Пригоди Дирижабля у Берліні
Кінець вересня. Просторий зал у будівлі в діловому центрі Берліна. Він повен гостей, їх тут понад 150, майже всі — українці. Вони різного віку, з абсолютно різних куточків України, але усіх їх об’єднує одне: вони так звані соціальні інноватори. Це люди, які вирішили змінювати простір довкола себе власноруч, а не чекати допомоги з неба, зміни влади чи ще чогось. Є серед них і член команди Дирижабля.
У Німеччину їх запросили на форум «Поліфонія активізму», який український проект «Інша освіта» організував спільно з німецькою організацією MitOst.
Учасників відбирали на конкурсній основі: треба було розповісти про свій проект і про те, чим він корисний громаді. У Берліні ж вони мали перезнайомитися, обмінятися досвідом і вигадати нові проекти.
— Слухай, а я купувала у вас сережки. І сумку, — кажу дівчині, яку звати Анна Уварова і яка виявляється засновницею благодійного магазину «Ласка», де я часто буваю. Магазин 40% свого прибутку віддає на добрі справи: допомогу хворим дітям, лікарням, притулкам для тварин. А ще сюди можна віддати одяг, який не носиш: не підійшов розмір, фасон, просто перестав подобатися. Його відправляють у дитячі будинки або продають, а виручені кошти витрачають на благодійність. За кілька років «Ласка» зібрала на ці цілі півмільйони гривень і понад 150 тисяч кілограмів одягу.
Ось так, у нових знайомствах, проходить увесь форум. Ти переходиш від однієї людини до іншої, розпитуєш про її проект, розповідаєш про свій. І так постійно і скрізь: на спільних для всіх учасників заходах, у перервах між лекціями, на презентаціях, під час сніданку та обіду, після вечірки, в метро, дорогою до готелю. Кількість друзів на Фейсбуці та візитівок у кишені стрімко зростає.
— Займаюся форум-театром. Ми приїздимо в місто, проводимо семінар. Його учасники розповідають про проблеми, з якими стикаються. Потім самі ж пишуть сценарій для міні-вистави. В ній показують проблеми та їх наслідки… — починає розповідати Оксана Потапова про проект «Театр для діалогу». Подивитися виставу запрошують мешканців міста, і тоді починається найцікавіше: під час показу актори та глядачі шукають варіанти вирішення проблем. Глядачі можуть у будь-який момент зупинити виставу, прокоментувати те, що відбувається на сцені чи замінити актора і показати, як інакше можна було б розіграти ситуацію. Зароджується громадське обговорення, діалог, бо люди бачать проблему і зсередини, і очима інших.
Кожну розповідь про проект чи підхід до роботи з громадою автоматично приміряєш на Ямпіль. Форум-театр — гарний формат, думаєш. Напевне, школярі сприйняли б його на ура. Можна влаштувати виставу про шкільну освіту, запросити вчителів і батьків. Але цікаво, як «Театр для діалогу» залучає дорослих?
Складно уявити, як би ми вмовили зіграти у виставі продавчиню ринку, працівника комунгоспу або мерії, медсестру чи іншого пересічного дорослого ямпільчанина. Хочеш запитати про це у Оксани, але не встигаєш, бо тебе втягує в розмову інший учасник форуму.
— Влітку ми провели у Запоріжжі фестиваль супергероїв, — натхненно розповідає Марія Насєдкіна, керівник проекту «Дивовижні», а ти вже подумки малюєш такий фестиваль у Ямполі. — Хотіли довести, що кожен з нас може бути супергероєм і змінювати місто на краще, навіть простими кроками: посадити клумбу або пофарбувати лавки.
Для цього в парку вони розбили супергеройське містечко і вигадали більше 20 занять для гостей. Дітей вчили робити коробки для збору батарейок, ліпити з еко-глини, для дорослих влаштували квест із благоустрою і читали міні-лекції про те, навіщо потрібні місцеві депутати і чого від них вимагати.
Наприкінці форуму у тебе в запасі вже десятки цікавих ідей для Ямполя. Є контактні дані команд, які могли б приїхати в місто і допомогти з організацією. Уже зрозуміло, які фонди можуть підтримати ці заходи фінансово. І ти сповнений натхнення робити щось для міста, але все впирається у стіну: людський ресурс. Тобто дорослих ямпільчан, які взялися б за реалізацію проектів. Не безкоштовно.
Звісно, в основі кожної соціальної ініціативи лежить ідея і бажання щось змінювати. Але створення громадської організації означає ще й появу у Ямполі робочих місць із заробітними платами, які можуть бути на порядок вищими від середніх по місту.
Є десятки напрямків, у яких можна розвивати Ямпіль: проекти для дитячих садків і шкіл, електронне врядування, благоустрій, розвиток територіальних громад чи соціального підприємництва, культура, туризм, екологія, медицина.
Є десятки людей та організацій, готових вкладати кошти в це.
Є контакти з ними і безкоштовна консультаційна підтримка, яку активістам готовий надати Дирижабль.
Потрібні лише ямпільчани, готові робити щось корисне для рідного міста і отримувати за це достойні зарплати. А ще — безкоштовно подорожувати, вчитися, професійно зростати, заводити знайомства. Адже у громадських активістів є десятки таких можливостей. І ця поїздка Дирижабля у Берлін — лиш один із таких прикладів. Організатори оплатили все: проїзд, проживання, харчування, пересування та екскурсії по Берліну. Програма була гіпернасиченою — лекції, дискусії, постійні зустрічі з німецькими підприємцями й активістами, концерти і вечірки опісля.
— Маю правило: на всіх заходах знайомитися зі всіма. Цього разу не встигла, забагато людей, — скаже вже в останній, четвертий день форуму Софія Анжелюк, яка в рідному місті Коломия організовує мистецькі події.
Особисто я не встигла познайомитися навіть з половиною. Але приємно було бачити цей величезний натовп і усвідомлювати, що всі ці люди є, їх так багато і кожен робить щось для свого міста. Всюди. По всій Україні.
Дуже хочеться, аби таких активістів стало більше в Ямполі. І Дирижабль готовий своїми контактами, зв’язками і знаннями всіляко їм допомагати. Тож якщо надумаєте відкрити в Ямполі соціальний магазин, влаштувати форум-театр, акцію з благоустрою чи будь-яку іншу соціальну ініціативу — звертайтеся в редакцію: (096)118-10-61.
Фото: Тарас Ковальчук, UkraineLab
Тільки от проблема, Дирижабль як правило виставляє в поганому світлі людей які намагаються, щось зробити для свого міста. Зводячи все до банальних речей, тому і не хочуть вони мати справи з Дирижаблем.