Годину пояснювала італійцям, хто такі козаки

Вже п’ятий рік Ірина Захарчук працює екскурсоводом у Буші, а перед тим була шкільною вчителькою історії та права. На новій роботі опинилася випадково — якось до неї у школу приїхав директор Бушанського заповідника Олександр Пірняк, сказав, що йому терміново потрібен екскурсовод. Ірина погодилася і вже через кілька днів провела свою першу екскурсію для 40 вінницьких школярів з батьками.

— Дуже страшно було. Руки трусилися. Одна справа — в школі розповідати, а зовсім інша — втримати увагу сорока дітей і батьків, які тебе оцінюють і теж щось знають.

Але все вдалося. Тепер у Ірини є власна програма і чимало клієнтів, які привозять людей на екскурсії саме до неї.

— У кожного екскурсовода свій підхід. Хтось додає легенди, хтось вірші, хтось більше фактажу. У мене факти переплітаються з віршами. Я і легенди можу розповісти, і історії з життя Богдана Хмельницького, чимало знаю про язичницьких богів.

Як виглядає робота екскурсовода

Нині у штаті заповідника 18 працівників, і цього достатньо, аби забезпечити його роботу. Екскурсії проводять п’ятеро з них, у тому числі й директор. Взагалі ж у команді зібралися люди різних професій — є навіть колишні вчитель фізкультури і стоматолог. За спеціальністю вищу освіту мають лише двоє, Ірина Захарчук – одна з них.

Офіційно у неї п’ять робочих днів, з восьмої ранку до п’ятої вечора, але насправді графік ненормований. Бо поняття «зачинено» у заповіднику немає, охочі завжди знайдуть когось із науковців на території. Іноді заради груп доводиться затримуватися до восьмої вечора або ж працювати у вихідні, якщо є замовлення. Щоправда, натомість можна отримати вихідний у будній день.

Ірина каже, що професія екскурсовода важча, ніж може здатися на перший погляд. Це багато ходьби і безперервне спілкування з людьми. А найважче – довгі розповіді і зірваний голос.

— Було таке, що мала провести три екскурсії — а голос сів, язик терпне… Але знову приїжджає група, і ми не можемо людям відмовити, — згадує Ірина.

Її особистий рекорд — екскурсія тривалістю шість годин, а найбільша група, з якою довелося працювати — понад півсотні людей. Приїздять не лише українці, але й туристи з Франції, Австрії, Америки, Польщі, Італії, Ізраїлю, Росії. Переважно це туристичні групи, котрі мають власного перекладача. Але бувають і туристи-одинаки.

— Торік до нас завітав англієць, який мандрував Європою велосипедом. Приїхав до Буші сам, вона в нього позначена на карті, — розповідає Ірина.

Росіяни, білоруси чи молдовани розуміють український історичний контекст, а от з людьми здалеку буває непросто порозумітися. Ірина пригадує кумедний випадок, що стався із туристами з Італії:

— Якось до мене прийшла група італійців. Я їм годину намагалася пояснити, хто такі козаки. Зрештою ми прийшли до визначення з підручника п’ятого класу, де слово «козак» перекладається як «людина, що воює».

30 тисяч туристів

770 екскурсій провели торік у Буші. Зазвичай екскурсії групові, тобто відразу для 20-30 осіб, і коштують вони до 2,5 тис. грн. Найгарячіший сезон – травень і червень. Втім, минулого року не менше екскурсантів було і в липні. Загалом Бушу за рік відвідало 30 тисяч туристів.

Заробітня плата екскурсовода — близько 2 000 гривень. Іноді туристи віддячують за гарну екскурсію, найчастіше – квітами або цукерками, а колеги-музейники люблять дарувати книги та альбоми зі свого місця роботи