Чому саме ця людина?

Пан Анатолій людина мовчазна, навіть відлюдькувата. Розмова з ним тричі переносилась, а спроби домовитись ускладнювало те, що чоловік не має мобільного телефона. Коли ж ми нарешті застали його вдома, півгодини провели за калиткою. Поблоцький порався у дворі: брав воду в криниці, збирав щось біля голубника, насипав птахам їжі — так, наче нас не видно й не чути. Врешті-решт нам запропонували зайти. Речення за реченням тон чоловіка м’якшав, адже говорили ми про його улюблену тему — голубів. Нарешті пан Анатолій відкрив вольєр, голуби злетіли і приземлились неподалік від нас. Він заговорив із ними, щедро насипав різного зерна, гладив пташок, вони вільно сідали йому на руки. У ці моменти він був справді ніжним.
Розмова вийшла не дуже довгою — але ми зробили чимало фотографій. І майже всі додали сюди. Тому що кожен зі знімків зачіпає контрастом ніжності й суворості.

Розводити голубів — справа на любителя. У мене зараз їх небагато, бо рік тому з вольєра вкрали усіх птахів. Тільки один голуб потім прилетів. Хоч це мене трохи заспокоїло: раз він був живий, значить, крадії взяли їх, щоб розводити. Бо я переживав, що птахи на бульйон пішли. Ну а сам усе заново починав.

Привіз із Сорок голубку — під пахвою, щоб ніхто не вгледів. І тоді їх трохи розвелося.

Зараз маю одну «чешку», чехословацьку спортивну голубку. Одну «миколаївську» — чубату чорнобоку. А решта всі «бабочки», російські поштові голуби. Їх коли випускаєш, піднімаються високо, і можуть від години до чотирьох в одній точці бути. Вони злітають аж за хмари, десь на півтори тисячі метрів, їх уже зовсім не видно. А потім сідають на те ж місце, звідки вилетіли.

Зараз біда — це шуліки. Раніше їх було один чи два, та й усе — а зараз ними аж кишить. Стріляти ж у прикордонні не можна, та й у Червоній книзі вони. Добре зробили київські голубники, бачив по телевізору. Вони поставили клітку з голубами, а поряд — пастки для хижаків. Шуліка бачить здобич, крутиться довкола, а тоді раз — і попав. За це тільки попередження виписали, ніякого штрафу. Голубників багато, якби всі так робили — був би толк. Чи хоча б відстріли якісь у парку робили. Бо там, де спасалка, три гнізда шулік є. Вони ворон зігнали в Сороки, а самі лишились.

До речі, знаєте про соколів, яких мисливці на плечі носять? Їм ще очі зав’язують, щоб зір гострий був. То вони тут у нас є, в Молдавському лісі. Їх знімають якось із гнізда й вирощують. Вони дуже дорогі.

Породисті голуби зараз коштують біля 400 гривень. Миколаївські впали в ціні: ніхто їх не хоче, бо їх яструби б’ють. «Павліни» декоративні як почнуть у небі крутитись, то шуліки їх одразу збивають. А коштують вони 350 доларів пара.

Годую голубів кукурудзою та ячменем. Травичку — лопух, спориш, подорожник широколистий кинув їм, то скубають. Ще треба давати їм просо, соняшник, горох. Вітаміни, як для курчат.

А ще треба річковий пісок їм давати сірий та червону глину. Її по ярах збираю. Бо якщо звичайну, жовту глину їм поставиш, вони її «не бачать» — лиш червону подавай.

Можна ще трохи дрібної солі у пісок чи воду додавати. Крупної не треба, бо потруяться.

Я знаюся з голубами від 13 років. Дід мій тримав голубів, а ще декоративні чайки в нього були.

Якось поспішав до родичів на весілля, забігався, почепив на вольєр з голубами замок, та не закрив його до пуття. Повернувшись, побачив, що вольєр відкрито і всередині нікого нема. Та я одразу вичислив, хто те все зробив — є тут кілька дєятєлів, старшокласниками тоді були. Ну, якби одного чи двох голубів хотіли, то я би подарував — а навіщо було всіх красти? Попався б він мені тоді — так би й закрив його в тій клітці, й сидів би там, як та мавпочка. А так — знайшов їх, поговорили. Голуби прилетіли.

Колись був у відрядженні на лакофарбовому заводі в Одесі. У вихідний пішов на базар, у кінотеатр, на шахістів на Дерибасівській подивився. Бачу — біля Потьомкінських сходів весілля, ще й на кінокамеру його знімають. А недалеко, біля РАЦСу, чоловіки з клітками у черзі стоять. Виявилось, весілля там кожен день грають, і власники голубів, щоб підзаробити, стають отак рядочком. Повернувшись до Ямполя, я хотів запровадити це й тут, але місто ще не було готове. Тільки зараз виходить.

Зараз уже повивчав, де коли який піст розпочинається й закінчується, коли готуватись до рясних весіль.

Після Петра і Павла їх багато, а в серпні то взагалі. Прилаштувався вже й до порядку церемоній. Усі події в РАЦСі — це десь 40 хвилин, якраз дві цигарки викурити встигаєш.

Перед церемонією голубам їсти не даю, бо зазвичай молода як придушить пташку, то він може лишити на сукні послід. Коли так стається, викручуюсь — кажу, що це значить, що банк сімейний буде в дружини. І наречена одразу довольна стає. Буває, змагаються вже з чоловіком, кого голуб першим грошовитим позначить.

У тому, щоб молоді просто випускали голубів у небо, мені постійно чогось не вистачало. Спершу придумав, щоб пара фотографувалась із птахами при виході з РАЦСу, всі оператори це вже вивчили. А ще цікавіш буває, коли батьки замість побажань молодятам просто передають дітям у руки голубів, а ті випускають їх у небо.

З місцевими голубниками нормально спілкуємось. Коли в мене вкрали голубів, інші одразу подарували мені пару на розведення. До речі, нових пташок рік з вольєра не випускав, нікуди не літали вони в мене. Треба було, щоб вони звикли до голуб’ятні, аби не повтікали.

За день можу встигнути на п’ять весіль. Але це не я собі гроші заробляю — це самі голуби собі на харчі. Провів весілля, випустив пташок у небо, прийшов додому, зловив випущених, узяв другу пару й пішов далі. Так і викручуюсь.