Чому саме ця людина?
Я народився на Одещині, але з 1980 року живу в Ямполі. Мама звідси родом, тому батьки вирішили переїхати. У школі я вчився так собі, посередньо. З фізкультурою в мене були дуже погані справи, не міг ні разу підтягнутися, такий був повний. Я розумів, що якось це неправильно, тому і почав займатися саморобною штангою. Мені тоді було 14 років. Це все перевернуло. Добре, що батьки не заважали.
В дитинстві, у 90-х, всі рівнялися на Арнольда, Ван Дама, і я теж. Тоді в залах і дітей було багато, більше, ніж зараз. А теперішні — сидять у комп’ютерах, ходять за цими покемонами, шукають непонятно шо. Потім я в армію пішов, там займався вже гирьовим спортом, а з армії вернувся — пішов сюди. Кілька років, правда, пропрацював у Томашпільській спортивній школі тренером з пауерліфтингу, мені й подяку дали.
В Ямполі вже знайшов цей зал у Будинку культури, сам зробив ремонт: поштукатурив, покрасив, тренажери приварив, заліза наставив. Влада мені дуже допомогла тим, що не вмішувалася. Взагалі це гурток Будинку культури, він так і числиться, працюємо офіційно. Але всі тренажери я ставив за свій рахунок, тому беру невеликі взноси благотворітєльні. Але я і сам купляю нове залізо, стягую сюди. Минулого року поставив кондиціонер. Це розкіш. У мене вдома його немає, але в залі повинен бути.
Перший раз участь у змаганнях я взяв у 2006 році, коли мені було 28. До цього займався на любітєльському рівні. І зараз участь у змаганнях також беру. В мене є купа грамот. Останню отримав, коли в середині липня брав участь у чемпіонаті області з жиму лежачи. Але сам я більше люблю збирати медалі, їх теж маю багато — вдома висять. Маю от ще корочки майстра спорту з пауерліфтингу і майстра спорту з жиму лежачи. На змаганнях у нас усе стандартно: підготувалися, поїхали, виступили. А ми завжди гарно виступаємо. На чемпіонаті Європи, який у 2012 році проходив в Україні, я вижав 200 кг. Загальна сума жим-тяга-присід тоді в мене вийшла 720 кг. Найкращі мої показатєлі — на чемпіонаті України, без екіпіровки, присід 270, жим лежачи — 205, а станова тяга — 275 кг.
Фото Аліка зі змагань з пауерліфтингу на Дні міста цього року:
Реклами я не даю, нікого сам не запрошую, але людей вистачає. Хлопці приходять до мене ще в школі, далі багато з них роз’їжджається, але на канікулах все одно всі тут. Приходять і дорослі, і жінки, і дівчата, але трохи менше.
Я для них також працюю як тренер, кожному обов’язково індивідуально складаємо програму. Приходять багато підлітків зі сколіозом. Їм треба більше висіти на турніку, менше давати компресного навантаження на хребет. Ними треба займатися. Правда, мало кого хватає надовго. Побачив: о, йде накачаний дядько, хочу таким бути. Приходить, позаймається два-три тижні — і йде. Бо це рутина. Постійно треба займатися, робити багато одноманітних вправ. Більше того, це і харчування, і сон. Це не ходити десь ночами, а висипатися треба.
Секретів особливих у мене немає. Просто режим, вироблений роками, це вже стиль життя. Кожного дня прокидаюся приблизно о тій самій годині, йду в зал. Сам тренуюся тричі на тиждень. Це небагато. Професіонали тренуються і по шість. Зараз я важу 112 кг при зрості 175 см. Колись були і всі 127 кг, але то вже перебор.
Я перепробував багато спортивного харчування, але найкраще — це натуральна їжа: яйця, риба, м’ясо, каша, творог. Деяким людям, звісно, треба вносити корективи. Наприклад, коли шлунок не приймає молочного. У когось швидший обмін речовин — їм можна їсти багато, все одно все перетравиться. А є люди повні, їм уже треба дивитися, що їдять, і харчуватися малими порціями. Якщо хто цікавиться — я всім усе розказую. Але зараз є і дуже багато розумних з інтернетом.
Алкоголю я не вживаю, бо він заважає. Як можна пити і займатися одночасно? Може, в когось і виходить суміщати, але це не про мене.
З наших професійно на змагання нікого не готую. Якби наше місто мало якийсь навчальний заклад, то було б більше людей. А так приходять до мене з дев’ятого класу, дотягують до одинадцятого, а там уже кудись їдуть вчитися. І вже десь там займаються професійно, вже у них якісь команди є. Але я їм даю хороший толчок: ставлю базу, техніку. А далі вже вони собі дивляться. Був час, я цих дітей пару разів на змагання возив на чемпіонат області з пауерліфтингу. Нормально виступили, повернулися з призовими місцями. Зараз багато з них вчаться у Вінниці, але на канікулах всі тут у мене.
Під час тренувань у залі зазвичай грає рок, тяжка музика. Особисто мені вона не подобається. А молодь хоче слухати — от хай і слухає. Це ж я для них.
Мені музичний супровід під час тренувань заважає концентруватися. А вдома слухаю теж рок, але вже не такий, як у залі: рок 90-х, «Алісу» там.
Працювати з молоддю цікаво. Вони приходять, чогось вчаться, уходять. Кожна людина — це індивідуальність. Ми з ними спілкуємося в рамках спортзалу, але я знаю, чим вони займаються, знаю батьків більшості. Але, звісно, у кожної вікової групи свої цінності, свої інтереси.
Зал для мене також не бізнес. Я можу прекрасно займатися вдома, у великому гаражі, але я ж хочу, щоб молодь ходила, займалася.
Правила і принципи у мене житейські. Їх не можна визначити чисто спортом, не всі ж спортсмени кругом. Ти від людей не можеш вимагати як від спортсменів. У всіх смислах.
Взагалі в моєму житті найкраща подія — це коли я женився. Мені дуже повезло з жінкою. Я ще молодий був, 19 років. Вона мені допомагає дуже, мотивує, підтримує. Іноді і в зал заходить. Маємо доньку, яка вчиться у Вінниці, в Донецькому університеті на журналістиці. Дружина і донька мене дуже підтримують. Яка сім’я не буде рада, що чоловік, папа займається спортом, а не ходить десь п’яним по кутках.
Я вважаю себе щасливим. Задоволений життям і роботою. Взагалі моя робота — це моє хобі. Мені і відпочивати від неї не треба, хоча вона займає багато часу: я в залі з третьої години і до тих пір, поки люди є. Спорт — це моє життя.
Фото Миколи Муковоза
Автор публикации
Коментарі