Про діда Тимофія

Знов вихідні, і знов час для байки від Ямпільського лева. Читайте, смійтесь, і пам’ятайте: будь-які збіги з реальними подіями чи людьми — чисто випадкові. Чесне левське слово 🙂

У кожного виду палива на планеті Земля є один суттєвий та неприємний недолік: воно закінчується. Не стали виключенням у цьому суворому життєвому принципі й дрова діда Тимофія, що жив у селі в 20 кілометрах північніше Ямполя.

Складометри гарного дуба, заготовлені минулоріч, обігрівши діда з бабою, перетворились у легкий димок і купку попелю. Постало питання поновлення запасів стратегічної деревини — а за цим потрібно було звертатись до знайомого спеца Васьки.

Вранці, перед початком робочого дня дід знайшов даного спеціаліста в його помешканні та зробив замовлення.

— Дєд, лиш одне условіє! Ти мені ставиш конкретний могорич за тії дрова, і його зі мною вип’єш! — Радісно кричав Васька дідові. Його веселило те, що він знав: дід не п’є взагалі.

— Якось воно буде синку, — сказав дід Тимофій, і пішов на роботу. Працював він на підйомнику-навантажувачі тут же в селі.

І от увечері цього ж дня, закінчивши роботу, дід їхав додому. Було вже темно, й раптово фари підйомника освітили мотоцикл із коляскою, що стояв просто посеред дороги. На мотоциклі лежав п’яний екіпаж у складі Васьки.

Недобре тут його лишать, подумав дід: ще мотоцикла вкрадуть. Васька ж «під наркозом» і не будиться.

Залізні лапи підйомника лагідно підняли мотоцикл разом з пілотом, і перенесли його на сусідню зруйновану хату. Полюбувавшись трохи пам’ятником заснулим мотоциклістам, дід поїхав додому. А мотоцикл з коляскою гордо стирчав над хатою, і гучне хропіння Васьки додавало цьому перформенсу неабиякого колориту.

Десь о п’ятій ранку флешмоб Васілія змогли оцінити перші глядачі. Гордість за високий рівень мотоспорту в рідному селі пройняла їх до глибини душі.

Усе було: і на поріг клуба заїждали, і від ДАЇ тікали — але такого… Щоб на хату! Такого не було.

Васілій далі байдуже хропів згори. Повернення в реальність відбулось дещо негуманно. Після того, як його зняли з хати, Василь дивився вгору на свій мотоцикл, і вважав усе продовженням своїх яскравих сновидінь. Коли ж реальність таки змусила прийняти себе такою, як є, думки, як зняти мотоцикл, привели його в дім діда Тимофія.

— Діду, зніміть його… Дуже прошу… Я з вами розрахуюсь. Сам не знаю, як туди попав.

— Ну Вася, то з тебе могорич! Але я тобі за дрова ж винен, то сам собі й віддасиш та вип’єш! — відповів, посміхаючись, дід.