Чим живе ямпільський поетичний гурток
Ямпільські школярі перевершили навіть відомих українських класиків. Їм вдалось видати вже десяту збірку віршів. Такими рекордсменами стали учні першої школи, учасники поетичного клубу «Думка». Рідному місту присвятили 27 віршів. Книжку назвали «Перлина Поділля» — легко здогадатись, яке місто мається на увазі.
Готували збірку три місяці разом із вчителькою Ромуальдою Білінською. Вона зізнається, що допомагала дітям і редагувала їхні тексти. Але тільки разом із ними, щоб авторський стиль не постраждав.
— Діти показували мені свої роботи, ділились ідеями. У старшокласників то вже готові вірші, з ідеєю й без граматичних помилок. Їх редагувати майже не треба було, — розповідає вчителька. — А от над роботами меншеньких ще часом треба посидіти. Але теж обережно: мені дуже важливо не образити дитину. Кожна так надіється, що в неї все вийде.
Кілька екземплярів збірки допомогла роздрукувати школа, решту видали своїм коштом. І це ще непоганий варіант, тому що частина попередніх збірок дожили до сьогодні лише в рукописному вигляді:
— За 10 років існування клубу ми видали стільки ж збірок дитячих поезій, — розповідає Ромуальда.
— Коли починали справу, комп’ютерів було мало, як і принтерів. Постійно була ця проблема: я ходила містом і шукала, де можна зробити роздруківки. Врешті-решт ми зробили дві збірки, але дуже малим тиражем. І на презентації їх усі розібрали, лишились тільки збережені рукописні вірші.
Попри те, що з книгодрукуванням виникають проблеми, завжди рятують нові технології. Якщо батьки хочуть бачити вірші дітей на папері, їм дають флешку з файлами — а ті вже самі роздруковують.
Написанням віршів і презентаціями робота клубу не обмежується. Юні поети налагоджують професійні зв’язки з іншими у соцмережах:
— Маємо поетичну групу. Викладаємо туди свої вірші, а інколи й отримуємо листи від інших поетів-початківців. Одного разу навіть чужі поети-початківці написали. Було приємно, — каже вчителька.
А ще часом виходить допомагати іншим:
учасниця «Думки» Саша Свирида за підтримки вчительки зробила казку й розмальовку для дітей з особливими потребами.
Коли в Україні почалась війна, клуб теж не лишився осторонь. Тогоріч влаштували збір коштів:
— Одне з наших видань присвячене військовослужбовцям. Ми відправляли збірку бійцям, а також обмінювали тут на благодійні внески. Гроші потім передали військовим.
Вийшло зібрати 300 гривень.
Щороку до «Думки» долучаються нові таланти. Інколи їх вербують родичі. Так сталось із Максимом Гладким: піти в поети його надихнув старший брат Ярослав. Він у поезії вже досвідчений: пише років п’ять, із першого класу. Натхнення для цього, що у збірці, знайшов у думці про Ямпіль. Довго сидіти над римами не довелось — вийшло за півдня.
Хлопець не тільки багато пише, але й багато читає:
— Дуже люблю вірш Тараса Шевченка «Мені однаково» чи «Із янголом на плечі» Івана Малковича. А ще подобається читати пригодницькі романи Жуля Верна.
Попри таке літературне життя, Ярослав хоче стати медиком. Хоча лишати поезію не збирається.
Дев’ятикласниця Вікторія Ткач — теж «у клубі». Натхнення в неї часто спонтанне й може навідатися у несподіваному місці:
— Щоб написати хорошого вірша, треба мати відкриту душу. Тоді й приходить муза, інколи навіть під час прибирання кімнати, — каже дівчина. — Або навіть тоді, коли сплю. Доводиться швидко шукати олівець і шматочок паперу, аби все не забути.
У такому режимі дівчина живе вже дев’ять років: вірші пише з першого класу. І щоразу підходить до цієї справи відповідально. Наприклад, заради поезії про Ямпіль Віці довелось два дні дізнаватись деталі історії міста у книжках про Богдана Хмельницького й розповідях поетеси Галини Сірої.
Вчительці з поетичною спонтанністю теж пощастило:
— Буває, що навіть ідеш дорогою, а в голові складається якась пісня. Я не композитор, але уявляю, яке там звучання має бути. Навіть уві сні про вірші думаю. Прокидаюсь — і швидко телефоном підсвічую аркуш, і пишу. Або на диктофон записую. Чоловік, буває, навіть трохи свариться за це. Але розуміє.
Рідний край
В мій рідний край ти завітай,
Його красу ти враз пізнай.
Послухай пісню солов’я,
Співає її з ним уся земля.
Річка чарівна протікає,
Її тут кожен добре знає,
З карпатських гір вона несеться
Й Дністром велично зветься.
Наш край прекрасний, дивовижний,
Люблю його я віддано та ніжно.
Природа тут неначе бездоганна,
Ні з яким іншим краєм не зрівнянна.
Ярослав Гладкий
Автор публикации
Схожі матеріали
Як у Ямполі експериментують з інклюзивною освітою
Єдине в районі місце, де особливі діти вчаться разом з однолітками ...
Де в Ямполі поспати на вуликах
Півсотні людей щороку приїздять на пасіку подружжя Онілових, аби полікуватись бджолиним повітрям ...
Коментарі