Як роблять культуру на руїнах

Як роблять культуру на руїнах

Багатьох із таких людей називають дауншифтерами. Вони не спішать пошвидше виїхати з райцентрів, а роблять навпаки — їдуть з великих міст у забуті села. Часом для того, аби жити подалі від міської метушні, менше контактувати з людьми, а більше — з природою. А буває, щоб реанімувати місця, які вимирають, створюючи там мистецькі простори. Так під Києвом з’явився хутір Обирок, який фактично перетворився на фестивальне арт-містечко. На Прикарпатті зі старої гуцульської хати зробили простір ідей, де влаштовують мистецькі події, а на Полтавщині хочуть закинуту сторічну школу перетворити на культурно-освітній центр.

Ми підібрали кілька прикладів місць по всій країні, де силами ентузіастів з руїн народжується культура. І натякаємо, що ямпільський Будинок культури теж може стати такою платформою для ідей.

Хата-Майстерня в горах

Закинута гуцульська хата, село Бабин, Косівський район, Івано-Франківська область. Це те, що було спочатку. А ще були люди, які хотіли створити семінарський дім у Карпатах — місце, де можна збиратися разом, обговорювати ідеї і просто насолоджуватися Карпатами. Всі жили у містах і хотіли мати спільний простір для творчості, брейнстормінгу, освіти та відпочинку. Так зібралася команда з двадцятьох однодумців, більшість із яких є випускниками Майстерні громадської активності — програми неформальної освіти для молоді з України, Польщі та Білорусі.

Від ідеї, коли не було нічого, до простору на кількадесят людей минуло три роки. За перший рік зібрали команду і знайшли місце для майбутньої Хати-Майстерні. Ним виявився гуцульський будинок зі сторічною історією. У 2008 році, після повені, звідти виїхала вся родина, і хата лишилася стояти пустою.  Богдан Петричук саме хотів зробити з хати пленеровий центр, куди могли б з’їжджатися народні майстри та художники. Тож коли йому запропонували об’єднати ідеї і створити Хату-Майстерню, він не вагався. Лишилося зробити ремонт.

На нього скидалися всі учасники команди. Ще 785 євро на опалення зібрали краудфандингом. Ще частину — на аукціонах, які проводили на семінарах Майстерні громадської активності.

Весь ремонт робили толокою. Зрештою, робота там є і зараз, тому регулярно запрошують волонтерів, які готові кілька днів жити в горах і допомагати облаштовувати простір.

Попри те, що Хата-Майстерня — це ініціатива активістів здалеку, вони намагаються залучити до проекту місцевих мешканців.

— Ми помітили, що в Бабині дуже відкриті люди. І хочемо не лише робити якісь незрозумілі, на їхню думку, речі, а й бути з ними в добросусідських відносинах. Встигли познайомитися. В кого сир беремо, в кого молоко. Люди відкриті до спілкування, дуже цікаві. Ми звикли до міського середовища, де кожен сам по собі, а там все інакше. Тому є бажання йти до людей, спілкуватися з ними, показувати свою відкритість і дивитися, що цікавого може з цього вийти, — розповідала одна з організаторок Анна Мигаль у інтерв’ю Гурту ще торік.

Колись закинута гуцульська хата тепер — це місце для проведення тренінгів, семінарів, фестивалів, мистецьких подій. Словом, тих зустрічей, які перетворюють ідеї на справи, налагоджують культурний діалог і дозволяють вчитися і творити відпочиваючи.

Хата-Майстерня, Ініціативи
Хата-Майстерня, Ініціативи
Хата-Майстерня, Ініціативи
Хата-Майстерня, Ініціативи

 

«Піднебесна Христанівка» на Полтавщині

Вона теж почалася три роки тому. Оксана Олійник із чоловіком і сином переїхала в село з Києва. Після міста-мільйонника вона оселилася у Христанівці, де мешкають усього 120 людей. Там захотіла знайти застосування своїй культурологічній освіті та досвіду організації міжнародних фестивалів. Спершу в селі влаштували суботні читання для дітей, мистецький пленер з художниками і поетами «Христанівка у віршах», потім — волонтерські мовні табори. За запрошенням Оксани в село приїжджали іноземці, з якими могли спілкуватися місцеві діти. 

— Моя мрія — створити на неповторних полтавських кручах центр, у який приїздитимуть дорослі та діти з усього світу. Щоб обмінюватися знаннями, мати можливість глибокого занурення в освітній та мисленнєвий процес, насолоджуватися простором та незіпсованою красою моєї «піднебесної Христанівки». Адже я вірю, що коли люди зустрічаються, народжуються ідеї, взаєморозуміння та можливість плідної взаємодії, — пояснила Оксана.

 

Вже більше двадцяти років у селі занепадає школа, збудована ще в 1914 році. Культурно-освітній центр Оксана хоче створити саме в її ще не зруйнованих часом стінах. Там проводитимуть лекції, концерти, виставки та кінопокази. У червні вже провели толоку із запрошеними митцями, журналістами та архітекторами. Останні зробили заміри будівлі, щоб надати школі статусу архітектурної пам’ятки. Того разу вдалося прибрати територію навколо і всередині, провести поетичні читання для дорослих і вечір казок для дітей, зварити казан каші та обговорити план подальших дій. До порятунку школи тоді долучилася кожна хата — навіть якщо старші люди не могли прийти, присилали когось із молодшого покоління.

Мистецький хутір Обирок на Чернігівщині

Закинуте село — це не така вже й дивина зараз, коли люди масово виїжджають у міста. А от відроджене село — це рідкість. Одним із таких прикладів є мистецький хутір Обирок на Чернігівщині. Дев’ять років тому — після подорожей світом, мандрів Тибетом і поїздок берегами чотирьох океанів — його заснував мандрівник та режисер Леонід Кантер із дружиною Діаною Карпенко-Кантер. Із занедбаної місцини вони створили мистецьке екологічне поселення. А потім — мистецький хутір, де тепер живе кілька десятків людей, і щороку проходить масштабний еко-фестиваль «Хліб». Щовесни туди з’їжджаються всі охочі долучитися до екологічного життя бодай на кілька днів — сіяти хліб. А в серпні повертаються збирати врожай і випікати хліб. Таким чином організатори хочуть популяризувати свідоме споживання і життя в гармонії з природою.

Обирок, Хліб, Ініціативи
Обирок, Хліб, Ініціативи
Обирок, Хліб, Ініціативи
Обирок, Хліб, Ініціативи
Обирок, Хліб, Ініціативи
Обирок, Хліб, Ініціативи

 

— Особливість хутору в тому, що ми живемо не сільським господарством чи фермерством, а мистецтвом, знімаємо фільми, проводимо фестивалі, організовуємо виставки. У нас є кіносарай, у якому показуємо кіно, — розповів Леонід Кантер.

Все починалося з безкоштовних подій. Тепер на хуторі є мінімальна інфраструктура, гості долучаються до розвитку хутору фінансовими внесками. З’явилися навіть маленькі хати-хостели, де можуть зупинитися всі охочі, якщо вони не приїхали зі своїми наметами або просто хочуть більше комфорту.

Нині на хуторі вирує мистецьке життя, а кількість бажаючих оселитися в такому арт-поселенні зросла до 32 сімей зі схожими поглядами на життя.

Хутір Гойч

Це наймолодше мистецьке еко-поселення. За його створення взялася київська журналістка Катя Мізіна, яка якийсь час навіть жила на хуторі Обирок. Але торік вирішила організувати свій. Місце випадково знайшли її друзі, заїхавши туди машиною. Після довгих перемовин Катя купила за 30 тисяч гривень хату в селі Зелений Гай, яке раніше і називалося Гойч. Це за 120 кілометрів від Києва. Згідно з даними перепису населення, там живуть 19 людей, проте фактично Катя ось уже півроку має лише трьох сусідів.

— На хуторі ще є десять хаток, всі пусті, деякі продаються. Зараз збираю людей, які захочуть тут жити і розвивати хутір як село, а не приїжджатимуть сюди лише шашлики посмажити і попиячити, — розповіла Катя. — Я мрію, що кожна хата на нашому хуторі проводитиме по кілька культурних заходів на рік. Хочу не лише етнічні традиції відновлювати, а привозити сюди молодь із сучасною музикою, літературою, театральними постановками. Думаю, ще організовуватиму школи, освітні семінари на природі.

Відмовлятися від цивілізації, як часом думають люди, коли чують префікс еко-, Катя не планує. Зрештою, каже, без інтернету та генератора не вийде жодної арт-події. А такий формат функціонування поселень може стати альтернативою рутинному сільському життю.

З молоддю, яка переселиться у Зелений Гай, дівчина хоче створити арт-простір з фестивалями, майстер-класами і спортивними заходами. Вже в перших числах жовтня там відбувся міні-фест «СаміСвої»: з переглядами кіно, лежаням на сіні, музично-поетичними джем-сейшенами, кінними прогулянками, ранковою йогою, вечерею біля вогнища і спілкуванням з однодумцями. Приїхати міг будь-хто, головне — аби з наметом.

Самі Свої, Хутір Гойч
Самі Свої, Хутір Гойч
Самі Свої, Хутір Гойч
Самі Свої, Хутір Гойч
Самі Свої, Хутір Гойч
Самі Свої, Хутір Гойч
Самі Свої, Хутір Гойч
Хутір Гойч, Ініціативи

 

Фото зі сторінок Хати-Майстерні, хуторів Гойч, Обирок

Знайти схожі статті:, ,
У нас ще багато нерозказаних історій про Ямпіль та ямпільчан. Але без вашої підтримки ми не зможемо розповісти їх.

Коментарі

Надіслати

Увійти за допомогою: 

Оголошення

Увійти

Увійти за допомогою: 

Реєстрація

Увійти за допомогою: 

Generation password