їм цього не зрозуміти. Але хоча б з цікавості, з поваги.

Різну музику слухаю. Більше російський рок. Подобається енергійність. От, наприклад, Петро Мамонов, «Звуки Му». Не всі їх знають, музика важка. Він писав щось таке, що бурлило. Все, що ми в собі носимо — він це видавав. Зараз уже більше в релігійному напрямку пішов. Я багато почав цікавитися ним і релігією теж.

Маю гітару. Грати вмію, але це для мене так — хобі. Написати щось своє, свій текст — не всім це дано. Можна було б переспівувати чуже. Я більше як споживач задоволення отримую.

Із українського — Скрябіна поважав. І все, що він говорив. «Добряк» — хороша пісня. Про маму теж писав. Слухаєш і просто розумієш, що людина хотіла сказати. Мені смерть його здається не випадковою, дуже багато він почав говорити відверто. До речі, брав до себе солдатів, мама розказувала, в АТО їздив, переживав. Люди музичні — вони такі, добродушні деколи.

До цих пір стоїть вдома купа касет. Раніше — економив на їжі, музика була на першому місці. Їздив у Вінницю переписувати. Треба було день на це витратити. А тепер — інтернет.

Фотографією займався. Років п’ять назад. Але потім закинув. Багато їздиш, багато всього бачиш, і здається, що все однакове. І робота займає часу більше.

 

Картини цікавлять: Брейгель, Босх. Лувр відвідував, дивився всі картини, оригінали. Мені колись казали: «Якби у тебе була сім’я, ти б так не заморочувався». Може, не всім це дано, не всім це потрібно. У собі треба копатися трошки. Треба щось читати. А так ти будеш на місці топтатись. Якщо нічим не цікавишся, то жити просто.

Релігія тебе обмежує у багатьох речах. Ти — собака, а релігія — це ланцюг, який стримує тебе, твої пороки.

Половина моїх співробітників взагалі нічим не цікавляться. Приїхали у той самий Париж, просто сидять, п’ють пиво в барі. Питаєш: «Були у Луврі?» А у відповідь: «Нашо, шо там?». А це ж цікаво. Їм ніщо не цікаво. Заробіток і відпочинок, таке, примітивне. Але ми всі різні. У цьому весь смисл. Якби були всі однакові, було б нудно. Нецікаво було б зі мною говорити, якби ми були однакові.

 

Мене часто приймають за португальця — настільки мову знаю. І смуглий трошки.

Мама, можна сказати, все життя угрохала, щоб підняти мене і сестру. Постійне прання, готування. Шкода, що зі здоров’ям погано. Коли їй було 60 років, хотів оплатити їй поїздку в Париж. Але в неї вже не було здоров’я летіти.

Пам’ятаю, коли робив інспектором по лічильникам, заходжу якось до одного будинку — там чоловік, голова родини, п’яний лежить. На вулиці зима, а в нього заборгованість. Мені кажуть: «Відключай світло». А в нього дома діти малі. Йдеш, тобі прокльони в спину кидають. Алкоголізм — це хвороба, я вважаю. В Європі до наркоманів, алкоголіків відносяться як до хворих. Але у багатьох по-різному життя складається. У мого знайомого дочка з жінкою розбилися на машині. То він почав пити, хоча його всі підтримували як могли.

Підійдеш, сліпому 10 євро сунеш. І він ледь не плаче. З ним поговориш: «От у тебе так життя склалося, а в мене так. Тримайся». І йому ця моральна підтримка потрібна. А інші проходять повз. Російська акторка Чулпан Хаматова зараз хорошою справою займається, лікує дітей, у яких лейкемія. Могла б жити у своє задоволення, але допомагає. Такі люди теж приходять у цей світ.

Треба набувати того, чого ти не можеш руками торкнутися. От мій тато все життя збирав на той «Москвич». А ми ні разу на морі так і не були.

Джон Леннон казав: «Схід сонця — це велике шоу, але мало хто звертає на це увагу». А дійсно, рідко задумаєшся, коли побачиш. Ну, сходить, заходить — яка різниця.

 

Знайти схожі статті:, ,
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Оголошення

Увійти

Реєстрація

Generation password